ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

                            ПОСТАНОВА

                          IМЕНЕМ УКРАЇНИ

     20 вересня 2007 р.

     № 2-1875-06

     Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

     головуючого судді:

     Черкащенка М.М.,

     суддів:

     Рибака В.В., Михайлюка М.В.,

     за участю представників сторін:

     від позивача -

     не з'явилися;

     від відповідача -

     не з'явилися;

     розглянувши матеріали касаційної скарги

     ОСОБА_1

     на ухвалу

     апеляційного суду Одеської області від 10.10.2006р.

     у справі

     №2-1875-06

     за позовом

     ОСОБА_1

     до

     ЗАТ "Кілійський винзавод"

     про

     встановлення факту належності частки в майні, визнання  права
власності  та  витребування  цієї  частки  майна   з   незаконного
володіння

                            ВСТАНОВИВ:

     ОСОБА_1 звернулась з позовом до ЗАТ "Кілійський винзавод" про
встановлення факту належності частки майна орендного  підприємства
"Кілійський винзавод", визнання права  власності  та  витребування
цієї частки майна з незаконного володіння.

     Ухвалою Кілійського райсуду  Одеської  області  від  20.06.06
позов  залишено  без  руху  на  підставі  ст..  121  ЦПК   України
( 1618-15 ) (1618-15)
        . Позивачеві був наданий строк для доплати 953,18  грн.
судового збору  та  28.05  грн.  витрат  на  інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу -до 30.06.06.

     Не погодившись з цією ухвалою позивачка звернулась до суду  з
заявою про звільнення її від оплати судових витрат на підставі п.3
ст. 121 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
        .

     Ухвалою  Кілійського  райсуду  від  10.07.06  позивачці  було
відмовлено в задоволенні її вимог.

     В подальшому апеляційний суд  Одеської  області  залишив  без
задоволення скаргу позивача на цю ухвалу (ухвала від 10.10.06).

     У  поданій  до  Верховного  суду  України  касаційній  скарзі
позивачка просила скасувати ухвалу Кілійського районного суду  від
20.06.06  та  ухвалу  апеляційного  суду  Одеської   області   від
10.10.06; прийняти позовну заяву до розгляду та звільнити позивача
від сплати судових витрат  на  підставі  п.37  ст.  4  Декрету  КМ
України "Про держмито" ( 7-93 ) (7-93)
         .

     Відповідно до п.6 Прикінцевих положень  Закону  України  "Про
внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення
підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів"
( 483-16 ) (483-16)
        , справа передана для розгляду до Вищого  господарського
суду України в касаційному порядку.

     Судова   колегія   розглянувши   наявні   матеріали   справи,
дослідивши юридичну оцінку судами обставин справи  та  повноту  їх
встановлення,  перевіривши  правильність  застосування  ними  норм
процесуального та матеріального  права  прийшла  до  висновку  про
відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги.

     Матеріалами  справи,  що  було  також  предметом  дослідження
попередніх судових інстанцій, підтверджується наступне.

     Позовна  заява  надійшла  до  Кілійського  райсуду  13.06.06.
Ухвалою від 20.06.06 позов був залишений без руху для доплати  сум
судового збору та  витрат  на  інформаційно-технічне  забезпечення
судового процесу.

     27.06.06 позивачка подала заяву  до  Кілійського  райсуду,  в
якій просила звільнити її від сплати судових витрат, визначених  в
ухвалі суду  від  20.06.06,  посилаючись  при  цьому  на  складний
майновий стан на той час.

     Ухвалою  Кілійського  райсуду  від  10.07.06  вказана   заява
позивачки залишена без задоволення з підстав  ненадання  заявником
доказів, що свідчили б про тяжке матеріальне становище.

     До цього  ж  висновку  прийшов  і  апеляційний  суд  Одеської
області при розгляді скарги позивачки та відмовив їй в задоволенні
апеляційної скарги. (ухвала від 10.06.06).

     У поданій касаційній скарзі на ці судові рішення скаржниця  в
обгрунтування своїх вимог  посилалась  на  порушення  судами  норм
матеріального права, зокрема п.37 ст. 4 Декрету КМ України,  який,
на її погляд, може служити правовою підставою  для  звільнення  її
від судових витрат.

     Але таке твердження скаржника є помилковим, оскільки  вказана
правова норма не  поширюється  на  спірні  правовідносини,  які  є
предметом заявленого позову.

     Зазначене свідчить про  повноту  дослідивши  судами  обставин
справи  та  вірне  застосування  до  них  норм  матеріального   та
процесуального права, спростовує доводи касаційної скарги.

     На підставі викладеного та керуючись ст.  ст.  111-5,  111-7,
111-9, 111-11 ГПК України  ( 1798-12 ) (1798-12)
        ,  Вищий  господарський  суд
України,

     ПОСТАНОВИВ:

     Касаційну скаргу  залишити  без  задоволення,  а  ухвалу  Кіл
ійського райсуду від 20.06.06 та ухвалу апеляційного суду Одеської
області від 10.10.06 - без зміни.

     Головуючий, суддя М.Черкащенко

     Судді В.Рибак

     М.Михайлюк