ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 вересня 2007 р.
№ 12/79 ( rs772010 ) (rs772010)
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого:
Першикова Є.В.,
суддів:
Муравйова О.В.,
Данилової Т.Б.,
розглянула
касаційну скаргу
закритого акціонерного товариства
"Донецьксталь -металургійний завод" (далі Товариство)
на рішення
господарського суду Донецької області
від
27.06.07
у справі
№ 12/79 ( rs772010 ) (rs772010)
господарського суду
Донецької області
за позовом
Товариства
до
державного підприємства "Донецька залізниця" (далі Залізниця)
про
стягнення 2 532,15 грн.
В засіданні взяли участь представники:
- позивача:
Животов О.А. (за дов. № 17/17-2205юр від 25.01.06);
- відповідача:
Поліщук О.I. (за дов. № Н-01/3460 від 07.11.05).
Ухвалою від 13.08.07 колегії суддів Вищого господарського
суду України у складі: головуючого -Першикова Є.В.,
суддів -Савенко Г.В., Ходаківської I.П., утвореному розпорядженням
заступника Голови Вищого господарського суду України від 09.04.04,
касаційна скарга Товариства № 17/17-371юр від 06.07.07 була
прийнята до провадження, розгляд справи призначено на 20.09.07,
без початку перегляду справи по суті.
У зв'язку з перебуванням суддів Савенко Г.В., Ходаківської
I.П. у черговій відпустці, розпорядженням від 17.09.07 заступника
Голови Вищого господарського суду України для розгляду справи №
12/79 ( rs772010 ) (rs772010)
господарського суду Донецької області,
призначеної до перегляду в касаційному порядку на 20.09.07,
створено колегію суддів у наступному складі: головуючий - Першиков
Є.В., судді -Муравйов О.В., Данилова Т.Б., яка розглядає справу по
суті.
Про вказані обставини представників сторін повідомлено на
початку судового засідання 20.09.07. Відводів складу колегії
суддів Вищого господарського суду України не заявлено.
За згодою представників сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та
ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
у судовому засіданні 20.09.07 було оголошено лише
вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського
суду України.
Рішенням від 27.06.07 господарського суду Донецької області
(суддя Склярук О.I.) у задоволенні позовних вимог Товариству
відмовлено.
Вказане рішення місцевого суду мотивовано тим, що оскільки
Залізниця надала Товариству відповідні податкові накладні, то у
Товариства виникло право на податковий кредит, водночас доказів
про невключення суми ПДВ у сумі 2 532,15 грн. до складу
податкового кредиту Товариством до суду надано не було.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Товариство
звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою в якій просить рішення від 27.06.07 господарського суду
Донецької області скасувати, а справу направити на новий розгляд
до суду першої інстанції.
Свої вимоги скаржник обгрунтовує тим, що при винесенні
оскарженого судового акту було порушено норми матеріального та
процесуального права, а саме: ст. 193 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
, ст.ст. 526, 623, 624, 1212 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
, ст. 4 Закону України "Про власність"
( 697-12 ) (697-12)
, п. 2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів,
затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.10.00
№ 644 ( z0864-00 ) (z0864-00)
, п.п. 2, 3, 4 ст. 129 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, ст. 43 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Зокрема, скаржник зазначає, що місцевим судом при розгляді
справи не було враховано того, що для її всебічного та повного
розгляду було б доцільно залучити до справи спеціалізовану
державну податкову інспекцію по роботі з великим платниками
податків у м.Донецьку, в якості третьої особи.
У своєму відзиві на касаційну скаргу Залізниця щодо доводів
скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим
просить касаційну скаргу Товариства залишити без задоволення, а
оскаржене судове рішення -без змін.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на
касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін,
суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі
встановлених фактичних обставин справи правильність застосування
судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів
Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що
касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як встановлено попереднєю судовою інстанцією на підставі
матеріалів справи, 26.12.06 між Товариством та Залізницею було
підписано договір № 400/13147 дс про організацію перевезень
вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані
Залізницею послуги (далі Договір).
Судовою інстанцією встановлено, що п.п. 3.1, 3.2 Договору
визначено, що розмір плати за користування вагонами наданими на
під'їзні колії, Вантажовласник (Товариство) сплачує згідно з
Правилами користування вагонами і контейнерами. У міру виконання
перевезень та надання послуг Залізниця списує відповідні суми з
особового рахунку вантажовласника на підставі перевізних
документів, накопичувальних карток, відомостей плати за
користування вагонами, контейнерами, при згоді Вантажовласника.
На підставі наданих сторонами доказів по справі місцевим
судом встановлено, що у січні 2007 року Залізниця від Товариства
отримала плату за користування вагонами у сумі 12 660,71 грн., на
яку було нараховано податок на додану вартість у сумі 2 532,15
грн.
При цьому, судом першої інстанції встановлено, що списання
суми ПДВ відбулось без згоди Товариства, що підтверджується
відомостями плати за користування вагонами, на яких міститься
напис "підписано з зауваженнями, зауваження додаються".
Під час розгляду справи по суті місцевим судом встановлено,
що заперечуючи проти списання суми ПДВ, Товариство посилається на
те, що податок на додану вартість в даному випадку нараховуватися
не повинен, оскільки ст. 119 Статут залізниць України передбачено,
що за користування вагонами інших держав, вантожовласники
відраховують тільки плату за користування від часу прийомки цих
вагонів від залізниці до повернення їх після виконання вантажних
операцій, а отже нарахування ПДВ вказаною статтею не передбачено.
Також, вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що
спірна сума була списана відповідачем з особового рахунку
Товариства із сум попередньої оплати, перерахованих Товариством на
рахунок Залізниці відповідно до умов Договору.
При цьому, місцевим судом встановлено, що податкові накладні
№№ 906/0011, 907/0011 та розрахунок до податкової накладної №
454/14063 прийняті сторонами до податкового обліку і відповідно до
ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
узгоджені з дня подання платником податкової
декларації. Доказів про не включення податку на додану вартість у
сумі 2 532,00 грн. до податкового кредиту Товариством до суду
надано не було.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що спірна сума
нарахованого залізницею на плату за користування вагонами податку
на додану вартість була перерахована до Державного бюджету України
відповідно до ст. 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує,
що ст. 908 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, яка
кореспондується із ст.ст. 306, 307 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
, встановлює, що загальні умови перевезення визначаються
цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами
(статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що
видаються відповідно до них.
Пункт 17 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою
Кабінету Міністрів України від 06.04.98 № 457 ( 457-98-п ) (457-98-п)
(далі
Статут), встановлює, що перевезення вантажів залізничним
транспортом організовується на договірних засадах. Форма договору
про організацію перевезень вантажів встановлюється Правилами.
Умови та порядок організації перевезення в усіх видах сполучення
визначаються Правилами.
Правила розрахунків за перевезення вантажів (розділ 11 Правил
перевезень) визначає, що безготівкові розрахунки за перевезення
здійснюються на підставі договору, зразок якого наведено в
додатку.
Отримані передоплатою від платника гроші технологічний центр
з оброблення перевізних документів (ТехПД) заносить на особовий
рахунок платника і списує їх з рахунку в міру надходження
розрахункових документів за здійснені перевезення і надані
послуги. Списування грошей з рахунку проводиться на підставі
перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за
користування вагонами і контейнерами.
У випадках, визначених чинним законодавством, на суми
платежів і зборів, що підлягають сплаті, залізниця нараховує
податок на додану вартість, який списує з особового рахунку
платника.
Після закінчення звітного місяця ТехПД видає платнику виписку
з особового рахунку і податкову накладну.
Як встановлено попереднєю судовою інстанцією та вбачається з
правового аналізу матеріалів справи, суть спору між сторонами
полягає в тому, що Залізниця на суми, зазначені у відомостях плати
за користування вагонами, додатково та без погодження з
Товариством нарахувала та утримала податок на додану вартість.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає
правомірним висновок суду першої інстанції про те, що окремого
погодження на оплату податку на додану вартість (окрім узгодження
вартості наданих Залізницею послуг) ані законодавство України, ані
укладений між сторонами Договір не передбачають.
Правила користування вагонами і контейнерами, затверджені
наказом Мінтрансу від 25.02.99 № 113 ( z0165-99 ) (z0165-99)
та зареєстровані
в Міністерстві юстиції України 15.03.99 за № 165/3458, визначають
порядок і умови користування вагонами і контейнерами: парку
залізниць України, парку залізниць інших держав, а також власних
(за час затримки на коліях залізниць загального користування).
Законом України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не передбачено нарахування ПДВ на суми, що
підлягають відшкодуванню одними особами на користь інших у зв'язку
із внесенням останніми цих сум третім особам на виконання
відповідних зобов'язань.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
відповідно до п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
у Залізниці виникли податкові
зобов'язання, а у Товариства відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5. ст.
7 вказаного Закону виникло право на податковий кредит. Податкові
накладні дають право позивачу на формування відповідно до Закону
податкового кредиту, це право ним не оспорюється.
Зазначені податкові накладні прийняті Товариством та
Залізницею до податкового обліку і відповідно до ст. 5 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
узгоджені з дня подання платником податку податкової декларації.
Отже, Товариство не позбавлено права отримати відшкодування
спірної суми податку за рахунок Державного бюджету України.
Оскільки спірна сума є податком на додану вартість, утриманим
Залізницею, як платником податку з Товариства, яку було відповідно
до вимог ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
перераховано до Державного бюджету України, місцевий
суд обгрунтовано дійшов висновку про те, що сума податку не може
вважатися отриманою Залізницею без достатньої правової підстави та
збереженою у себе за рахунок Товариства.
Щодо доводів Товариства про те, що суд першої інстанції
помилково не залучив до участі у справі податковий орган, то такі
обгрунтування не можуть бути взяті до уваги, оскільки юридичний
аналіз матеріалів справи свідчить, що під час розгляду справи
місцевим судом відповідного клопотання Товариством не заявлялось
та у судовому засіданні таке питання не порушувалось.
За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає, що доводи, викладені Товариством в касаційній
скарзі, є необгрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними
по справі доказами і не відповідають вимогам закону.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до
уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення
судовою інстанцією не лише норм матеріального та процесуального
права, а також і питання які, стосуються оцінки доказів, але
оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до
висновку про встановлення тих чи інших обставин справи,
здійснюється за внутрішнім переконанням суду і їх перевірка не
віднесена до компетенції касаційної інстанції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи
вимоги ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового
рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі
встановлених фактичних обставин справи та перевіряється
застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і
процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
З врахуванням того, що з'ясування підставності оцінки доказів
та встановлення обставин по справі в силу ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
знаходиться поза межами
компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку про неможливість
задоволення касаційної скарги.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського
суду України вважає, що судом першої інстанції було повно та
всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано
їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм
матеріального та процесуального права, що дає підстави для
залишення його без змін.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства
"Донецьксталь -металургійний завод" № 17/17-371юр ( rs772010 ) (rs772010)
від
06.07.07 залишити без задоволення.
Рішення від 27.06.07 господарського суду Донецької області у
справі № 12/79 господарського суду Донецької області залишити без
змін.
Головуючий
Є.Першиков
судді:
О.Муравйов
Т.Данилова