Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

у вересні 2006 року, ТОВ "Газова будівельна компанія" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до АЕК "Київенерго" про стягнення 2450000,00 грн.

Позивач зазначав, що на умовах договору від 02.03.2004 року ТОВ "Т.М.М." виконувало для відповідача у даній справі будівельно-монтажні роботи, які прийняті останнім згідно довідки за формою КБ-3, але не оплачені у сумі 2450000,00 грн.

28.09.2006 року, сторони по договору від 02.03.2004 року та позивач у справі уклали угоду № 393-06, за якою право вимоги заборгованості по договору № 112-04 від 02.03.2004 року передано позивачу, а тому з огляду на наведене, позивач просив постановити рішення про стягнення спірної суми на його користь.

Під час розгляду справи сторони уклали мирову угоду, за умовами якої заборгованість відповідача погашається передачею у власність позивача нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Київ, пров. Електриків (літера "А"), вартістю 2393520,00 грн.

Мирова угода затверджена ухвалою господарського суду міста Києва від 09.10.2006 року, якою одночасно і припинено провадження у справі.

В апеляційному порядку справа не переглядалась.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 04.09.2007 року порушено касаційне провадження у справі за касаційною скаргою відповідача, у якій він посилається на незаконність затвердження мирової угоди, порушення його майнових прав і просить ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2006 року скасувати, а справу передати до господарського суду для розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, судова колегія вважає, що ухвала господарського суду міста Києва від 09.10.2006 року не може залишатись без змін і підлягає скасуванню з огляду на наступне.

Затверджуючи умови мирової угоди щодо оплати боргу нерухомим майном, господарський суд виходив з того, що умови мирової угоди не порушують прав та охоронюваних законом інтересів її учасників.

Проте, повністю погодитись з наведеним не можна.

Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" створена відповідно до Указу Президента України "Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України" від 04.04.1995 року № 282/95 (282/95) на базі виробничого об’єднання "Київенерго".

За планом приватизації виробничого об’єднання та станом на 30.09.2006 року, тобто на час затвердження судом мирової угоди, держава зберегла за собою частку у 50 відсотків статутного фонду АЕК "Київенерго", і постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2004 року № 794 (794-2004-п) закріпила її за Національною акціонерною компанією "Енергетична компанія України".

Розмір державної частки у статутному фонді відповідача визначає наявність окремих обмежень щодо реалізації закріпленого за ним нерухомого майна.

Зокрема, Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 29.11.2001 року (2864-14) , встановлено мораторій на примусову реалізацію майна господарських товариства, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків.

Ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди підлягає виконанню за загальними правилами, відповідно Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) і згідно зазначеного Закону це робить неможливим її виконання, що не було враховано судом під час розгляду справи, а тому ухвалу господарського суду не можна визнати законною.

За рецензією, здійсненою відповідно до ст. 13 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" на вимогу відповідача у справі, звіт про експертну оцінку нерухомого майна, яке передавалось позивачу у власність, має недоліки, що вплинули на достовірність оцінки майна і без усунення цих недоліків не міг використовуватись.

Наявність цієї рецензії ставить під сумнів висновок господарського суду про те, що прийнятий ним звіт про оцінку нерухомого майна відповідає дійсності і не порушує законних майнових інтересів сторін, а тому за наведених вище обставин ухвала господарського суду міста Києва від 09.10.2006 року підлягає скасуванню з направленням матеріалів справи до суду для розгляду по суті заявлених вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 111-9- 111-12 ГПК України, Вищий Господарський суд України, -

Касаційну скаргу задовольнити.

Ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2006 року у справі № 23/478 скасувати, а справу передати на новий судовий розгляд в іншому складі суддів.