5/297 Про стягнення збитків за самовільну вирубку та вивезення лісу - Текст документа

розглянув касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Кириченків" на постанову від 27.09.07 Житомирського апеляційного господарського суду у справі №5/297 господарського суду Житомирської області

за позовом Селянського (фермерського) господарства "Кириченків" до ДП "Коростишівський лісгосп АПК"

про стягнення 10529,80 грн.

у справі взяли участь представники позивача: Пінчук О.Г. дов. від 5.12.2005 у справі відповідача: Токарєв О.А. дов. від 24.12.2007

У січні 2006 року позивач звернувся з позовом до господарського суду Житомирської області до ДП "Коростишівський лісгосп АПК" про стягнення 10529,80 грн. за самовільну вирубку працівниками відповідача 42 дерев вільхи.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 19.12.2006р.(суддя Брагіна Я.В.), залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 27.09.07 (колегія суддів у складі: Гулової А.Г., Пасічник С.С., Філіповіої Т.Л.), в задоволенні позовних вимог про стягнення 10529,80грн. збитків за самовільну вирубку та вивезення лісу на земельній ділянці відповідача відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Скаржник вважає, що суди дійшли помилкового висновку, що у позивача не має права на користування земельною ділянкою площею 2,28 га лісового фонду, на якій відповідач здійснив самовільну вирубку багаторічних насаджень. Право позивача підтверджується державним актом на право користування земельною ділянкою №12 від 19992 №079809, яким закріплюється в постійне користування 38,34 га землі, в тому числі 2,28 га ділянки, зайнятої під лісом.

Скаржник вважає, що рубка догляду за лісом (прорідження) не передбачена постановою КМУ №1378 від 29.07.1999 (1378-99-п) , а тому здійснювалась протиправно. Факт самовільної вирубки зафіксований в актах комісій.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм процесуального права, згідно з вимогами ст.111-5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

07.04.1992р. Коростишівською районною Радою народних депутатів було прийняте рішення "Про надання земельних ділянок для ведення селянських (фермерських) господарств" (т.1 а.с.10,147), відповідно до якого громадянину ОСОБА_1 було надано з земель запасу на території Козіївської сільської Ради народних депутатів земельну ділянку площею 36,2га для ведення селянського (фермерського) господарства, а також зобов'язано фермера на підставі ст.8 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (2009-12) після отримання державного акта на землю протягом 10 днів провести реєстрацію господарства в районній раді, а Козіївську сільську раду - занести в господарські книги дані про склад господарства, надану господарству земельну ділянку.

Попередні судові інстанції зазначили, що з наданого позивачем на підтвердження його права користування земельною ділянкою Державного акта на право постійного користування землею серії Б № 079809 від 1992 року (т.1 а.с.11-13) вбачається, що за гр.ОСОБА_1. закріплено на праві- постійного користування 38,34га землі на території Козіївської сільської Ради народних депутатів згідно з планом земельної ділянки.

В плані земельної ділянки (т.1 а.с.15) серед наданої в постійне користування земельної ділянки значиться земельна ділянка під лісом загальною площею 2,28га.

Також попередніми судовими інстанціями встановлено, що в матеріалах даної справи відсутнє будь-яке рішення Ради народних депутатів про те, що позивачу надавалась в користування земельна ділянка із земель лісового фонду. У виданому гр.ОСОБА_1. Державному акті серії Б №079809 від 1992 року відсутнє посилання на рішення Ради народних депутатів, на підставі якого видано цей акт.

Відповідно до ст.76 Земельного кодексу України від 18.12.1990р (561-12) . №561 -XII (в редакції, що діяла на час прийняття районною радою рішення про надання ОСОБА_1. земельної ділянки) землями лісового фонду визнаються землі, вкриті лісом, а також не вкриті лісом, але надані для потреб лісового господарства.

Землі лісового фонду використовуються за цільовим призначенням для ведення лісового господарства (ч.1 ст.77 Земельного кодексу України (1990р (561-12) .)).

Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є райони, Ради народних депутатів за погодженням з державними органами лісового господарства можуть надавати колгоспам, радгоспам, іншим підприємствам, установам, організаціям і громадянам у тимчасове користування землі лісового фонду, що є у володінні або користуванні державних лісогосподарських підприємств, установ та організацій, для сільськогосподарських цілей.

З копії листа виконкому Коростишівської районної Ради народних депутатів №18/45 від 14.02.1992р. (т.1 а.с.94) вбачається, що голова виконавчого комітету М.С.Борейко до прийняття Коростишівською районною Радою народних депутатів рішення від 07.04.1992р. звертався до землевпорядної організації-Житомирського філіалу УкрНДIземпроект з клопотанням виготовити проект відводу земельної ділянки під організацію фермерського господарства громадянину ОСОБА_1. саме в розмірі 36,2га, тоді як проект відведення Житомирським філіалом Українського науково-дослідного і проектно-вишукувального інституту по землеустрою (т.1 а.с.91-103,130-136), був виконаний на земельну ділянку площею 38,34га, в тому числі 35,26га - ріллі, 0,28га - пасовищ, 0,06га - канав, 0,46га - боліт та 2,28га - лісів, хоча, докази на підтвердження того, що органом місцевого самоврядування приймалось будь-яке рішення про надання позивачу додатково 2,28га земель лісового фонду, в матеріалах справи відсутні (том.1, арк. 21)

Ст. 102 ЗК України встановлює, що затвердження проектів відведення земельних ділянок у власність або користування здійснюється Радами народних депутатів, які надають і вилучають земельні ділянки.

Судами встановлено, що докази затвердження проекту відведення земельної ділянки Радою народних депутатів в розмірі 38, 34 га. в матеріалах справи відсутні, тому вказаний проект не заслуговує на увагу в якості доказу виділення позивачу в установленому законом порядку в користування земельної ділянки площею 2,28 га лісового фонду.

З наданої позивачем копії рішення Коростишівської районної Ради народних депутатів від 29.06.1991р. "Про відведення земельної ділянки під організацію селянського (фермерського) господарства" (т.1 а.с.125) також не встановлено, що у довічне успадковане володіння гр.ОСОБА_1 було надано землі лісового фонду.

Відповідно ст. 6 Лісового кодексу України (3852-12) , усі ліси України є власністю держави. Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та Лісовим кодексами (3852-12) . Надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів у порядку, визначеному Лісовим кодексом (3852-12) .

На підставі викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку, що позивач не довів належними доказами виділення йому у власність 2, 28 га. лісів.

З огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів не приймає до уваги доводи скаржника про те, що у нього є право на користування земельною ділянкою 2,28 га лісового фонду.

Факт відсутності передачі у користування позивачу у встановленому законом порядку 2,28 га лісового фонду встановлений судами попередніх інстанцій в результаті дослідження певних допустимих та належних доказів. Перевіряти достовірність доказів, надавати перевагу одним доказам над іншими не входить в межі компетенції касаційної інстанції, визначеної ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Судами попередніх інстанцій встановлено, що вирубку дерев відповідач здійснив відповідно лісорубочному квитку № 130 від 04.02.2003 (т.1, арк. 87-89), виданому йому у встановленому порядку, тобто не самовільно.

Зважаючи на зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку, що позивач не довів свого права на користування землями лісу, а відтак і наявність права стягувати збитки, завдані рубкою лісових насаджень на спірній земельній ділянці.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що справа розглянута відповідно встановленим обставинам з правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Підстави для скасування прийнятих у справі судових актів відсутні.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Кириченків" залишити без задоволення, а постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 27.09.07 у справі № 5/297 господарського суду Житомирської області -без змін.