28/437-05-9763 Про визнання недійсним договоу оренди групи інвентарних об'єктів (нерухомого майна будівель споруд) - Текст документа

Ухвалою від 25.06.07 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючого -Першикова Є.В., суддів -Данилової Т.Б., Ходаківської I.П., касаційні скарги Фонду № 1/3133 від 22.05.07, Товариства б/н від 25.05.07 та касаційне подання Прокуратури були прийняті до провадження, розгляд справи у судовому засіданні призначено на 09.08.07.

Проте, 09.08.07 до початку судового засідання до Вищого господарського суду України надійшла заява Фонду № 1/5334 від 07.08.07 про відвід суддів Вищого господарського суду України Першикова Є.В., Ходаківської I.П. у даній справі.

Про вказані обставини представників сторін було повідомлено на початку судового засідання 09.08.07.

Для вирішення питання щодо розгляду заяви про відвід суддів, справа № 9-28/437-05-9763 була передана керівництву суду, у зв'язку з чим, у судовому засіданні 09.08.07 було оголошено перерву та повідомлено представників сторін, що про результати розгляду заяви про відвід та наступну дату розгляду справи учасників судового процесу буде повідомлено відповідними ухвалами.

З урахуванням наведеного у судовому засіданні 09.08.07 було оголошено перерву для вирішення керівництвом суду питання про відвід.

Ухвалою від 10.08.07 заступника Голови Вищого господарського суду України заявлений Фондом відвід суддям Вищого господарського суду України Першикову Є.В., Ходаківській I.П. у даній справі, відхилено.

У зв'язку з зазначеними обставинами, колегія суддів Вищого господарського суду України ухвалою від 09.08.07 у судовому засіданні було оголошено перерву та призначено справу до розгляду в судовому засіданні Вищого господарського суду України на 23.08.07, про що сторони повідомленні вказаною ухвалою.

У зв'язку з перебуванням суддів Данилової Т.Б. та Ходаківська I.П. у черговій відпустці розпорядженням від 22.08.07 заступника голови Вищого господарського суду України було утворено колегію суддів у складі: головуючий -Першиков Є.В., судді -Муравйов О.В. та Савенко Г.В., яка розглядає справу по суті.

У судовому засіданні 23.08.07 відводів складу колегії суддів, яка розглядає справу по сутті, не заявлено.

За згодою сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , у судовому засіданні 23.08.07 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 20.12.05 господарського суду Одеської області позовні вимоги Фонду до Підприємства про визнання недійсним договору оренди від 05.08.05, укладеного між Товариством та Підприємством задоволено у повному обсязі.

Постановою від 02.11.06 Вищого господарського суду України касаційну скаргу Підприємства задоволено, рішення від 20.12.05 господарського суду Одеської області скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням від 22.12.06 господарського суду Одеської області (суддя Бакланова Н.В.) у задоволенні позову відмовлено, оскільки суд дійшов висновку про відсутність порушення інтересів держави в особі Фонду.

Постановою від 26.04.07 Одеського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Бойко Л.I., судді: Величко Т.А., Жукова А.М.) відновлено Прокуратурі Одеської області строк для внесення апеляційного подання, а рішення від 22.12.06 господарського суду Одеської області залишено без змін, апеляційну скаргу та апеляційне подання Прокурора без задоволення.

Не погодившись із судовими актами, Фонд, Товариство звернулися із касаційними скаргами, в яких просить скасувати судові акти попередніх інстанцій і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимоги Фонду посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Фонд вважає, що судовими інстанціями не врахованого вимоги п.2 ст. 22 Господарського кодексу України (436-15) , оскільки не надано правової оцінку статусу державного підприємства.

Також на думку скаржника судовими інстанціями не враховані вимоги п. 28 та 140 Закону України "Про державну програму приватизації" (1723-14) та Закон України "Про управління об'єктами державної власності" (185-16) щодо право Фонду укладати угоди за поданням спостережної Ради Товариства.

В касаційній скарзі Товариства також вказано, що судом не враховані вимоги ч. 1 ст. 760 Цивільного кодексу України та п.2 ст.283 Господарського кодексу України (436-15) щодо права укладати спірний договір.

Крім того Товариство вважає, що судові інстанції не врахували вимоги ст. 47 Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) та ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України (435-15) щодо права Правління Товариства укладати угоди про оренду державного майна.

Скаржник вважає, що до вказаних правовідносин не застосовані вимоги ст. 215 Цивільного кодексу України ст. 207 Господарського кодексу України (436-15) щодо визнання договору не дійсним.

Прокуратура в касаційному подані вказує на порушення порядку оцінки об'єкта оренди та на порушення вимог ст. 760 Цивільного кодексу України щодо передачу в оренду незавершеного будівництва.

Прокуратура вважає, що оскільки держава є власником акцій Товариства, а тому при розгляді справи зачіпаються інтереси держави, отже у відповідності до ст. 121 Конституції України (254к/96-ВР) та ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" (1789-12) вбачає підстави для внесення касаційного подання, в якому Прокуратура наполягає на тому, що рішення попередніх судових інстанцій підлягають скасуванню, та просить прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог Фонду.

Розглянувши матеріали справи, касаційні скарги та подання Прокуратури, заслухавши пояснення представників сторін та Прокуратури, суддю-доповідача, оцінивши та дослідивши повноту встановлення попередньою судовою інстанцією обставин справи та їх правову оцінку, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційні скарги та подання задоволенню не підлягають з наступних підстав.

В процесі нового розгляду справи Фонд неодноразово уточнював позовні вимоги, вказуючи в уточненні про визнання повністю недійсним договір оренди групи інвентарних об'єктів від 05.08.05, укладених між Товариство та Підприємством з додатками до нього, за винятком наказу Фонду від 31.07.98 № 958 "Про створення відкритого акціонерного товариства "Металобаза" та Додатку до нього щодо переліку майна, яке передається Фондом, як засновником Товариства до його статутного фонду, зареєстрованого в Комунальному підприємстві "Одеське міське бюро технічного інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" від 15.07.05 № 7783760.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі наявних доказів по справі, Товариство було створене у відповідності до Законів України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) та "Про господарські товариства", згідно рішення засновників в особі Фонду та орендного підприємства "Металобаза" на підставі угоди № 1 від 31.07.98, шляхом перетворення орендного підприємства "Металобаза" у відкрите акціонерне товариство "Металобаза" на підставі наказу Фонду № 958 від 31.07.98 "Про створення відкритого акціонерного товариства "Металобаза".

Судовими інстанціями встановлено, що держава в особі Фонду є власником акцій Товариства у розмірі 67,01% його статутного фонду, а тому функції управління корпоративними правами держави у Товаристві здійснює Фонд, як орган управління корпоративними правами в особі своїх представників у складі Спостережної ради.

Встановлені попередніми судовими інстанціями докази по справі свідчать, що Підприємство 10.06.05 звернулося до Товариства з пропозицією про укладання довгострокового договору оренди, яке не використовується у виробничому циклі Товариства.

На засіданні Правління та Спостережної ради Товариства було розглянуто питання про укладання договору оренди, за умови проведення незалежної оцінки вартості основних засобів, які передбачаються передати в оренду нерухоме майно, будівель, споруд. До умов договору оренди включено обов'язки Підприємства щодо добудови та введення в експлуатацію об'єктів незавершеного будівництва, а також проведення капітального ремонту будівель та споруд, компенсацію земельного податку та витрат Товариства на комунальні послуги, які фактично будуть витрачені орендарем.

Матеріалами справи свідчать, що 05.08.05 було укладено договір оренди групи інвентарних об'єктів, які належать Товариству, терміном до 2025 року, про що свідчить укладений договір, який посвідчено приватним нотаріусом Руських С.Б. 05.09.05 та зареєстровано під № 5293.

Попередніми судовими інстанціями, при прийнятті процесуальних актів, було враховано, що 04.01.06 на позачергових загальних зборах акціонерів Товариства, на яких згідно Протоколу реєстрації, прибулих для участі у зборах акціонерів, зареєстровано один акціонер, який має у сукупності 3 066 3267 голосів, що складає 67,105 % від загальної кількості простих іменних акцій Товариства. В якості цього акціонера був Фонд.

На зборах акціонерів Товариства було прийнято рішення про перевибори голови правління та Наглядової ради Товариства та про визнання договору оренди від 05.08.05 з Підприємством таким, який укладено в порушення чинного законодавства України, а також таким, що порушує права акціонерів Товариства та призводить до знецінення його акцій т, зобов'язано правління Товариства здійснити заходи щодо визнання договору недійсним.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи надані докази по справі, приходить до висновку про відсутність порушень вимог ч. 2 ст. 284 Господарського кодексу України (436-15) щодо оцінки об'єкту оренди.

Суди першої та апеляційної інстанції врахували, що відповідно до "Національного стандарту №2 "Оцінка нерухомого майна", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.04 № 1442 (1442-2004-п) - відновна вартість для цілей оренди - це залишкова вартість відтворення (заміщення) або ринкова вартість земельних поліпшень, що застосовуються та визначаються в порядку, встановленому Національним стандартом №1, та цим Стандартом".

Поняття залишкової вартості заміщення (відтворення) наведено у п. 3 Національного стандарту №1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.03 № 1440 (1440-2003-п) , за яким залишкова вартість заміщення (відтворення) - це визначена на дату оцінки поточна вартість витрат на створення (придбання) в сучасних умовах нового об'єкта, який є ідентичним об'єкту оцінки, за вирахуванням всіх видів зносу об'єкту.

Згідно звіту від 25.06.05 про незалежну оцінку вартості майна необоротних активів Товариства станом на 30.04.05, яка виконана ДО "Сімтраст", справедлива (ринкова) вартість об'єкту оцінки була визначена на підставі виключно дохідного підходу, оскільки дохідний підхід грунтувався на ринкових даних щодо орендних ставок за яким вартість склала 4 630 436,00 грн., що на 248 405,00 грн. більш ніж вартість, яка визначена за витратним підходом.

Судові інстанції при розгляді справи, по сутті, взяли до уваги визначення вартості на підстави звіту, який підтверджено рецензією Центральної експертної Ради УТО м.Київ від 14.07.05 № 97 (v097p558-05) та відповідним висновком Голови Центральної експертної Ради УТО м. Київ Маркуса Я.Л. від 27.07.05 №18611, де вказано, що вартість відновна вартості визначена згідно ст. 284 Господарського кодексу України (436-15) .

Також враховано, що справедлива (ринкова) вартість об'єкту оренди на 248 405,00 грн. перевищувала залишкову вартість заміщення (відтворення) об'єкту оренди, а тому при передачі майна та об'єктів в оренду за відновну вартість була прийнята справедлива (ринкова) вартість, що свідчить про дотримання вимог ст. 284 Господарського кодексу України (436-15) при укладанні договору оренди.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ст.ст. 284, 286 Господарського кодексу України (436-15) не визначається орендна плата залежно від вартості майна переданого в оренду, а вона визначається за домовленістю сторін, при умові, що річна ставка не може бути менш ніж 5% вартості майна.

Матеріалами справи не підтверджено передача Підприємством в оренду ТОВ "СМТ-ЛТД" відкритого складу металу, оскільки цей об'єкт згідно договору оренди від 05.08.05 та акту прийому-передач не ввійшов до складу об'єктів, які передані в оренду.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, вважає правомірним висновок попередніх судових інстанцій про відсутність порушень вимог ст. 22 Господарського кодексу України (436-15) Товариством щодо повноважень Спостережної ради приймати рішень по розпорядженню майном. Матеріалами справи встановлено, що у відповідності до рішення засновників Фонду та орендного підприємства "Металобаза", яке визначено угодою № 1 від 31.07.98 про створення відкритого акціонерного товариства "Металобаза", майно, яке було передано до статутного фонду Товариства - є його власністю і це підтверджується Переліком майна, яке передано Фондом, як засновником Товариства до його статутного фонду, зареєстрованого в Одеському КП МБТI та РОН від 15.07.05 № 7783760, а тому майно Товариства не є державним майном, а тому на ці правовідносини не поширюється дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) , крім домовленості сторін щодо застосування норм цього Закону.

Матеріалами справи підтверджено, що власник майна, у відповідності до ст. 317 Цивільного кодексу України є Товариство, яке вправі здійснювати володіння власність шляхом, користування, та розпорядження власним майном, у відповідності до Статуту Товариства та чинного законодавства в особі органів управління Товариства. Органами управління Товариств є Правління (виконавчий орган), Наглядова /спостережна/ рада (орган, який представляє акціонерів між проведенням загальних зборів) та загальні збори акціонерів (вищій орган товариства).

У відповідності до ст. 161 Цивільного кодексу України (435-15) та п. 8.4.2. Статуту Товариства виконавчий орган (Правління) в особі голови правління діє від імені товариства та має право вирішувати усі питання товариства, крім тих, які відносяться до компетенції Спостережної ради або загальних зборів акціонерів Товариства

Попередніми судовими інстанціями, на підставі наданих доказів сторонами по справі, встановлено голова правління мав право на передачі в оренду майна та підписувати договори оренди за рішенням виконавчого органу -Правління.

Крім того, відповідно до ст. 41 Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) до компетенції загальних зборів акціонерного товариства віднесено затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства.

Законодавець передбачає перелік обмежень щодо укладання господарськім товариством угод, та вчиненням дій при наявності державної частки у статутному фонді Товариства, при цьому в нормативно-правових актах, які регулюють ці норми, немає обмежень щодо укладання договорів оренди майна, при наявності державної частки.

Стосовно тверджень Товариства щодо відсутності у підтверджуючих оцінку орендованого майна документах посилання на проведення оцінки майна з метою оренди, то матеріалами справи підтверджено, що згідно протокол засідання Наглядової ради від 18.06.05 не містить у тексті посилань на те, що він носить попередній характер, вимог до мети здійснення незалежної оцінки основних засобів, що були надані в оренду та, згідно з умовами статуту Товариства, взагалі не є обов'язковою умовою для підписання головою правління Товариства договорів оренди майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 284 Господарського кодексу України (436-15) , оцінка об'єкту оренди здійснюється за відновною вартістю, та не містить ніяких вимог щодо мети оцінки майна, що передається в оренду. Крім того, ст. 284 та ст. 286 Господарського кодексу України (436-15) не містять норм, що вказують на залежність орендної плати від вартості майна переданого в оренду. Орендна плата, згідно ст. 286 Господарського кодексу України (436-15) , визначається за домовленістю сторін.

Судом при розгляді справи не встановлено, що зазначений договір оренди порушує жодного із прав акціонерів (засновників) ВАТ "Металобаза".

Майно, в якості забезпечення вартості акцій, залишається на балансі та у власності ВАТ "Металобаза", тобто при передачі майна в оренду право власності на майно не г переходить к орендарю.

За договором оренди передається право користування майном (без переходу права власності), а угоди щодо розпорядження майном передбачають перехід права власності, або зміни якісних характеристик майна тобто такі угоди як договір купівлі-продажу, міни дарування інші, що повністю відповідає змісту ст. 317, ст. 761 Цивільного кодексу України (435-15) . Згідно умов вказаного договору оренди, майно залишається на балансі та у власності ВАТ "Металобаза".

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що матеріали справи не містять у собі доказів, що підтверджують подвійну оренду майна та порушення у зв'язку з цим прав інших осіб.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України (435-15) , підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною /сторонами/ вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Також, вказаною статтею встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Угода може бути визнана недійсною з підстав, передбачених законом.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд, повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону: додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Статтею 203 Цивільного кодексу України (435-15) , зокрема, передбачено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України (435-15) особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг дієздатності. Поняття цивільної дієздатності юридичної особи надається у положеннях ст. 92 Цивільного кодексу України. Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків, здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно, та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов. Iстотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.

Пленум Верховного Суду України в п.п. 2, 12 Постанови від 28.04.78 № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" роз'яснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставі та з наслідками, передбаченими законом. В кожній справі про визнання угоди недійсною суд має встановити ті обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, та настання визначених юридичних наслідків.

Отже, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

При цьому, колегією суддів Вищого господарського суду України враховується, що попередніми судовими інстанціями встановлена відповідність оспореного договору загальним умовам дійсності правочину.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що чинним законодавством передбачено, що для обліку корпоративних прав держави Фонд державного майна здійснює їх класифікацію залежно від розміру державної частки в статутному фонді господарського товариства, формує та веде Реєстр корпоративних прав держави. Для створення надійного механізму захисту інтересів держави у процесі управління цими правами Фонд державного майна України призначає своїх представників в органах управління господарських товариств. Отже, при вирішенні відповідного питання Наглядовою радою товариства представники Фонду мали правові підстави висловити позицію держави зі спірного питання.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи викладені в касаційному поданні та касаційних скаргах, є необгрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що Прокуратура в касаційному поданні стверджує факт порушення судовими інстанціями не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання які, стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи, здійснюється за внутрішнім переконанням суду і їх перевірка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи вимоги ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З врахуванням того, що з'ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі в силу ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційної скарги.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судом апеляційної інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення її без змін.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області № 1/3133 від 22.05.07, касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Металобаза" б/н від 25.05.07 та касаційне подання прокуратури Одеської області № 05/8150-05вх від 22.05.07 залишити без задоволення.