ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 серпня 2007 р.
№ 39/37
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого:
Кравчука Г.А.
суддів:
Гоголь Т.Г.
Мачульського Г.М.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу
Приватного підприємства "Орбіс"
на постанову
Донецького апеляційного господарського суду
від
07.06.2007р.
у справі
№39/37
Господарського суду
Донецької області
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія
"Камелот"
до
Приватного підприємства "Орбіс"
про
стягнення пені, -
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Донецької області від
16.04.2007р. (суддя Морщагіна Н.С.) визнано недійсним п. 10.7
договору субпідряду №09/06 від 09.06.2006р., укладеного між
Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія
"Камелот" та Приватним підприємством "Орбіс". В позовних вимогах
Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія
"Камелот" постановлено відмовити.
Оскарженою постановою Донецького апеляційного господарського
суду від 07.06.2007р. (колегія суддів у складі: головуючого -судді
Мирошниченка С.В., суддів М'ясищева А.М., Скакуна О.А.) вказане
рішення суду скасовано, позов задоволено, постановлено стягнути з
Приватного підприємства "Орбіс" на користь Товариства з обмеженою
відповідальністю "Будівельна компанія "Камелот" 125 000 грн.
В своїй касаційній скарзі відповідач просить скасувати
постанову Донецького апеляційного господарського суду від
07.06.2007р., посилаючись на порушення апеляційним господарським
судом норм матеріального і процесуального права, а саме: ст.549
Цивільного кодексу України а також те, що апеляційним
господарським судом не було досліджено фактичних обставин справи,
у тому числі щодо обсягу робіт, які передбачались до виконання за
договором субпідряду і фактично виконаних робіт.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити
постанову суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу
без задоволення, посилаючись на те, що постанова суду є законною і
обгрунтованою, тому підстав для її скасування нема.
Сторони не використали наданого законом права на участь своїх
представників у судовому засіданні.
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія
суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі
перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій,
09.06.2006р. між позивачем та відповідачем укладено договір
субпідряду №09/06, який за своїм змістом та правовою природою є
договором будівельного підряду. За умовами договору відповідач
(субпідрядник) зобов'язався виконати на свій ризик власними або
залученими силами роботи з монтажу водопроводу, що виноситься, та
водопроводу, що проектується, на об'єкті, розташованому за
адресою: м. Донецьк, пр. Павших Комунарів (на сході будинку 95-а);
строк виконання робіт визначено: "Початок виконання
робіт -14.06.2006р., закінчення виконання робіт -28.06.2006р.".
Згідно п. 10.1 договору за порушення строків здачі робіт з
залежних від субпідрядника причин, останній повинен сплатити
генпідряднику (позивачу) пеню в розмірі 1 000 грн. за кожен день
прострочення.
Внаслідок прострочення відповідачем виконання зобов'язання
позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з
відповідача 125 000 грн., визначивши цю суму як пеню.
Місцевий господарський суд розглядаючи позов про стягнення
суми дійшов висновку, що зміст п.10.7. договору, яким встановлено,
що якщо субпідрядник з підстав, які залежали від нього,
несвоєчасно здав роботи, то він сплачує генпідряднику пеню в
розмірі 1000 грн. за кожен день прострочення, суперечить приписам
ст.549 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, тому визнав цей пункт договору
недійсним, і за вказаних обставин відмовив в позові.
Скасовуючи рішення місцевого господарського суду суд
апеляційної інстанції виходив з того, що чинним законодавством
прямо передбачено, що за неналежне виконання господарського
зобов'язання, передбачена відповідальність. В даному випадку -
стягується пеня, як це передбачено умовами договору та не
суперечить положенням чинного законодавства. За вказаних обставин
суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових
підстав для визнання недійсним договору у вказаній частині, та
задовольнив позов.
Суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду
апеляційної інстанції виходячи з наступного.
Згідно ст.232 ч.1 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
якщо за невиконання
або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції,
то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.
Відповідно до ст.230 цього кодексу штрафними санкціями у цьому
Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми
(неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин
зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення
господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання
господарського зобов'язання. Частиною другою вказаного кодексу
визначено, що суб'єктами права застосування штрафних санкцій є
учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2
цього Кодексу.
Таким чином оскільки між сторонами існували господарські
зобов'язання і відповідач неналежно виконав господарське
зобов'язання, передбачене умовами договору, за неналежне виконання
господарського зобов'язання умовами договору встановлена
відповідальність, яку і застосував суд апеляційної інстанції, суд
касаційної інстанції погоджується з висновками цього суду про
відсутність правових підстав для визнання недійсним договору в
частині встановлення відповідальності за неналежне виконання
господарського зобов'язання, та про наявність правових підстав для
застосування господарської санкції у вигляді пені.
Аналогічна правова позиція Вищого господарського суду
України, викладена в постанові від 27.09.2006р. у справі №9/58
Господарського суду міста Києва.
Крім того, безпідставними є доводи що викладені в касаційній
скарзі стосовно того, що вказаним договором не було обумовлено
виконання тієї частини робіт, за неналежне виконання якої
застосовано відповідальність. Як вважає особа що подала касаційну
скаргу, ці роботи виконувались на підставі усної домовленості
сторін.
Так, згідно ст.318 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
до договору підряду
встановлюються певні вимоги і цей договір укладається в письмовій
формі.
Як вбачається із встановлених судами обставин справи
відносини між сторонами виникли з приводу виконання субпідрядних
робіт. Відповідно до ст.319 ч.2 зазначеного кодексу у цьому
випадку підрядник виступає перед замовником як генеральний
підрядник, а перед субпідрядниками - як замовник.
Як встановлено судом апеляційної інстанції в акті за жовтень
2006р. сторони встановили, що роботи виконувалися на тому ж самому
об'єкті і відповідно до того ж локального кошторису 2-1-1 на
установку зовнішнього водопроводу, на ці роботи сторони склали
відомість ресурсів до локального кошторису 2-1-1.
Таким чином вказані доводи, викладені в касаційній скарзі,
висновків судів не спростовують, а зводяться до переоцінки
досліджених судами попередніх інстанцій доказів що, відповідно до
приписів ст.111-7 ч.2 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд касаційної
інстанції не має права зробити.
За вказаних обставин суд апеляційної інстанції всебічно і
повно встановив всі фактичні обставини справи на підставі
об'єктивної оцінки наявних в ній доказів, достеменно з'ясував
дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосував норми
матеріального права, що регулюють їх спірні відносини, а відтак
постанова суду апеляційної інстанції є законною і обгрунтованою, а
тому підстав для її скасування немає.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 п.1, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Приватного підприємства "Орбіс" залишити без
задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського
суду від 07.06.2007р. у справі №39/37 Господарського суду
Донецької області -без змін.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
С у д д і Т.Г. Гоголь
Г.М. Мачульський