ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 серпня 2007 р.
№ 26/21-07-414 ( rs496474 ) (rs496474)
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого:
Першикова Є.В.,
суддів:
Данилової Т.Б.,
Ходаківської I.П.,
розглянула
касаційну скаргу
державного підприємства "Одеська залізниця" (далі Залізниця)
на рішення
господарського суду Одеської області
від
14.03.07
у справі
№ 26/21-07-414
господарського суду
Одеської області
за позовом
відкритого акціонерного товариства "Уманьферммаш" (далі
Товариство)
до
Залізниці
про
стягнення 2 219,26 грн.
У судовому засіданні взяли участь представники
- позивача:
не з'явились;
- відповідача:
Кіташевський Д.А. (за дов. № 429 від 13.11.06).
Ухвалою від 25.06.07 колегії суддів Вищого господарського
суду України касаційна скарга Залізниці № ню-14/653 від 24.05.07
була прийнята до провадження, розгляд справи призначено на
16.08.07.
Вказана ухвала суду була направлена сторонам у справі в
установленому порядку, документів які б свідчили про її
неотримання сторонами у справі до Вищого господарського суду
України не надходило, отже усіх учасників судового процесу
відповідно до ст. 111-4 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
належним чином повідомлено про час і місце
розгляду касаційної скарги.
На день розгляду справи у судовому засіданні 16.08.07
будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового
процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило.
У судове засідання 16.08.07 представники Товариства не
з'явились.
Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду
учасників судового процесу було попереджено, що неявка без
поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення
розгляду справи на інші строки, а від Товариства повідомлень щодо
неможливості участі у судовому засіданні 16.08.07 до колегії
суддів Вищого господарського суду України не надходило, справа
розглядається за наявними матеріалами справи за участі
представника Залізниці.
Про вказані обставини представника Залізниці було повідомлено
на початку судового засідання 16.08.07. Відводів складу колегії
суддів не заявлено.
За згодою представника Залізниці, відповідно до ч. 2 ст. 85
та ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
у судовому засіданні 16.08.07 було оголошено лише
вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського
суду України.
Рішенням від 14.03.07 господарського суду Одеської області
(суддя Никифорчук М.I.) позовні вимоги Товариства задоволено.
З Залізниці на користь Товариства стягнуто вартість нестачі
вантажу в сумі 1 999,26 грн., 102,00 грн. державного мита та
118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу.
Вказане судове рішення мотивовано тим, що матеріалами справи
підтверджено нестачу вантажу на суму 1 999,26 грн., та при цьому
заявлена претензія була визнана Залізницею в сумі 1 512,18 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанцій Залізниця
звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою в якій просить оскаржене судове рішення скасувати, та
прийняти по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог
Товариства в частині стягнення 487,08 грн. відмовити.
Свої вимоги скаржник обгрунтовує тим, що при винесенні
оскарженого судового акту було порушено норми матеріального права,
а саме: ст. 114 Статуту залізниць України та р. 8 п. 27 Правил
перевезення вантажів залізничним транспортом України.
Зокрема, скаржник зазначає, що місцевий суд не з'ясував
обставин, що мають значення для справи та неправильно зробив
оцінку доказів, що призвело до прийняття невірного рішення.
На день розгляду справи у судовому засіданні відзив на
касаційну скаргу від Товариства не надійшов.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши
пояснення представника Залізниці, суддю-доповідача по справі,
проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи
правильність застосування судами норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з наступних підстав.
При вирішенні спору по суті на підставі доказів, наданих
сторонами у справі, судом першої інстанцій встановлено, що по
залізничній накладній № 48675384, яка є договором перевезення
вантажу згідно ст. 6 Статуту залізниць України, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.98 № 457
( 457-98-п ) (457-98-п)
(далі Статут), у вагоні № 67365668 на адресу
Товариства з Маріупольського меткомбінату м.Донецька відвантажено
9 пачок сталі листової (далі Товар) вагою 67 220,00 кг.
На підставі матеріалів справи місцевим судом встановлено, що
вартість цієї ваги сталі було сплачено Товариством згідно
платіжної вимоги-доручення № 634580 ф. 0401040 від 11.08.06 у сумі
391 715,06 грн.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що 18.08.06
на станції Умань, в порядку абз. 6 ст. 2 Статуту було проведене
перевантаження Товару та у відповідності до ст. 129 Статуту
складено акти загальної форми №№ 32505/р та 190/П, а також
комерційний акт АЄ № 863684.
На підставі вказаних актів місцевий суд встановив, що вагон
прибув на станцію у технічно справному стані, проте з нестачею
вантажу у кількості 580 кг, що також засвідчено актом експертизи №
В-124-01 від 18.08.06, складеним експертом Уманського
представництва Черкаської торгово-промислової палати.
На підставі наданих сторонами доказів по справі суд першої
інстанції встановив, що нестача вантажу у грошовому еквіваленті
дорівнює 1 999,26 грн.
При цьому, попереднєю судовою інстанцією встановлено, що
заявлена Товариством претензія була визнана Залізницею частково,
на суму 1 512,18 грн.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує,
що відповідно ст. 908 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
перевезення вантажу, пасажирів, багажу пошти здійснюється за
договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим
Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами),
іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються
відповідно до них.
Згідно ст. 306 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови
перевезення окремих видів вантажів, визначаються цим кодексом і
виданими відповідно до нього транспортними кодексами,
транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 307 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, яка
кореспондується із ст. 908 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
,
передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами
транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за
цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами,
транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами та
правилами, що видаються відповідно до них.
За змістом ст. 909 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, яка
кореспондується із ст. 307 Господарського кодексу ( 436-15 ) (436-15)
та
пунктом 22 Статуту залізниць України, встановлено, що за договором
перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується
доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до
пункту призначення та видати його особі, яка має право на
одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується
сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Укладення договору перевезення вантажу підтверджується
складанням транспортної накладної (коносамента) або іншого
документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Статтею 924 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, ст. 314
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
та п. 110 Статуту
залізниць України встановлено, що перевізник відповідає за
збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до
перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата,
недостача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти,
сталося внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та
усунення яких від нього не залежало.
Відповідно до п. 2 Статуту залізниць України, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.98 № 457
( 457-98-п ) (457-98-п)
(далі Статут), цей Статут визначає обов'язки, права і
відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій,
установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.
Положеннями п. 110 Статуту визначено, що залізниця несе
відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для
перевезення і до моменту видачу одержувачу. Водночас,
враховується, що відповідно до п.п. а п. 111 Статуту, залізниця
звільняється від відповідальності за недостачу вантажу за умови
надходження його у непошкодженому вагоні з непошкодженими пломбами
відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено
Правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому
рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає
ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час
перевезення.
Згідно вимог п. 113 Статуту за незбереження (втрату, нестачу,
псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу,
вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично
заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування,
пошкодження виникли з незалежних від них причин.
Відповідно до п.п. "а" п. 114 Статуту залізниць України
залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під
час перевезення вантажу, за втрату чи недостачу -у розмірі дійсної
вартості втраченого вантажу чи його недостачі, а п. 115 Статуту
вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка
або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і
вартість відправленого вантажу.
Пунктом 129 Статуту регламентовано, що обставини, які можуть
бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці,
вантажовідправника, вантажоодежувача під час залізничного
перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами
загальної форми, які складають станції залізниць. Залізниця
зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила
зазначені обставини або якщо про існування хоча б однієї з них
заявив одержувач.
Окрім того, відповідно до ч. 2 п. 114 Статуту залізниць
України недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в
усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження
визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час
перевезення.
Відповідно до п. 27 Правил видачі вантажів, затверджених
наказом Міністерства транспорту України від 21.11.00 № 644,
зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.00 за №
862/5083 ( z0862-00 ) (z0862-00)
, вантаж вважається доставленим без утрати,
якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в
залізничній накладній, та масою, визначеною на станції
призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного
розходження у визначенні маси нетто.
Проте, задовольняючи позов, суд першої інстанції на зазначене
уваги не звернув, суму граничного розходження у визначенні маси
нетто не обрахував та не врахував вимоги п. 114 Статуту.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає,
що судом першої інстанції при винесенні рішення по суті спору
наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті
спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному
випадку необхідно було керуватися вказаними нормами в комплексі.
На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського
суду України вважає, що спір було розглянуто місцевим судом без
дослідження в повному обсязі обставин справи та норм чинного
законодавства, що є порушенням принципу всебічного, повного і
об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності та
призвело до прийняття рішення з помилковим застосуванням норм
права.
Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України
звертає увагу на порушення судом першої інстанції вимог ст. 84
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо
змісту оскарженого судового рішення.
Колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує,
що у відповідності зі ст. 4 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
рішення з господарського спору повинно
прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і
процесуального права та фактичними обставинами справи, з
достовірністю встановленими господарським судом.
Рішення господарського суду має грунтуватись на повному
з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються
особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони
підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших
фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного
вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка
правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів,
установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма
підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані
стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині
рішення навести правове обгрунтування і ті доведені фактичні
обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги
судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на
користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо
рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до п. 6 роз'яснень Пленуму Верховного суду
України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про
судове рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
мотивувальна частина кожного
рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні
акти матеріального права і у відповідних випадках -на норми
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, на підставі яких визначено
права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах й інші норми
процесуального права, керуючись якими суд встановив обставини
справи, права і обов'язки сторін, а в необхідних випадках - також
на відповідні керівні постанови Пленуму Верховного Суду України з
питання застосування законодавства.
Всупереч наведеному, оскаржений судовий акт фактично не
містить мотивувальної частини, що є порушенням норм процесуального
закону.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до
уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення
місцевим судом не лише норм матеріального та процесуального права,
а також і питання, які стосуються оцінки доказів. Колегія суддів
Вищого господарського суду України наголошує, що оцінка доказів,
не віднесена до компетенції касаційної інстанції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи
вимоги ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового
рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі
встановлених фактичних обставин справи та перевіряється
застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і
процесуального права. Касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України,
викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того
чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази, рішення, ухвалене у
справі, підлягає скасуванню, а справа -направленню на новий
розгляд до господарського суду Одеської області.
Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти
до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом
засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення
обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від
встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити
спір.
Керуючись ст.ст. 1115, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу державного підприємства "Одеська залізниця"
№ ню-14/653 від 24.05.07 задовольнити частково.
Рішення від 14.03.07 господарського суду Одеської області по
справі № 26/21-07-414 ( rs496474 ) (rs496474)
господарського суду Одеської
області скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду
першої інстанції.
Головуючий
Є.Першиков
судді:
Т.Данилова
I.Ходаківська