15/263-06 Про стягнення боргу за договором на транспортно-експедиційне обслуговування та організацію перевезень вантажів автомобільним транспортом - Текст документа

Рішенням від 02.04.07 господарського суду Харківської області позов задоволено частково. З ПП ОСОБА_1 на користь позивача стягнуто 13635 грн. основного боргу та 135, 35 грн. державного мита. В решті позову відмовлено.

Постановою від 29.05.07 Харківського апеляційного господарського суду вказане вище рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, СПД ОСОБА_1 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати з огляду на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а також невірною оцінкою обставин справи, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити.

Як встановлено судовими інстанціями, які приймали рішення у даній справі, відповідно до умов договору НОМЕР_1 на транспортно-експедиційне обслуговування та організацію перевезень вантажів автомобільним транспортом на територію України та в міжнародному сполученні від 11.07.2005 року, укладеного між ПП ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_1, остання в якості експедитора не пізніше, ніж за 24 години до дати запланованого завантаження надає перевізнику (позивачу) "заявку на перевезення", яка є додатком до договору та складає її невід'ємну частину.

11.07.2005 року ПП ОСОБА_1 надано ПП ОСОБА_2 заявку на перевезення вантажів автомобільним транспортом НОМЕР_2, за якою останній зобов'язувався доставити вантаж у кількості 20 тон об'ємом 82000 м-3 з місця завантаження - Гебзе МUALLIVKOY-ВАВАKUYUSU МЕVКII 41400 до місця розвантаження - АДРЕСА_1. Суму фрахту визначено у розмірі в еквіваленті 2700 USD за курсом Національного банку України на день оплати. Заявка узгоджена з позивачем, про що свідчить підпис позивача як "виконавця" послуг з перевезення вантажів.

Судами з'ясовано, що позивачем здійснено послугу з перевезення вантажу, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною НОМЕР_3. Вантаж одержано ЗАТ Англійсько-українське підприємство "Сарепта-медіпласт". Про факт доставки вантажу та виконання позивачем умов перевезення свідчить завершення митного оформлення згідно відміток Донецької регіональної митниці на ВМД № НОМЕР_4 від 22.07.2005 року.

20.03.2006 позивачем на адресу СПД ОСОБА_1 направлено претензію НОМЕР_5 з вимогою оплатити надані послуги з автоперевезення, яку було отримано останньою 24.03.06, про що свідчить повідомлення про вручення рекомендованого листа. Відповіді на претензію позивачу надано не було.

В ході розгляду справи судами встановлено, що позивачем згідно договору направлялось на адресу СПД ОСОБА_1 рахунок фактури на оплату послуг НОМЕР_6 від 27.07.2005 року та акти виконаних робіт від 27.07.2005 року, проте, лист із вказаними документами повернувся на адресу позивача з відміткою "за минуванням терміну зберігання".

Згідно п. 5.4. договору експедитор здійснює оплату рахунків перевізника протягом 7 банківських днів з моменту отримання документів: оригіналу накладної, завіреної одержувачем вантажу та акту виконаних робіт.

З врахуванням встановленого судами факту отримання відповідачем оригіналу накладної та того, що експедитор не заперечував проти оплати послуг з перевезення вантажу, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про задоволення позову в частині стягнення вартості послуг з перевезення вантажів в сумі 13635 грн.

Правомірним також вбачається висновок судів попередніх інстанцій про відмову в позові в частині стягнення штрафу за затримку транспортного засобу та пені за прострочку оплати вартості послуг.

Так, судами встановлено, що, на думку позивача, з вини СПД ОСОБА_1, автомобіль НОМЕР_7, п/п НОМЕР_8, який здійснював вантажоперевезення з 15.07.2005 по 19.07.2005 до отримання попереднього повідомлення простояв на митному посту "Порубне" Вадул-Сіретської митниці, а тому вона повинна сплатити позивачу 1515 грн. виходячи з розрахунку 505 грн. за кожну добу, тобто за 3 дні, виключаючи неділю).

У цьому зв'язку судами обгрунтовано взято до уваги, що п. 1.4. договору НОМЕР_1 від 11.07.2005р. у разі документального підтвердження понад нормативного простою експедитор сплачує перевізнику штраф у розмірі 540 грн. за кожну добу, якщо інше не передбачено заявкою. В той же час, під час розгляду спору позивачем не доведено вину СПД ОСОБА_1 щодо понаднормативного простою автомобіля перевізника. Крім того позивачем необгрнутовано проведено розрахунок штрафу виходячи із ставки 505 грн. за добу.

Щодо стягнення пені за прострочку сплати вартості послуг в сумі 6135,75 грн. суди правомірно послались на ст. 546 ЦК України (435-15) , згідно з якою виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. Відповідно до статті 549 ЦК України (435-15) пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому судами з'ясовано, що договором НОМЕР_1 від 11.07.2005 року на транспортно-експедиційне обслуговування та організацію перевезень вантажів автомобільним транспортом на територію України та в міжнародному сполученні стягнення пені як вид забезпечення зобов'язання не передбачено.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судові рішення прийнято при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права і підстави для їх скасування відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України