2-2/7704-2007 Про зобов'язання виконати договір позики, передати майно - Текст документа

Позивач звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Владира" про стягнення 195 267 грн. 70 коп. шляхом передачі позивачеві комплексу по виробництву ковбас, розташованого в Сімферопольському районі в селі Фонтани по вул. Чкалова 65-"а".

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 03.07.2007 у справі № 2-2/7704-2007 господарського суду м. Севастополя, залишеним без змін постановою від 16.08.2007 Севастопольського апеляційного господарського суду, позов задоволено.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Владіра" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову від 16.08.2007 р. Севастопольського апеляційного господарського суду та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 03.07.2007 у справі № 2-2/7704-2007 господарського суду м. Севастополя з підстав неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим та апеляційним господарськими судами, 05.06.1998 між ОСОБА_2та фірмою "Владира", в особі директора ОСОБА_4., був укладений договір позики згідно якому ОСОБА_2 взяв зобов'язання по займу фірмі "Владира" грошових коштів.

07.11.1998 між ОСОБА_2 та фірмою "Владира", в особі директора ОСОБА_4., було підписано додаткову угоду до договору позики від 05.06.1998, що є невід'ємною частиною договору.

Сторонами в договорі встановлено, що позика надається до 01.09.2002 і в суму позики за даним договором входять суми, переведені фірмі з 01.09.1997 по 05.06.1998, а також кошти, що переводяться надалі на ім'я ОСОБА_4та ОСОБА_3 і передаються ОСОБА_2 через осіб, які прибувають до України (пункти 1.1.,1.2.,1.4., 2.1. договору). Договором позики, додатковою угодою до нього, сторони встановили їх цільове використання: на будівництво комплексу по виробництву ковбас.

Додатковою угодою до договору позики сторони внесли зміни до пункту 3.2. договору, встановивши, що у разі не повернення суми позики в строк до 01.09.2004, позичальник зобов'язується повернути суму позики шляхом передачі кредиторові у власність майна, на будівництво якого надавалася позика.

На виконання вказаного договору позики (пункти 1.1., 1.2., 2.1.) ОСОБА_2 відповідачеві була надана позика грошових коштів на загальну суму 27000 доларів США, що підтверджується наявними у справі чеками системи від 14.03.1998 на суму 5000 доларів США, від 04.04.1998 на суму 1500 доларів США, від 06.05.1998 на суму 3500 доларів США, від 18.05.1998 на суму 2000 доларів США, і розпискою директора відповідача на суму 15000 доларів США.

У пункті 3.1. договору сторони встановили, що позичальник зобов'язаний повернути кредиторові позику в сумі 22 000 дол. США у валюті України по курсу НБУ на момент розрахунків.

24.01.2002 відбулося переуступлення права вимоги (цессія), у результаті якої до позивача перейшло право вимоги виконання фірмою "Владира" зобов'язань, передбачених договором позики від 05.06.1998 та додаткової угоди до нього від 17.11.1998.

Фірма "Владира" була перереєстрована в товариство з обмеженою відповідальністю "Владира" Сімферопольською районною державною адміністрацією (реєстровий запис від 30.06.2000 № 04055558ю0020042), яке згідно Статуту, зареєстрованому 30.06.2000, є правонаступником фірми "Владира". Таким чином, відповідач є належною стороною у даній справі і зобов'язаний виконати свої зобов'язання по договору позики і додаткової угоди до нього.

Термін повернення грошових коштів, отриманих за договором позики від 05.06.1998, сторони договору встановили до 01.09.2004 (пункт 1.4. додаткової угоди).

Як встановлено судами відповідач до звернення позивача з позовом до суду не погасив заборгованість за договором позики.

З урахуванням встановленого НБУ курсу валют на день звернення позивача до суду, заборгованість відповідача перед позивачем складає 111 100 грн.

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України (1798-12) , переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до статей 526, 599 Цивільного кодексу України (435-15) зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як встановлено судами відповідач, на якому лежить обов'язок доведення виконання зобов'язань, не представив судовій колегії доказів повернення ОСОБА_2суми позики.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України (435-15) у разі невиконання стороною грошового зобов'язання, вона на вимогу другої сторони зобов'язана сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Прострочення відповідача на день подачі позовної заяви склало 2 роки та 9 місяців (з 01.09.2004 до 01.06.2007). 3% річних від суми боргу - 111100грн. за 2 роки і 9 місяців складає - 9165грн.75коп.

Борг з урахуванням встановлених індексів інфляції з 01.09.2004 до 01.05.2007 складає 149207грн.30коп, де 38107грн. 30коп. - сума інфляції.

У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором позики, заборгованість відповідача перед позивачем на день подачі позову з урахуванням річних і встановленого індексу інфляції складає 158 373грн.05коп.

Засоби захисту цивільних прав та інтересів вказані у статті 16 Цивільного кодексу України (435-15) , у статті 20 Господарського кодексу України (436-15) , в яких також передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим засобом, встановленим договором або законом.

Згідно пункту. 3.2. договору позики 05.6.1998р. у редакції додаткової угоди від 17.11.1998, у разі не повернення суми позики у термін до 01.09.2004, позичальник зобов'язується повернути суму позики шляхом передачі кредиторові у власність майна, на будівництво якого надавалася позика.

Як встановлено судами грошові кошти за договором позики надавалися на будівництво відповідачем комплексу по виробництву ковбас, розташованого за адресою: Автономна Республіка Крим, Сімферопольський район, село Фонтани, вул. Чкалова, 65-"а". Вказаний комплекс по виробництву ковбас був зданий відповідачем в експлуатацію, на відповідача було оформлено право власності на це майно, що підтверджується Свідоцтвом № 904 від 28.04.1999. Той факт, що для будівництва комплексу по виробництву ковбас були використані позикові кошти підтверджується відсутністю в бухгалтерських документах відповідача витрат на його будівництво.

Оскільки відповідач не представив судовій колегії доказів повернення суми позики, то відповідно до умов договору позики і додаткової угоди до нього, з урахуванням договору переуступки права вимоги від 24.01.2002 відповідач зобов'язаний передати позивачеві у власність відповідне нерухоме майно на будівництво якого надавалася позика.

Посилання відповідача на фіктивність і незаконність договору позики судова колегія відхиляє, оскільки як встановлено судами договір та додаткову угоду до договору позики від 05.6.1998 від імені фірми "Владира" -підписано ОСОБА_4, який був директором фірми "Владира" та її єдиним засновником (пункт 1.1. статуту фірми "Владира" в редакції від 15.10.1998), що обгрунтовано розцінено судом як погодження фірмою "Владира" договору позики від 05.06.1998, укладеного ОСОБА_4

Таким чином, договір позики є дійсним з 05.06.1998 р., в судовому порядку недійсним не визнавався, відповідні вимоги відповідачем не заявлялися, тому судом обгрунтовано задоволені позовні вимоги, виходячи із умов спірного договору та приписів чинного законодавства.

Отже, оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст.ст. 85, 111-5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) в судовому засіданні за згодою сторони оголошена вступна та резолютивна частини постанови.

Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-9, 111-7, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Владіра" залишити без задоволення.

Постанову від 16.08.2007 р. Севастопольського апеляційного господарського суду у справі № 2-2/7704-2007 господарського суду м.Севастополя залишити без змін.