ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 серпня 2007 р.
№ 41/182-07
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Гоголь Т.Г.
суддів
Мачульського Г.М., Уліцького А.М.
за участю представників сторін
позивача
відповідача
розглянувши у відкритому
судовому засіданні касаційну скаргу
Боришкевич В.О.- дов. від 25.12.2006 року
не з'явились
Міністерства оборони України
на рішення
господарського суду Дніпропетровської області
від
17.05.2007 року
у справі
господарського суду
№ 41/182-07
Дніпропетровської області
за позовом
Міністерства оборони України
до
Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація Логістик
Груп"
про
стягнення 7038 грн.
Міністерство оборони України" звернулося до господарського
суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою
відповідальністю "Корпорація Логістик Груп" про стягнення з
відповідача 4623 грн. пені та 2415 грн. штрафу за порушення
виконання договірних зобов'язань за договором 3251/3/46-06 від
03.07.2006 року, а всього -7038 грн.
Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від
17.05.2007 року (суддя Орєшкіна Е.В.) позовні вимог Міністерства
оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю
"Корпорація Логістик Груп" задовольнив частково, стягнувши на
користь позивача 1150 грн пені та 2153 грн штрафу за порушення
строків поставки низько профільної виносної антени. В частині
стягнення пені у сумі 3473,0 грн відмовив, посилаючись на те, що
пеня, в даному випадку, підлягає стягненню з додержанням обмежень
встановлених статтею 3 Закону України "Про відповідальність за
несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" ( 543/96-ВР ) (543/96-ВР)
.
Міністерство оборони України подало касаційну скаргу до
Вищого господарського суду України, в якій просить частково
скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області
від 17.05.2007 року та стягнути на його користь нараховану пеню в
повному обсязі .
Свої касаційні вимоги скаржник мотивує тим, що місцевим судом
порушено норми матеріального та процесуального права. Скаржник
зокрема зазначив, що місцевий суд невірно застосував до спірних
правовідносин статтю 551 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
,
яка надає право сторонам договору збільшувати розмір неустойки,
встановлений законом. До зазначених правовідносин, на його погляд,
не можна застосовувати обмеження встановлені Законом України "Про
відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"
( 543/96-ВР ) (543/96-ВР)
, оскільки вказаний Закон регулює правовідносини між
платниками та одержувачами грошових коштів. Спірна пеня, як
наголошує скаржник, нарахована за несвоєчасну поставку продукції і
не є відповідальністю за порушення грошового зобов'язання. Крім
того відповідач не надав в суд доказів, що порушення сталося
внаслідок непереборної сили, а відтак не довів відсутність своєї
вини в порушенні договірного зобов'язання.
Відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на
касаційну скаргу.
Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представника
позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет
правильності застосування норм матеріального права судом першої та
апеляційної інстанції, колегія суддів визнає, що касаційна скарга
підлягає задоволенню з таких підстав.
Господарським судом Дніпропетровської області встановлено, що
між позивачем -Міністерством оборони України та
відповідачем -Товариством з обмеженою відповідальністю "Корпорація
Логістик Груп" укладений договір № 251/3/46-06 про закупівлю
товарів (за кошти Державного бюджету України) від 03.07.06 року.
Пунктом 1.1. вказаного договору передбачено зобов'язання
постачальника (відповідача у справі) у 2006 році поставити
замовнику (позивачу у справі) продукцію у кількості, комплектності
та в термін, які зазначені у специфікації поставки (додатку № 1),
що є невід'ємною частиною договору, та зобов'язання замовника,
відповідно, прийняти цю продукцію через 2461 представництво
замовника та військову частину А3796 (вантажоодержувача) та
оплатити.
Пунктом 2.1.договору сторонами встановлено, що поставка
продукції здійснюється у термін до 45 календарних днів після
набрання договором чинності. Договір набирає чинності, у
відповідності із пунктом 7.1. договору, з дати його підписання
сторонами. Таким чином, суд встановив, що поставка за умовами
договору мала бути здійснена в строк до 17.08.06 року.
Відповідачем поставлено продукцію позивачу 28.12.06 року, що
підтверджено актом прийому № 226 від 28.12.06 року, тобто з
простроченням в 134 дні. Пунктом 5.1. договору передбачено, що за
порушення строку поставки продукції, встановленого у п. 2.1.
договору, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1
відсотка вартості продукції, з якої допущено прострочення за кожен
день прострочення, але не менше облікової ставки Національного
банку України. За прострочення поставки продукції понад тридцять
днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків від вартості
непоставленої (недопоставленої) продукції.
Згідно з вимогами статті 655 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець)
передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність
другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується
прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Виходячи зі змісту статей 546, 548, 549 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
виконання зобов'язання може забезпечуватися
відповідно до закону або умов договору неустойкою, яку боржник
повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.
Частиною 3 пункту 2 статті 231 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
встановлено, що за порушення строків виконання
зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості
товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за
кожний день прострочення. Разом з тим, частиною 2 статті 231
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
встановлено, що штрафні
санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи
договором.
У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено,
санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При
цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у
відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання
(пункт 4 статті 231 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
).
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань
встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою
ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший
розмір відсотків не передбачено законом або договором (пункт 6
статті 231 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
).
Водночас, частиною 2 пункту 2 статті 551 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
визначено, що у разі коли предметом неустойки є
грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом
цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом,
може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про
зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного
законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Отже, згідно з вимогами чинного законодавства, сторони в
договорі можуть відступити від положень актів цивільного
законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд,
тому встановлена сторонами відповідальність за прострочення
виконання зобов'язання не суперечить матеріальному праву України .
Преамбулою Закону України "Про відповідальність за
несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" ( 543/96-ВР ) (543/96-ВР)
№
543/96-ВР від 22.11.1996 визначено, що цей Закон регулює договірні
правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо
відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань,
місцевий суд помилково застосував його обмеження до
відповідальності яка встановлена за порушення строку поставки
продукції.
Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності,
судова колегія дійшла висновку, що касаційна скарга Міністерства
оборони України є обгрунтованою та підлягає задоволенню. Натомість
рішення господарського суду Дніпропетровської області слід
скасувати в частині відмови в задоволенні позову та прийняти у цій
частині нове рішення яким стягнути з відповідача - Товариства з
обмеженою відповідальністю "Корпорація Логістик Груп", на користь
позивача - Міністерства оборони України 2470 грн пені.
Решта судового рішення сторонами не оскаржувалась, а відтак у
касаційному порядку не переглядалась.
З огляду на зазначене, керуючись статтями 108, 111-5, 111-7,
111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17
травня 2006 року у справі № 41/182-07 скасувати в частині відмови
у задоволенні позову у сумі 2470 грн. Стягнути з Товариства з
обмеженою відповідальністю "Корпорація Логістик Груп" на користь
Міністерства оборони України 2470 грн пені, державному бюджету 24
грн держмита. Решту рішення та постанови залишити без змін.
Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.
Доручити господарському суду Дніпропетровської області видати
наказ на виконання цієї постанови.
Головуючий суддя Т.Гоголь
Судді Г.Мачульський
А.Уліцький