Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді   Кривди Д.С.,

суддів Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.

у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:

від позивача: Опанасенко А.В., Погорілко Н.М.

від відповідача: Марчук О.I.

прокурор: Вігура С.К.

розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Фірма "Iнавтосервіс"

на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.03.2007р.

у справі № 20-7/129 Господарського суду м. Севастополя

за позовом Першого заступника військового прокурора Військово-Морських Сил України в інтересах держави в особі Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та Фонду державного майна України

до Приватного підприємства "Фірма "Iнавтосервіс"

до Федерального державного унітарного підприємства "13 судоремонтний завод Чорноморського флоту" Міністерства оборони Російської Федерації"

третя особа Комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна"

про визнання недійсним договору оренди з правом викупу б/н від 15.01.1997р. та доповнення №1 до нього від 24.04.1997р.,

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник військового прокурора Військово-Морських Сил України в інтересах держави в особі Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та Фонду державного майна України звернувся до Господарського суду м. Севастополя з позовом до Приватного підприємства "Фірма "Iнавтосервіс", Федерального державного унітарного підприємства "13 судоремонтний завод Чорноморського флоту" Міністерства оборони Російської Федерації про визнання недійсним договору оренди від 15.01.1997р. №1 та доповнення до нього від 24.04.1997р.

Рішенням Господарського суду м. Севастополя від 23.11-06.12.2006р. (суддя Г.П.Iлюхіна), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.03.2007р. (судді: В.В.Сотула, Н.П.Горошко, О.А.Щепанська), позовні вимоги задоволено повністю: визнано недійсним договір оренди з правом викупу б/н від 15.01.1997р. та Доповнення №1 до нього від 24.04.1997р., укладений між Севастопольським судоремонтним заводом, в особі начальника Савинкина В.М., якій діяв на підставі розпорядження від 10.01.1997р. №721-35/4 командира в/ч 26929 Федорова В.А., та приватним підприємством "Iнавтосервіс" в особі директора Кулагіна М.Ю., якій діяв на підставі Статуту, з моменту укладення, повернуто сторони в первісне становище: кожна сторона зобов'язана повернути іншій стороні все отримане по угоді, а у випадку неможливості повернути отримане в натурі, відшкодувати вартість грошима, стягнуто з Приватного підприємства "Iнавтосервіс" на користь ДП "Судовий інформаційний центр" витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 59.00 грн., стягнуто з Федерального державного унітарного підприємства "13 судоремонтний завод Чорноморського флоту" Міністерства оборони Російської Федерації на користь ДП "Судовий інформаційний центр" витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 59.00 грн., стягнуто з Приватного підприємства "Iнавтосервіс" в дохід Державного бюджету України державне мито у розмірі 42,50 грн., стягнуто з Федерального державного унітарного підприємства "13 судоремонтний завод Чорноморського флоту" Міністерства оборони Російської Федерації в дохід Державного бюджету України державне мито у розмірі 42,50 грн.

Не погодившись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями, Приватне підприємство "Фірма "Iнавтосервіс" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Севастополя від 23.11-06.12.2006р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.03.2007р. та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог першого заступника військового прокурора Військово-Морських Сил України в інтересах держави в особі Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та Фонду державного майна України. Свою вимогу Приватне підприємство "Фірма "Iнавтосервіс" мотивує тим, що господарським судом першої та апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права.

У відзиві на касаційну скаргу Верховна Рада України доводить безпідставність вимог касаційної скарги та правомірність прийнятих у даній справі судових рішень.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування місцевим та апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга Приватного підприємства "Фірма "Iнавтосервіс" підлягає задоволенню частково.

Як вже було зазначено, прокурором подано позов в інтересах держави щодо визнання недійсним договору оренди № 1 від 15.01.1997р. та додатку до нього від 24.04.1997р., об'єктом оренди якого була будівля столової площею 1573,9кв.м в м. Севастополі по вул. Гранатна, 1.

Господарським судом встановлено, що будівлю столової площею 1573,9кв.м в м. Севастополі по вул. Гранатна, 1 було прийнято в експлуатацію 02.12.1974р. та як державне майно тодішнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік було закріплено за державним підприємством Союзу Радянських Соціалістичних Республік - в/ч 87069.

16.07.1990р. Верховною Радою Української РСР було проголошено Декларацію про державний суверенітет України.

03.08.1990р. Верховною Радою Української РСР було прийнято Закон "Про економічну самостійність України" (142-12) , ч. 2 ст. 4 якого визначено: "До власності народу України належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві, сільському господарстві, транспорті, зв'язку, банки, кредитні установи, майно торгових, комунальних та інших підприємств, а також житловий фонд та інше майно на території України.".

Постановою Верховної Ради Української РСР "Про управління державним майном Української РСР" від 15.10.1990р. постановлено: "З метою захисту майнових прав та інтересів республіки, ефективного використання й збереження державного майна в умовах переходу до ринкових відносин і різноманітності форм власності до прийняття Закону Української РСР про Раду Міністрів Української РСР покласти на Раду Міністрів УРСР здійснення функцій по управлінню державним майном Української РСР, що є у загальнореспубліканській власності.". Отже, з 15.10.1990р. функцій по управлінню державним майном що є у загальнореспубліканській власності Української РСР, було покладено на Раду Міністрів УРСР.

Постановою Верховної Ради Української РСР "Про перехід у юрисдикцію Української РСР державних підприємств і організацій союзного підпорядкування, розташованих на території республіки" від 06.06.1991р. постановлено: "1. Установити, що державні підприємства і організації союзного підпорядкування, розташовані на території республіки, переходять у юрисдикцію Української РСР. Кабінету Міністрів Української РСР затвердити Положення про порядок переходу в юрисдикцію Української РСР підприємств і організацій союзного підпорядкування, розташованих на території республіки. 2. Не мають юридичної сили і не підлягають виконанню законодавчі акти та рішення союзних органів, що стосуються власності об'єктів, зазначених у пункті 1 цієї Постанови, які прийняті без узгодження з найвищими органами державної влади і управління Української РСР.". Таким чином, приписами даної правової норми встановлено, що державні підприємства і організації союзного підпорядкування, які розташовані на території республіки, переходять у юрисдикцію Української РСР у порядку затвердженому Кабінетом Міністрів Української РСР.

Згідно п. 9 постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 03.07.1991р. № 66 (66-91-п) "Про затвердження Положення про порядок переходу в юрисдикцію Української РСР державних підприємств і організацій союзного підпорядкування, розташованих на території республіки" питання розпорядження майном державних підприємств і організацій, що перейшли в юрисдикцію республіки, вирішуються за погодженням з Фондом державного майна Української РСР. Отже, всі питання розпорядження майном державних підприємств союзного підпорядкування, що перейшли в юрисдикцію Української РСР мало вирішуватися за погодженням з Фондом державного майна Української РСР.

24 серпня 1991 року постановою Верховної Ради Української РСР "Про проголошення незалежності України" було проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - УКРАЇНИ.

10.09.1991р. Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" (1540-12) , ст. 1 якого визначено: "Встановити, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.".

Враховуючи, що будівля столової площею 1573,9кв.м в м. Севастополі по вул. Гранатна, 1 була майном підприємства в/ч 87069, що знаходилося до проголошення державного суверенітету України та до створення самостійної української держави -України у союзному підпорядкуванні, то це майно, відповідно до приписів вищенаведених правових норм, є державною власністю України.

03.08.1992р. між Україною та Російською Федерацією, яка була проголошена після розпаду Союзу Радянських Соціалістичних Республік, була укладена та набула чинності угода "Про принципи формування ВМС України та ВМФ Росії на базі Чорноморського флоту колишнього СРСР", ст. 8 та ст. 10 якої сторони погодились на таке:

ст. 8 Протягом перехідного періоду Договірні сторони спільно використовують існуючу систему базування та матеріально-технічне забезпечення. Подальший порядок базування МВС України і ВМФ Російської Федерації визначається окремою угодою.

ст. 10 Спільне використання Договірними Сторонами існуючої системи базування та матеріально-технічного забезпечення здійснюється з належною повагою до законодавства Договірних Сторін і без втручання у внутрішні справи одна одної. Будь-яка заява чи інша дія посадових осіб, що спрямовані на втручання у внутрішні справи Договірних сторін, тягнуть прийняття відповідних заходів.

Господарським судом встановлено, що на підставі даної угоди 21.02.1995р. було створено відповідача -Федеральне державне унітарне підприємство "13 судоремонтний завод Чорноморського флоту" Міністерства оборони Російської Федерації -суб'єкт власності Російської Федерації.

Отже, враховуючи вищенаведені приписи угоди "Про принципи формування ВМС України та ВМФ Росії на базі Чорноморського флоту колишнього СРСР" та вищенаведені приписи, зокрема, Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" (1540-12) , відповідач -Федеральне державне унітарне підприємство "13 судоремонтний завод Чорноморського флоту" Міністерства оборони Російської Федерації мало право використовувати майно, яке було закріплено до розпаду Союзу Радянських Соціалістичних Республік за державним підприємством Союзу Радянських Соціалістичних Республік - в/ч 87069 та після розпаду СРСР стало власністю України.

15.01.1997р. між відповідачами Приватним підприємством "Фірма "Iнавтосервіс" та Федеральним державним унітарним підприємством "13 судоремонтний завод Чорноморського флоту" Міністерства оборони Російської Федерації було укладено договір оренди з правом викупу нежитлового приміщення площею 1573,9м.кв., розташованого по вул. Гранатна, 1., за яким Федеральне державне унітарне підприємство "13 судоремонтний завод Чорноморського флоту" Міністерства оборони Російської Федерації зобов'язалось передати в оренду з правом викупу нежитлове приміщення площею 1573,9м.кв., розташоване по вул. Гранатна, 1 Приватному підприємству "Фірма "Iнавтосервіс".

Враховуючи, що вищезгадане майно є майном державної форми власності, то на дане майно поширювався правовий режим, встановлений на час виникнення спірних правовідносин Законом України "Про оренду державного майна" (2269-12) .

Згідно ст. 5 Закону України "Про оренду державного майна" (2269-12) орендодавцями є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, що є загальнодержавною власністю; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та місцевими Радами народних депутатів управляти майном, - щодо майна, яке перебуває відповідно у власності Автономної Республіки Крим або у комунальній власності; державні підприємства - щодо окремого індивідуально визначеного майна, а з дозволу орендодавців, зазначених в абзацах другому і третьому цієї статті, - також щодо цілісних майнових комплексів, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць) і нерухомого майна.

Правовий режим майна державного підприємства на час виникнення спірних правовідносин був встановлений ст. 37 Закону України "Про власність" (697-12) , згідно ч. 1 якої майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства. До права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами України.

Таким чином, із аналізу приписів вищенаведених норм Закону України "Про оренду державного майна" (2269-12) та Закону України "Про власність" (697-12) випливає, що орендодавцем окремого індивідуально визначеного майна може бути, зокрема, державне підприємство України, за яким це майно закріплено на праві повного господарського відання.

Проте, відповідач -Федеральне державне унітарне підприємство "13 судоремонтний завод Чорноморського флоту" Міністерства оборони Російської Федерації, як суб'єкт власності Російської Федерації, не є державним підприємством України та за ним відповідне майно не закріплювалося на праві повного господарського відання, отже у даного відповідача були відсутні правові підстави на укладення оспорюваного договору оренди та додатку до нього.

За таких обставин, висновки господарського суду попередніх інстанцій щодо недійсності оспорюваного договору та додатку до нього є такими, що відповідають чинному законодавству.

Згідно ст. 71 ЦК Української РСР, чинному на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Згідно ст. 74 ЦК Української РСР вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом, арбітражем або третейським судом незалежно від закінчення строку позовної давності.

Правило щодо початку перебігу строку позовної давності було встановлено ст. 76 ЦК Української РСР, згідно якої перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Як випливає з позовної заяви, прокурор дізнався про порушення права України відповідачем -підприємством Російської Федерації, у грудні 2004р. та звернувся з позовом про захист прав держави 29.05.2006р.

Згідно ст. 257 ЦК України (435-15) загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Враховуючи, що прокурор дізнався про порушення права України у грудні 2004р., а звернувся 29.05.2006р., то строк позовної давності за даною вимогою порушено не було.

Як вже було зазначено, господарським судом застосовано правові наслідки щодо визнання угоди недійсною та зобов'язано кожну сторону повернути іншій стороні все отримане по угоді, а у випадку неможливості повернути отримане в натурі, відшкодувати вартість грошима.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 ГПК України (1798-12) щодо змісту рішення, при задоволенні позову в резолютивній частині рішення вказуються: найменування сторони, на користь якої вирішено спір, і сторони, з якої здійснено стягнення грошових сум або яка зобов'язана виконати відповідні дії, строк виконання цих дій, а також строк сплати грошових сум при відстрочці або розстрочці виконання рішення; розмір сум, що підлягають стягненню (основної заборгованості за матеріальні цінності, виконані роботи та надані послуги, неустойки, штрафу, пені та збитків, а також штрафів, передбачених у пунктах 4 і 5 частини другої статті 83 цього Кодексу); найменування майна, що підлягає передачі, і місце його знаходження (у спорі про передачу майна); найменування, номер і дата виконавчого або іншого документа про стягнення коштів у безспірному порядку (у спорі про визнання цього документа як такого, що не підлягає виконанню), а також сума, що не підлягає списанню.

Проте, вирішуючи даний спір в частині повернення сторін у первісний стан місцевим господарським судом не було виконано вимоги вищенаведеної правової норми, на що не звернув уваги господарський суд апеляційної інстанції.

В порушення ст. 32, 34, 36, 38 ГПК України (1798-12) господарським судом на підставі відповідних доказів у встановленому законом порядку не було досліджено доказів та не встановлено обставин щодо того, яке майно та (чи) в якому розмірі кошти мають передати сторони.

Оскільки господарський суд у розгляді даної справи припустився неправильного застосування приписів частини першої статті 4-7 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності в частині повернення сторін у первісний стан, то прийняте по суті справи в цій частині рішення грунтується на неповно з'ясованих обставинах, які входять до предмету доказування, а отже неможливо зробити висновок про правильність застосування господарським судом норм матеріального права.

Порушення судами першої та апеляційної інстанції вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) щодо повноти з'ясування обставин справи в частині повернення сторін у первісний стан унеможливило правильне застосування приписів матеріального і процесуального законодавства і є підставою скерування справи в частині повернення сторін у первісний стан для нового розгляду судом першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, ст. 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Фірма "Iнавтосервіс" задовольнити частково.

Абзац 2 частини 2 резолютивної частини рішення Господарського суду м. Севастополя від 23.11-06.12.2006р. щодо повернення сторін в первісний стан скасувати. Скасувати в цій же частині і постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.03.2007р.

Повернути на новий розгляд справу в частині повернення сторін у первісний стан до Господарського суду м. Севастополя.

В інших частинах рішення Господарського суду м. Севастополя від 23.11-06.12.2006р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.03.2007р. у справі № 20-7/129 залишити без змін.