17/240 Про стягнення заборгованості по оплаті виконаних послуг з перевалки глини - Текст документа

Ухвалою Вищого господарського суду України від 25.06.2007 року касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Iнтерсервіс" була прийнята до провадження новоутвореною колегією суддів у наступному тимчасовому складі: головуючий -Муравйов О. В., судді Полянський А. Г., Ходаківська I. П., а розгляд справи був призначений на 07.08.2007 року.

У зв'язку з виходом судді Фролової Г. М. з відпустки, справа № 17/240 (rs611155) розглядається колегією суддів у постійному складі, утвореному розпорядженням від 25.08.2005 року № 02-20/13 Заступника Голови Вищого господарського суду України, у складі: головуючий -Муравйов О. В., судді Полянський А. Г., Фролова Г. М.

Відводів зазначеному складу колегії суддів не заявлено.

За згодою позивача та відповідача в судовому засіданні 07.08.2007 року було оголошено вступну і резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Як вбачається з матеріалів справи, Державне підприємство "Бердянський морський торговельний порт" звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Iнтерсервіс", з урахуванням уточнень позовних вимог, заборгованості в сумі 540590,78 грн.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 25.04.2007 року по справі № 17/240 (rs611155) (суддя Подколзіна Л.Д.) позовні вимоги Державного підприємства "Бердянський морський торговельний порт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Iнтерсервіс" про стягнення 540590,78 грн. задоволені повністю: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Iнтерсервіс" на користь Державного підприємства "Бердянський морський торговельний порт" заборгованість у сумі 540590,78 грн. по оплаті виконаних послуг з перевалки глини на теплоходи "Бельмопан", "Филипос", "Тегусигальпа" у лютому та квітні 2005р., витрати по сплаті держмита у сумі 5405,90 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн.

Рішення в апеляційному порядку оскаржено не було.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Iнтерсервіс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Донецької області від 25.04.2007 року скасувати та прийняти нове рішення про відмову Державному підприємству "Бердянський морський торговельний порт" в задоволення позовних вимог повністю.

У відзиві на касаційну скаргу Державне підприємство "Бердянський морський торговельний порт" повністю заперечує підстави скасування рішення Господарського суду Донецької області від 25.04.2007 року та просить його залишити без змін, а скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Iнтерсервіс" -без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла наступного висновку.

Як встановлено місцевим господарським судом, між Державним підприємством "Бердянський морський торговельний порт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Iнтерсервіс" був укладений договір №15"К"від 31.01.2005р. на перевалку та транспортно-експедиторське обслуговування на експорт глини навалом та каоліну в біг-бегах (надалі - "Договір"). Зазначені послуги складаються з перевантаження вантажу (акордна ставка), його зберігання, розстановки вагонів, їх зачистки, розкайловки вантажу та ін.

На підставі зазначеного договору, ДП "Бердянський морський торговельний порт" надало послуги в квітні 2005р. по навантаженню експортної глини на теплоходи, а ТОВ "Iнтерсервіс" зобов'язалося оплатити ці послуги.

Розділом 4 Договору позивач та відповідач визначили ставки за послуги з перевалки та транспортно-експедиторського обслуговування вантажу (акордна ставка, плата за зберігання вантажу на складі порту та ін.). Ставки були визначені виходячи із ставок "Збірника тарифів на комплекс робіт, пов'язаних з обробленням вантажів у портах України" (затвердженого Наказом Мінтрансу України від 31.10.1995р. N392, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.12.1995р. за N476/1012 (z0476-95) , з урахуванням наступних змін, надалі - "Збірник тарифів"). В пункті 4.12 Договору сторони обумовили, що ставки за послуги по Договору зазначені без врахування ПДВ, який нараховується при виставленні рахунків відповідно до діючого законодавства. Пункт 4.12 Договору узгоджувався з пунктом 4 "Загальних вказівок" Збірника тарифів, відповідно до якого тарифи встановлені без урахування ПДВ.

Позивач, виставляючи відповідачеві рахунки за надані послуги, нараховував ПДВ за ставкою 20% відповідно до діючого законодавства, оскільки підпункт 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) з урахуванням змін, внесених Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України" (2505-15) , встановлює, що об'єктом оподаткування ПДВ є операції з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України. Місце поставки послуг визначається за правилами, встановленими пунктом 6.5 статті 6 цього ж Закону. Згідно з підпунктом г) пункту 6.5 статті 6 цього Закону місцем поставки послуг вважається місце, де фактично надаються послуги в сфері діяльності, допоміжній транспортній такій як навантаження, розвантаження, перевантаження, складська обробка товарів та інші аналогічні види робіт (включаючи страхування). Ці послуги і надавались позивачем відповідачеві за договором.

Отже, на думку касаційної інстанції стаття 3 Закону "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) визначає об'єкт оподаткування виходячи з фактичного місця надання послуги. Крім того, згідно з підпунктом 3.1.3 пункту 3.1 статті 3 Закону "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , об'єктом оподаткування ПДВ по операціях у зовнішньоекономічній діяльності визначено операції з вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту. Пунктом 6.1 статті 6 Закону "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) передбачено, що об'єкти оподаткування, визначені статтею 3 Закону, обкладаються ПДВ за ставкою 20%.

Як встановлено місцевим судом в ході розгляду справи, позивач вважає, що оскільки місцем надання його послуг з перевалки експортного вантажу (навантаження, розвантаження, перевантаження, складська обробка товарів та інші аналогічні види робіт) є митна територія України, то ці послуги є об'єктом оподаткування ПДВ за ставкою 20%. Тому на послуги позивача щодо експортного вантажу, які надавались на митній території України, необхідно нараховувати 20% ПДВ. У зв'язку із цим, позивачем були видані відповідачеві податкові накладні.

Згідно підпункту 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) підтвердженням експорту вантажу є належним чином оформлена вантажна митна декларація (ВМД). Пункт 16 Положення про вантажну митну декларацію, затвердженего постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997р. № 574 (574-97-п) ) обмежив кількість екземплярів ВМД і морський порт не є ані оформлювачем, ані отримувачем жодного з них. Отримувачем екземпляру ВМД є експортер вантажу. Згідно з пунктом 6.2 статті 6 Закону "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , нульова ставка ПДВ до бази оподаткування застосовується при експорті товарів і супутніх такому експорту послуг. До останніх у відповідності з пунктом 1.14 статті 1 Закону "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) відносяться послуги, вартість яких включається відповідно до норм митного законодавства до митної вартості товарів, що експортуються. Стаття 274 Митного кодексу України (92-15) встановлює:

- митна вартість товарів, що вивозяться (експортуються) з України на підставі договору купівлі-продажу або міни, визначається на основі ціни, яку було фактично сплачено або яка підлягає сплаті за ці товари на момент перетинання митного кордону України;

- до митної вартості товарів, що вивозяться (експортуються), включаються фактичні витрати на навантаження, вивантаження, перевантаження, транспортування та страхування до пункту перетинання митного кордону України; комісійні та брокерські винагороди; ліцензійні та інші платежі за використання об'єктів права інтелектуальної власності.

Але само по собі включення вартості супутніх послуг в митну вартість вантажу ще не означає, що до цих послуг у будь-якому випадку повинен застосовуватись ПДВ за ставкою 0%. Головне, про що вірно зазначено в рішенні місцевого господарського суду, - це суб'єкт оподаткування, яким в даному випадку може виступати лише експортер товарів, який оформляє ВМД (саме експортер і може застосовувати ПДВ за ставкою 0%, а не Порт). Додатковим аргументом на користь цього слугує підпункт 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , згідно з яким за наявності експортних операцій до декларації з ПДВ платник податку повинен додавати копію оригіналу 5-го основного аркуша ВМД. Оскільки експортер є його отримувачем, він і надає копію цього екземпляру ВМД разом з декларацією з ПДВ. До того ж, не будучи отримувачем екземпляру ВМД і не володіючи інформацією стосовно контрактної вартості товару (яка, зазвичай, є комерційною таємницею), позивач з об'єктивних причин позбавлений можливості при наданні своїх послуг визначити, чи були включені вони до митної вартості товару.

Отже, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з місцевим судом в тому, що ключовим моментом при визначенні ставки оподаткування ПДВ вартості супутніх експорту послуг є не сам факт їх включення в митну вартість експортованого вантажу, а те, для кого саме ці послуги будуть вважатися супутніми. Такими ці послуги вважаються для експортера, а для позивача ці послуги - його основна діяльність, оскільки морський порт забезпечує, відповідно до статті 76 Кодексу торговельного мореплавства України (176/95-ВР) , перевантаження вантажів з інших видів транспорту на судно і у зворотному порядку, складські та інші операції з вантажами. Тому, що визнається касаційною інстанцією, для порту ці послуги не є супутніми. У зв'язку з цим порт правомірно нараховував на надані ним послуги ПДВ за ставкою 20%.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (435-15) , підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків є договір. Частина 1 статті 14 ЦК України (435-15) встановлює, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Стаття 526 ЦК України (435-15) передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

За умовами пункту 3.13 Договору між позивачем та відповідачем, останній зобов'язаний сплачувати рахунки позивача за надані послуги. Розділом 4 Договору позивач та відповідач погодили ставки за послуги, які, в свою чергу, були визначені виходячи із ставок Збірника тарифів, затвердженого Мінтрансом. В пункті 4.12 Договору сторони обумовили, що ставки за послуги по Договору зазначені без врахування ПДВ, який нараховується при виставленні рахунків відповідно до діючого законодавства (ця умова узгоджувалась з пунктом 4 "Загальних вказівок" Збірника тарифів, відповідно до якого тарифи встановлені без урахування ПДВ). Позивач нараховував на послуги при виставленні рахунків 20% ПДВ, виділяючи його в рахунках окремо та видавав відповідачеві податкові накладні.

Згідно з підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця та є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) встановлено "правило першої події": зокрема, датою виникнення податкових зобов'язань для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Крім того, пункт 3.2.7 Iнструкції про організацію митного контролю та митного оформлення суден і товарів, що переміщуються ними, яка затверджена Наказом Державної митної служби України №678 (z1286-04) від 17.09.2004р., зареєстрованим в Мінюсті 08.10.2004р. за №1286/9885, встановлює: після закінчення навантаження судна вантажовласник або уповноважена ним особа подає митному органу коносаменти й маніфести (списки коносаментів) для пропуску товарів та інших предметів через митний кордон; після звірення їх з дорученнями на навантаження (списками вантажів) і вантажними митними деклараціями, оформленими раніше, інспектор митниці проставляє на маніфестах відбитки штампу "Під митним контролем" та особистої номерної печатки. Отже, маніфест (список коносаментів) з відбитками штампу митниці "Під митним контролем" та особистої номерної печатки додатково підтверджує виконання портом (позивачем) комплексу послуг з перевалки експортованого вантажу на борт судна.

Позивач та відповідач в п. 4.10 Договору погодили, що дата підписання коносаменту вважається датою виконання комплексу послуг (робі) з перевалки експортного вантажу. Дати підписання коносаментів співпадають з датами виставлених відповідачеві рахунків та виданих податкових накладних. Як встановив місцевий господарський суд, послуги надавались позивачем відповідачеві протягом квітня-грудня 2005р., тобто після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005р." та деяких інших законодавчих актів України" (2505-15) №2505-IV від 25.05.2005р. (набрав чинності з 31.03.2005р.), яким були внесені в тому числі зміни до Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Отже, у позивача на дату підписання коносаменту (який за умовами договору, підтверджував виконання комплексу послуг (робіт)) і виставлення відповідачеві рахунку з 20% ПДВ виникли податкові зобов'язання з ПДВ, що і знайшло своє відображення в податковій накладній, виданій відповідачеві.

Згідно з п.6 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України №165 від 30.05.97р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.97р. за №233/2037 (z0233-97) , податкова накладна складається у двох примірниках (оригінал і копія) в момент виникнення податкових зобов'язань продавця відповідно до вимог п. 7.3 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , тобто в даному випадку в момент підписання коносамента, який підтверджував виконання комплексу послуг (робіт). Підпункт 6.1 п.6 цього Порядку визначає, що оригінал податкової накладної надається покупцю товарів (послуг)) на його вимогу та зберігається покупцем разом із розрахунковими, платіжними документами з придбання товарів (послуг)) у порядку і протягом терміну, визначеного для зберігання облікових податкових документів та зобов'язань сплати податків.

Рахунки за надані послуги та податкові накладні, що визнається касаційною інстанцією, надавалися позивачем відповідачеві.

Відповідач в порушення статей 33, 34 ГПК України (1798-12) вказаних висновків не спростував.

Місцевий господарський суд, на думку касаційної інстанції, цілком вірно встановив, що з наданих позивачем податкових накладних, реєстрів виданих податкових накладних (які фактично є аналогом книг обліку продажу товарів, послуг) та податкових декларацій з ПДВ за відповідні періоди вбачається, що позивач включив суми нарахованого по наданих послугах 20%-ого ПДВ до своїх податкових зобов'язань в тому періоді, в якому надавалися послуги (за датами підписання коносаментів) та відповідно виникали податкові зобов'язання та сплатив їх до Державного бюджету України.

На стадії розгляду справи в суді першої інстанції третя особа Бердянська об'єднана державна податкова інспекція Запорізької області не заперечувала факт нарахування та сплати позивачем до Державного бюджету України 20% ПДВ у відповідні періоди по наданих відповідачеві послугах.

З наданих позивачем податкових накладних, реєстрів виданих податкових накладних та податкових декларацій з ПДВ за відповідні періоди вбачається співпадання дат підписання коносаментів з датами виписки рахунків та датами податкових накладних, а також з датами включення останніх до реєстру виданих податкових накладних.

Як наслідок, 20%-вий ПДВ по послугам, наданим відповідачеві, був сплачений позивачем до Державного бюджету України. Але відповідач, отримавши податкові накладні не сплатив позивачеві відповідні суми 20%-ого ПДВ.

З огляду на зазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає цілком вірним та обгрунтованим факт задоволення місцевим господарським судом позовних вимог Державного підприємства "Бердянський морський торговельний порт".

З урахуванням викладеного, Вищий господарський суд України вважає, що підстав для скасування рішення Господарського суду Донецької області від 25.04.2007 року в даному випадку немає, а тому касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Iнтерсервіс" задоволенню не підлягає.

Iнші доводи, викладені Товариством з обмеженою відповідальністю "Iнтерсервіс" в касаційній скарзі, відхиляються Вищим господарським судом України, оскільки вони зводяться до переоцінки встановлених місцевим господарським судом обставин справи, що не входить до компетенції суду касаційної інстанції.