Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого:

Суддів:

Михайлюка М.В.,

Дерепи В.I.,

Рибака В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Дочірнього підприємства "Газ-Тепло"

на постанову

Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2007 р.

у справі

№ 42/205-7/665 (rs997205) господарського суду м. Києва

за позовом

ВАТ "Харківгаз"

до

Дочірнього підприємства "Газ-Тепло"

про

стягнення 3681735,51 грн.

за участю представників сторін:

позивача

Чорнобай Р.Л.,

відповідача

Кудрявцев П.М.,

ВСТАНОВИВ:

ВАТ "Харківгаз" звернулося до суду із позовом до ДП"Газ-Тепло" про стягнення 3681735,51 грн. боргу за договором транспортування природного газу № 16/05-415 від 01.10.2005 р.

Рішенням господарського суду м. Києва від 17.05.2006 р. у задоволенні позову відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 11.10.2006 р. зазначене рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд.

Рішенням господарського суду м. Києва від 04.12.2006 р. позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 25500 грн. держмита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Провадження у справі в частині стягнення основного боргу припинено на підставі п.1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України (1798-12) .

06.07.2007 р. позивач звернувся до суду із заявою про прийняття додаткового рішення про стягнення з відповідача 12750 грн. держмита, сплаченого за подачу касаційної скарги платіжним дорученням № 3595 від 04.07.2006 р.

Додатковим рішенням господарського суду м. Києва від 16.07.2007 р. у справі № 42/205-7/665 (rs997205) (суддя: Якименко М.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2007 р. (судді: Моторний О.А., Кошіль В.В., Алданова С.О.), стягнуто з відповідача на користь позивача 12750 грн. держмита за подачу касаційної скарги.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати як таку, що винесена при неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України (1798-12) касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 88 ГПК України (1798-12) господарський суд має право за заявою сторони, прокурора, який брав участь у судовому процесі, або за власною ініціативою прийняти додаткове рішення, ухвалу, якщо: 1) з якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні господарського суду, не прийнято рішення; 2) не вирішено питання про розподіл господарських витрат або про повернення державного мита з бюджету.

Як встановив апеляційний господарський суд, під час нового розгляду справи з відповідача стягнуто 25500 грн. держмита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а провадження у справі в частині стягнення основного боргу припинено в зв'язку з відсутністю предмету спору.

Пунктом 6.4. Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/78 (v5_78800-98) від 04.03.1998 р. "Про деякі питання практики застосування розділу IV Господарського процесуального кодексу України" (1798-12) передбачено, що у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судових витрат зі справи, у тому числі і сум державного мита за подання заяви про перегляд рішення в апеляційному або у касаційному порядку або перегляд його за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 49 ГПК України (1798-12) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач подав позов у зв'язку з несплатою відповідачем коштів за надані послуги з транспортування газу і борг погасив лише після порушення провадження у справі, що дає підстави для покладення на відповідача витрат по сплаті державного мита.

Апеляційний господарський суд відхилив доводи відповідача про те, що суд першої інстанції повинен був повернути державне мито, сплачене позивачем за подачу касаційної скарги, з Державного бюджету України, а не відшкодовувати його за рахунок відповідача, оскільки в п. 3 ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" (7-93) передбачено повернення державного мита у випадку припинення провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду у суді. В даному випадку провадження у справі припинено з іншої підстави, а саме у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Враховуючи викладене, господарські суди прийшли до правомірного висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 12750 грн. держмита, сплаченого за подачу касаційної скарги підлягає задоволенню.

Окрім того, апеляційний господарський суд зазначив, що додаткове рішення прийняте без виклику сторін, однак це не вплинуло на суть прийнятого рішення, за таких обставини підстави для скасування додаткового рішення відсутні. Водночас, необхідно зауважити, що додаткове рішення прийняте не по суті заявлених позивачем позовних вимог, а стосувалось лише розподілу судових витрат, а саме державного мита, сплаченого за подання касаційної скарги.

Щодо інших доводів касаційних скарг, то вони не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються вищенаведеним. Окрім того, згідно з положеннями ст. 111-7 ГПК України (1798-12) касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу або додатково перевіряти їх.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що підстав для скасування законної та обгрунтованої постанови апеляційного господарського суду не вбачається.

Керуючись ст.ст.111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2007 р. у справі № 42/205-7/665 (rs997205) залишити без змін.