11-10/1977 Про стягнення боргу за поставлений природний газ згідно договору - Текст документа

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулася до господарського суду Черкаської області з позовом до Канівського комунального підприємства теплових мереж про стягнення боргу за поставлений природний газ згідно договору, пеню, інфляційні втрати, 3% річних та штраф.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 09.03.06, яке ухвалене на виконання постанови Вищого господарського суду України від 02.11.05, в позові ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" в частині стягнення основного боргу в сумі 560240,02 грн. провадження припинено. В задоволенні вимог по стягненню пені, інфляційних нарахувань, 3% річних та 7% штрафу відмовлено.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 15.06.06 рішення господарського суду скасоване частково та ухвалене нове рішення, яким позовні вимоги по стягненню з Канівського комунального підприємства теплових мереж 140017,99 грн. інфляційних витрат, 37165,20 грн. -3% річних, задоволено. В частині стягнення основного боргу провадження по справі припинено. В частині стягнення пені в сумі 93196,39 грн. та штрафу в сумі 39216,80 грн. відмовлено.

Канівське комунальне підприємство теплових мереж не погоджується з постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 15.06.06 в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення 140017,99 грн. інфляційних витрат, 37165,20 грн. -3% річних з мотивів невірного застосування норм матеріального права. Так, на думку скаржника, апеляційний господарський суд невірно застосував до спірних правовідносин положення ст. 625 ЦК України (435-15) , в редакції кодексу, який набрав чинності з 01.01.04, оскільки правовідносини виникли в період з 2000 по 2002 рр.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судових рішеннях, між Дочірньою компанією "Торговий дім "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", яка реорганізована в Дочірню компанію "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", яка є правонаступником прав та обов'язків ДК "Торговий дім "Газ України" з Канівським комунальним підприємством укладено договір № 10/16-1497ТЕ-36 купівлі-продажу природного газу від 25.12.00 та додаткові угоди № 1 від 10.01.01, № 2 від 26.02.01, № 3 від 01.10.01, та № 4 від 27.09.02.

Згідно п.1.1 договору ДК "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" зобов'язалось поставити ДКП Канівському підприємству теплових мереж природний газ для потреб населення, комунально-побутових і бюджетних установ. Здійснення розрахунку за поставлений природний газ повинен був здійснюватися на підставі акту приймання-передачі газу (за звітний місяць) до 10 числа місяця, наступного за звітним.

На реалізацію укладених угод протягом 2001-2002 позивачем передано, а відповідачем прийнято природний газ обсягом 1824827 куб. м. на загальну суму 3892869,74 грн. Факт поставки газу не заперечується сторонами та стверджується актами приймання-передачі природного газу.

З огляду на вимоги скаржника щодо ухвалених судових актів колегія суддів відмічає, що вони не оскаржуються скаржником в частині припинення провадження у справі в частині стягнення основного боргу, пені та штрафу, а отже, колегія суддів в цій частині не перевіряє законність та обгрунтованість судових рішень.

Скасовуючи судові рішення у справі та направляючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України прийшов до висновку, що ні місцевим ні апеляційним господарським судом не було перевірено обгрунтування розміру заявлених вимог і не було з'ясовано протягом якого часу мало місце прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем за умовами договору, а отже, не було з'ясовано на яку суму боргу та з якого часу застосовуються положенням ст. 114 ЦК УРСР (1540-06) .

Місцевий господарський суд зробив висновок, що заборгованість за придбаний газ виникла у зв'язку з несплатою населенням останньому плати за теплову енергію, тому вимога позивача про стягнення передбачених ст. 214 ЦК УРСР (1540-06) інфляційних та річних є безпідставно.

В той же час, задовольняючи вимоги по стягненню з відповідача інфляційних втрат за період з листопада 2002 по травень 2005, та 3% річних за період з 11.11.02 по 13.06.05, апеляційний господарський суд виходив з того, що ст. 214 ЦК УРСР (1540-06) та ст. 625 ЦК України (435-15) не передбачено жодних обмежень щодо застосування наведених норм.

У відповідності до п.2 ч.4 Прикінцевих та перехідних положень до Цивільного кодексу України (435-15) від 16.01.03 № 435-IУ, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , положення цього кодексу застосовують і до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Враховуючи, що станом на день розгляду справи правовідносини, що виникли між сторонами внаслідок укладення договору від 25.10.00 № 10/16-1497-ТЕ-36 продовжують існувати, то до них застосовуються норми Цивільного кодексу України (435-15) , які набрали чинності з 01.01.04, оскільки згідно прикінцевих та перехідних положень цивільного кодексу визначено, що положення ЦК України (435-15) застосовуються до них прав і обов'язків, які виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України (435-15) боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи з диспозиції ст. 625 ЦК України (435-15) , слід зазначити, що обмежень щодо нарахування інфляційних витрат та 3% річних не передбачено.

Ст. 214 ЦК УРСР (1540-06) в редакції Закону від 08.10.99 № 1136-ХIУ (1136-14) передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів. Прикінцевими положеннями даного Закону передбачено, що він не поширюється на правовідносини, що виникають з прострочення виконання грошового зобов'язання, пов'язаного з оплатою населенням комунальних послуг.

В той же час, місцевий господарський суд, відмовляючи в стягненні індексу інфляції та 3% річних не врахував Перехідних положень до ЦК України (435-15) та ст. 625 ЦК України (435-15) , а в силу якої, позивач вправі ініціювати питання про відшкодування індексу інфляційних втрат та 3% річних. Апеляційних господарський суд, задовольнивши вимоги про стягнення індексу інфляції та 3% річних за весь спірний період, залишив поза увагою положення ст. 214 ЦК УРСР (1540-06) щодо певних обмежень, а саме застосування ст. 214 ЦК України (435-15) до періоду набрання чинності положень ст. 625 ЦК України (435-15) .

З огляду на допущені порушення колегія суддів вважає, що ухвалені судові рішення в цій частині підлягають зміні, а вимога позивача про стягнення індексу інфляції підлягає задоволенню в межах заявленого періоду та з врахуванням приписів ст. 625 Цивільного кодексу України (435-15) , Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) та ст. 214 ЦК УРСР (1540-06) , тобто за період з 01.01.04 по травень 2005 року в сумі 104957,93 грн. та 3% річних за період з 01.01.04 по червень 2005 року в сумі 25210,8 грн.

Враховуючи викладене постанова апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду підлягають скасуванню в частині стягнення індексу інфляції та 3% річних, в іншій частині ухвалені судові рішення підлягають залишенню без змін, оскільки при їх ухваленні суди встановили всі фактичні обставини, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті а тому, вони є законними і обгрунтованими.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Канівського комунального підприємства теплових мереж задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Черкаської області від 09.03.06 постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 15.06.06 у справі № 11-10/1977 скасувати в частині стягнення індексу інфляції та 3% річних.

3. В цій частині постановити нове рішення, яким позовні вимоги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Канівського комунального підприємства теплових мереж задовольнити частково.

4. Стягнути з Канівського комунального підприємства теплових мереж (Черкаська обл., м. Канів, вул. Енергетиків, 30; код 02082657) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (м. Київ, вул. Шолуденка, 1; код 31301827) 104957 (сточотири тисячі дев'ятсот п'ятдесят сім) грн. 93 коп. інфляційних втрат, 25210,8 (двадцять п'ять тисяч двісті одинадцять) грн. 80 коп. -3 % річних. У стягненні 85578,67 грн. інфляційних втрат та 20732,26 грн. 3 % річних відмовити.

5. В решті постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 15.06.06 у справі № 11-10/1977залишити без змін.