ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2006 р.
№ 27-25/131-04-4015
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого:
Першикова Є.В.,
суддів:
Муравйова О.В.,
Ходаківської I.П.,
розглянула
касаційну скаргу
державної податкової інспекції у м.Iллічівську Одеської
області (далі ДПI у м.Iллічівську)
на постанову
Одеського апеляційного господарського суду
від 03.03.06
у справі
№ 27-25/131-04-4015
господарського суду
Одеської області
за позовом
ДПI у м.Iллічівську
до
закритого акціонерного товариства "Русмашекспорт" (далі
Товариство),
акціонерного товариства закритого типу "Iллічівський морський
рибний порт" (далі Порт),
третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача:
компанія "Фенікс Iнтернешнл Лімітед" (далі Компанія),
за участю
прокуратури Одеської області (далі Прокуратура),
про
визнання права власності на безхазяйне майно за державою
У засіданнях взяли участь представники:
позивача
Биковська С.С. (за дов. № 022/10-007 від 07.06.06)
- у судовому засіданні 08.06.06; 31.08.06;
Кондраков В.В. (за дов. № 16100/10-007 від 25.11.05)
- у судовому засіданні 08.06.06, 13.06.06, 13.07.06,
31.08.06, 28.09.06;
Чубатюк I.В. (за дов. № 023/10-007 від 09.06.06)
- у судовому засіданні 13.06.06;
- відповідачів:
Товариства:
не з'явилися;
Порту:
Светличний О.В. (за дов. № 28-11/356 від 06.06.06)
- у судовому засіданні 08.06.06;
третьої особи:
Авраменко С. (за дов. № 2210 від 16.03.06)
- у судовому засіданні 08.06.06, 13.06.06, 31.08.06,
28.09.06;
Тертичний Т. (за дов. № 2209 від 16.03.06)
- у судовому засіданні 08.06.06, 13.06.06, 31.08.06,
28.09.06;
- Прокуратури
Громадський С.О. (прокурор відділу Генеральної прокуратури
України, посвідчення № 76 від 10.02.05)
- у судовому засіданні 13.07.06, 28.09.06
Ухвалою від 22.05.06 колегії суддів Вищого господарського
суду України у постійному складі: головуючий -Першиков Є.В.,
судді -Савенко Г.В., Ходаківська I.П., утвореному розпорядженням
заступника Голови Вищого господарського суду України Осетинського
А.Й. від 09.04.04, касаційна скарга ДПI у м.Iллічівську №
5868/10-007 від 29.03.06 була прийнята до провадження, розгляд
справи призначено на 08.06.06.
У судовому засіданні 08.06.06 до початку розгляду справи по
суті від ДПI у м.Iллічівську надійшла заява про відвід колегії
суддів у складі: головуючого -Першикова Є.В., суддів Савенко Г.В.,
Ходаківської I.П. у справі господарського суду Одеської області №
27-25/131-04-4015.
Для вирішення питання щодо розгляду заяви про відвід колегії
суддів, справа № 27-25/131-04-4015 була передана керівництву суду,
у зв'язку з чим, в судовому засіданні 08.06.06 було оголошено
перерву та повідомлено представників сторін, що про результати
розгляду заяви про відвід їх буде повідомлено у судовому засіданні
13.06.06. Про дату, час та місце оголошення ухвали з вказаного
питання учасників судового процесу додатково було повідомлено
відповідними телеграмами суду від 09.06.06.
Ухвалою від 09.06.06 заступника Голови Вищого господарського
суду України Осетинського А.Й. заявлений ДПI у м.Iллчівську відвід
колегії суддів у складі: головуючого -Першикова Є.В., суддів
Савенко Г.В., Ходаківської I.П. щодо розгляду касаційної скарги на
постанову від 03.03.06 Одеського апеляційного господарського суду
у справі № 25/131-04-4015 господарського суду Одеської області
відхилено. Вказана ухвала надіслана учасникам судового процесу в
установленому порядку. Крім того, з повним текстом ухвали від
09.06.06 про відхилення відводу складу колегії суддів
представників сторін було ознайомлено у судовому засіданні
13.06.06.
Ухвалою від 13.06.06 Вищого господарського суду України
розгляд справи було відкладено на 13.07.06.
Оскільки у судове засідання 13.07.06 представники Товариства,
Порту та Компанії не з'явилися, ухвалою від 13.07.06 розгляд
справи було відкладено на 31.08.06.
У зв'язку з перебуванням суддів Савенко Г.В., Ходаківської
I.П. у черговій відпустці, розпорядженням від 30.08.06 заступника
голови Вищого господарського суду України для розгляду справи №
27-25/131-04-4015 господарського суду Одеської області,
призначеної до перегляду в касаційному порядку на 31.08.06
колегією суддів у постійному складі: головуючого -Першикова Є.В.,
суддів Савенко Г.В., Ходаківської I.П., утворено колегію суддів у
наступному складі: головуючий -Першиков Є.В., судді Костенко Т.Ф.,
Жаботина Г.В.
Ухвалою від 31.08.06 колегії суддів Вищого господарського
суду України розгляд справи було відкладено на 28.09.06 у зв'язку
з необхідністю витребування від ДПI у м.Iллічівську письмових
підтверджень з відповідним правовим обгрунтуванням щодо кожного з
заявлених клопотань по справі.
У зв'язку з значною завантаженістю суддів Жаботиної Г.В. та
Костенко Т.Ф. розпорядженням від 26.09.06 заступника голови
Вищого господарського суду України для розгляду справи №
27-25/131-04-4015 господарського суду Одеської області,
призначеної до перегляду в касаційному порядку на 28.09.06
колегією суддів у складі: головуючий -Першиков Є.В. (доповідач),
судді Жаботина Г.В., Костенко Т.Ф. без початку перегляду по суті,
створено колегією суддів у наступному тимчасовому складі:
головуючий -
Першиков Є.В., судді Муравйов О.В., Ходаківська I.П.
Про вказані обставини представників сторін було повідомлено
на початку судових засідань 08.06.06, 13.06.06, 13.07.06,
31.08.06, 28.09.06.
У судовому засіданні 28.09.06 відводів складу колегії суддів
не заявлено.
До початку розгляду справи по суті у судовому засіданні
28.09.06, колегія суддів Вищого господарського суду України
зазначила про необхідність вирішення процесуальних питань, що
виникли в процесі розгляду справи.
Так, Прокурору було поставлено питання щодо ознайомлення з
матеріалами справи, оскільки, як вбачається з матеріалів справи,
18.07.06 до Вищого господарського суду України надійшло відповідне
клопотання заступника начальника відділу представництва у
Верховному Суді України та вищих спеціалізованих судах С.Тимченка.
Резолюція головуючого у справі про створення умов для ознайомлення
з матеріалами справи та отримання копій документів датується
19.07.06. Проте, на день розгляду справи у судовому засіданні
28.09.06 представник Прокурора на виконання власного клопотання
для ознайомлення з матеріалами справи до суду не звернувся.
Прокурор у судовому засіданні зазначив про зникнення
необхідності щодо ознайомлення з матеріалами справи, які йому
відомі, а тому неознаймолення зі справою не перешкоджатиме йому
брати участь у розгляді справи по суті.
Колегія суддів Вищого господарського суду України звернула
увагу, що на день розгляду справи у судовому засіданні 28.09.06
вимоги ухвали від 31.08.06 виконані не були: письмові пояснення
щодо заявлених в процесі розгляду справи клопотань від ДПI у
м.Iллічівську до Вищого господарського суду України не надійшли.
Проте, безпосередньо у судовому засіданні 28.09.06
представником ДПI у м.Iллічівську колегії суддів Вищого
господарського суду України було надано клопотання № 15001/10-007
від 11.09.06.
Зачитавши текст вказаного клопотання, колегія суддів Вищого
господарського суду України встановила, що його змістом податковий
орган обгрунтовує правомірність направлення справи до Вищого
адміністративного суду України, про що ставиться питання в її
резолютивній частині.
Проте, оскільки ухвалою суду від 31.08.06 ДПI у м.Iллічівську
було зобов'язано надати саме письмові обгрунтування, щодо раніше
поданих клопотань № 8198/10-007 від 04.05.06, № 9444/10-007 від
25.05.06, № 10125/10-007 від 08.06.06, № 12024/10-007 від 11.07.06
та № 11950/10-007 від 12.07.06, які мали містити підтвердження чи
спростування поставлених у них питань, то колегія суддів Вищого
господарського суду України дійшла до висновку про невиконання
вказаної вимоги суду.
Вважаючи, що невирішення процесуальних питань унеможливлює
подальший розгляд справи по суті, колегія суддів Вищого
господарського суду України попросила представника ДПI у
м.Iллічівську надати свої пояснення щодо кожного з вказаних
клопотань, зробивши помітки про свою позицію на звороті клопотання
№ 15001/10-007 від 11.09.06.
В процесі розгляду вказаного питання, щодо клопотання №
8198/10-007 від 04.05.06 про направлення справи на розгляд до
Вищого адміністративного суду України представник ДПI у
м.Iллічівську вказав, що дане клопотання податковим органом
підтримується. При цьому, представник ДПI у м.Iллічівську
зауважив, що стороною у даній справі є податкова інспекція, яка
виступає у даному спорі як суб'єкт владних повноважень, що діє на
виконання ст. 2, п. 12 ст. 10 Закону України "Про державну
податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
, Порядку обліку,
зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у
власність держави і розпорядження ним ( 1340-98-п ) (1340-98-п)
, затвердженого
Постановою Кабінету Міністрів України
№ 1340 від 25.09.98. З урахуванням наведеного, на підставі
ст.ст. 17, 50, 210 Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ) (2747-15)
ДПI м.Iллічівську просить направити справу на розгляд
до Вищого адміністративного суду України.
Представники Компанії щодо даного клопотання заперечували,
звернувши увагу суду на те, що ДПI у м.Iллічівську у даній справі
виступає як юридична особа, та за власною волею подала первинну
касаційну скаргу саме до Вищого господарського суду України. Крім
того, представники Компанії зазначили, що відповідно до ч. 2 п. 10
р. VII "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
передаються для
вирішення до Вищого адміністративного суду України касаційні
скарги (подання) на рішення господарських судів, у справах,
визначених пунктом 7 цього розділу, що подані до набрання чинності
цим Кодексом і не розглянуті Вищим господарським судом України.
Оскільки касаційну скарга у даній справі була подана
ДПI у м.Iллічівську після значного терміну з дня набрання
чинності Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ) (2747-15)
, то, на думку Компанії, вказане положення цього
Кодексу щодо передачі даної справи до Вищого адміністративного
суду України застосовуватися не може. Також, представники Компанії
зазначили, що оскільки касаційна скарг ДПI у м.Iллічвську №
5868/10-007 від 29.03.06 ухвалою від 22.05.06 була прийнята до
провадження відповідно до ст. 111-4 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, то наступним кроком щодо
процесуального порядку розгляду справи є винесення певного
судового рішення.
Прокурор вказане клопотання ДПI у м.Iллічівську підтримав, та
просить направити справу до Вищого адміністративного суду України,
як таку, що за суб'єктним складом є справою, що належить до
адміністративної юрисдикції.
Щодо клопотання № 9444/10-007 від 25.05.06 про відкликання
касаційної скарги та направлення справи до Вищого
адміністративного суду України, то представник ДПI у м.Iллічівську
зазначив про відмову від даного клопотання.
Представники Компанії та Прокурор позицію податкового органу
щодо відмови від клопотання № 9444/10-007 від 25.05.06 підтримали.
Щодо клопотання № 10125/10-007 від 08.06.06 про зупинення
провадження по справі представник ДПI у м.Iллічівську вказав, що
відмовляється від даного клопотання, оскільки на даний час вже
отримано відповідь Верховного Суду України, за роз'ясненням до
якого звертався податковий орган, що і стало підставою даного
клопотання.
Представники Компанії та Прокурор позицію податкового органу
щодо відмови від клопотання № 10125/10-007 від 08.06.06
підтримали.
Щодо клопотання № 12024/10-007 від 11.07.06 про відмову від
касаційної скарги № 5868/10-007 від 29.03.06 та передачі справи до
Вищого адміністративного суду України, представник ДПI у
м.Iллічівську зазначив про відмову від даного клопотання.
Представники Компанії та Прокурор позицію податкового органу
щодо відмови від клопотання № 12024/10-007 від 11.07.06
підтримали.
Щодо клопотання № 11950/10-007 від 12.07.06 про відкликання
касаційної скарги в порядку ст. 111-6 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у зв'язку з тим, що
податковий орган вважає правомірним розглядати дану справу за
правилами Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ) (2747-15)
, представник податкового органу вказав про відмову від
даного клопотання.
Представники Компанії та Прокурор позицію податкового органу
щодо відмови від клопотання № 11950/10-007 від 12.07.06
підтримали.
У судовому засіданні 28.09.06 головуючий колегії суддів
Вищого господарського суду України поставив учасникам судового
процесу питання щодо наявності інших клопотань та заяв по даній
справі.
Представник ДПI у м.Iллічівську зауважив про відсутність
клопотань крім єдиного -щодо передачі справи до Вищого
адміністративного суду України.
Представники Компанії та Прокурор заявили про відсутність
клопотань.
З метою обговорення клопотання ДПI у м.Iллічівську колегія
суддів Вищого господарського суду України пішла до нарадчої
кімнати, після виходу з якої оголосила учасникам судового процесу
про відмову в задоволенні клопотання ДПI у м.Iллічівську про
передачу справи до Вищого адміністративного суду України.
При прийнятті вказаного рішення колегія суддів Вищого
господарського суду України виходила з наступних обставин.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає,
що формальним предметом спору у даній справі є визнання права
власності на безхазяйне майно за державою. При цьому, як
вбачається з матеріалів справи третя особа у справі доводить своє
право власності на спірне майно.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує,
що правовідносини набуття права власності регулюються главою 24
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, ст. 335 якої передбачає, що
безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий.
Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює
державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу
місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про
взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у
друкованих засобах масової інформації. Після спливу одного року з
дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою
органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної
громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну
власність. Безхазяйні рухомі речі можуть набуватися у власність за
набувальною давністю, крім випадків, встановлених статтями 336,
338, 341 і 343 цього Кодексу.
Таким чином, із самого визначення поняття "безхазяйна річ"
вбачається, що дана річ має бути такою, щодо якої право власності
ніким не оспорюється.
Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України
бере до уваги, що відповідно до п. 12 ст. 10 Закону України "Про
державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
податкові органи
проводять роботу, пов'язану з виявленням, обліком, оцінкою та
реалізацією у встановленому законом порядку, безхазяйного майна,
майна, що перейшло за правом успадкування до держави, скарбів і
конфіскованого майна.
Повноваження органів податкової служби щодо безхазяйного
майна визначені у Порядку обліку, зберігання, оцінки
конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави
і розпорядження ним, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів
України № 1340 ( 1340-98-п ) (1340-98-п)
від 25.09.98, проте відповідно до п.
5 ст. 1 вказаного порядку його дія поширюється лише на майно, яке
вже визнано безхазяйним відповідно до чинного законодавства.
За змістом п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну
податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
державні податкові
інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у
містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції,
зокрема, виконують функції щодо подання до судів позовів до
підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод
недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за
такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без
установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості
перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.
За змістом п. 17 ст. 11 Закону України "Про державну податкову
службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
органи державної податкової служби у
випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами
України, зокрема, мають право звертатися у передбачених законом
випадках до судових органів із заявою (позовною заявою) про
скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької
діяльності.
Отже, Закон України "Про державну податкову службу в Україні"
( 509-12 ) (509-12)
містить вичерпний перелік підстав звернення податкових
органів до суду.
Колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає,
що відповідно до ст.ст. 6, 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до
яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено
законодавством. Органи державної влади та органи місцевого
самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією та законами України.
Крім того, приймаючи касаційну скаргу ДПI у м.Iллічівську у
даній справі до розгляду, колегія суддів взяла до уваги, що за
змістом абз. 2 ст. 16 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
справи у спорах про право власності на майно
або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про
усунення перешкод у користуванні майном розглядаються
господарським судом. У зв'язку з наведеним, у Вищому
господарському суді України склалася певна практика щодо перегляду
справ за позовами податкових органів про визнання права власності
на безхазяйне майно в касаційному порядку за правилами
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Посилання ДПI у м.Iллічівську на те, що податковий орган у
даному спорі виступає як суб'єкт владних повноважень, що діє в
межах своєї компетенції, на думку колегії суддів Вищого
господарського суду України, не є нормативно обгрунтованими,
оскільки чинним законодавством не передбачено право податкового
органу на звернення до суду з позовом про визнання права власності
на безхазяйне майно, не визначено таке право також і сферою його
компетенції, оскільки в даній галузі вона поширюється виключно на
виявлення, облік, вжиття заходів по охороні, оцінці і реалізації
безхазяйного майна.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує,
що за визначенням термінів, що дається у ст. 3 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
:
справа адміністративної юрисдикції (адміністративна справа) -
переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий
спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади,
орган місцевого самоврядування/ їхня посадова чи службова особа
або інший суб'єкт, який здійснює власні управлінські функції на
основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих
повноважень (пункт 1 частини першої);
суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган
місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший
суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на
основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих
повноважень (пункт 7 частини 1).
Таким чином, у контексті зазначених положень ст. 3 цього
Кодексу справою адміністративної юрисдикції, яку може бути
передано на вирішення адміністративного суду, є спір, що виник між
суб'єктами суспільних відносин стосовно їх прав і обов'язків у
правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо
уповноважений керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці
суб'єкти, відповідно, зобов'язані виконувати вимоги та приписи
такого суб'єкта владних повноважень. У тому ж випадку, коли
суб'єкт, у тому числі орган державної влади, орган місцевого
самоврядування, їхня посадова чи службова особа, не здійснюють у
спірних правовідносинах владних управлінських функцій щодо іншого
суб'єкта, з яким виник спір, такий спір не має встановлених
нормами Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
ознак справи адміністративної юрисдикції та не повинен
вирішуватись адміністративним судом.
Дана справа не відповідає наведеному вище нормативному
визначенню адміністративної справи.
Судами встановлено, що спірні правовідносини сторін виникли
щодо визнання права власності на певне визначене майно, а отже
даний спір є майновим, та таким, що зачіпає права та інтереси
господарюючих суб'єктів. Майнові відносини сторін у даній справі
не засновані на адміністративному або іншому владному
підпорядкуванні, здійсненні управлінських чи контрольних функцій
однією стороною стосовно іншої сторони.
Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України
звертає увагу, що відповідно до ч. 2 п. 10 р. VII "Прикінцеві та
перехідні положення " касаційні скарги (подання) на рішення
господарських судів, у справах, визначених пунктом 7 цього
розділу, що подані до набрання чинності цим Кодексом і не
розглянуті Вищим господарським судом України, передаються для
вирішення до Вищого адміністративного суду України. Оскільки
касаційну скарга у даній справі була подана ДПI у м.Iллічівську
після набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
, то вказане положення щодо передачі справи до
Вищого адміністративного суду України у даному випадку
застосовуватися не може. Водночас, положенням Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
порядок передачі справи
до суду іншої юрисдикції не передбачено.
З урахуванням наведеного колегія суддів Вищого господарського
суду України дійшла до висновку, що за суб'єктним складом сторін
та суттю спору дана справа підлягає розгляду господарськими судами
у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки предметом спору у даному випадку є
власність, а серед учасників судового процесу дві юридичні особи
доводять своє право на спірне майно, у зв'язку з чим, колегія
суддів Вищого господарського суду України вважає, що клопотання
податкового органу задоволенню не підлягає.
Як вбачається з матеріалів справи, жоден процесуальний
документ, винесений колегією суддів Вищого господарського суду
України в порядку розгляду в касаційному порядку касаційної скарги
№ 5868/10-007 від 29.03.06 оскаржений не був.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини
( 995_004 ) (995_004)
1950 року, ратифікованої Верховною Радою України
(Закон України від 17.07.17 № 475/97-ВР ( 475/97-ВР ) (475/97-ВР)
), кожній
особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при
визначенні її громадянських прав і обов'язків незалежним і
безстороннім судом, створеним відповідно до закону. Відповідно до
ч. 4 ст. 6 Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ) (3018-14)
ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї
справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді
будь-якого рівня.
З урахуванням наведеного, а також того, що ухвала про
порушення провадження у даній справі є чинною, справа підлягає
розгляду в установленому законом процесуальному порядку.
Завершивши розгляд клопотань та заяв по справі у судовому
засіданні 28.09.06, учасникам судового процесу було поставлено
питання щодо необхідності ознайомлення їх з правами та обов'язками
сторін у справі.
Учасники судового процесу повідомили, що з процесуальними
правами та обов'язками знайомі, а тому необхідності їх
ознайомлення з такими правами немає.
Головуючий суддя у справі оголосив про порядок розгляду
справи, відповідно до якого запропонував спочатку висловити свою
позицію скаржнику у справі, згодом -сторонам свої заперечення щодо
касаційних вимог, потім -здійснити обмін питаннями та вкінці
висловити свої зауваження, якщо такі будуть.
Заперечень щодо порядку розгляду справи від учасників
судового процесу не надійшло.
За згодою сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, у
судовому засіданні 28.09.06 було оголошено лише вступну та
резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.
Рішенням від 15.06.04 господарського суду Одеської області
позовні вимоги ДПI у м.Iллічівську були задоволені повністю.
Визнано право власності за державою Україна в особі на
безхазяйне майно, а саме обладнання для цементного заводу у повній
комплектації, загальною вагою 8,3 тис. тн. вартістю 1 356 000,00
грн., що знаходиться на території порту, за адресою: Одеська
область, м.Iллічівськ-5.
Звернуто стягнення на безхазяйне майно, а саме обладнання для
цементного заводу у повній комплектації, яке знаходиться на
території Порту за адресою: Одеська область, м.Iллічівськ-5,
загальною вагою 8,3 тис. тн. вартістю 1 356 000,00 грн. в прибуток
держави в особі Державної податкової адміністрації в Одеській
області.
З Порту на користь державного бюджету стягнуто 1 785,00 грн.
держаного мита, а на користь державного підприємства "Судовий
інформаційний центру" 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу.
Постановою від 07.07.04 Одеського апеляційного господарського
суду рішення від 15.06.04 господарського суду Одеської області
залишено без змін, а апеляційні скарги Порту та Товариства без
задоволення.
Постановою від 30.09.04 Вищого господарського суду України
касаційні скарги Порту та Товариства задоволено.
Рішення від 15.06.04 господарського суду Одеської області та
постанову від 07.07.04 Одеського апеляційного господарського суду
скасовано.
Справу направлено на новий розгляд до господарського суду
Одеської області.
Постановою від 16.11.04 Верховного Суду України касаційну
скаргу ДПI у м.Iллічівську залишено без задоволення, а постанову
від 30.03.04 Вищого господарського суду України без змін.
Рішенням від 29.03.05 господарського суду Одеської області
(суддя Семенюк Г.В.) в задоволенні позовних вимог ДПI у
м.Iллічівську відмовлено в повному обсязі.
Відносно Товариства провадження у справі припинено.
При винесенні рішення від 29.06.05 місцевий господарський суд
виходив з того, що у податкового органу відсутні повноваження щодо
пред'явлення позову про визнання майна безхазяйним, а також тим,
що власником спірного майна відповідно до наявних у справі
договорів, коносаментів та рішення Міжнародного комерційного
арбітражу від 14.04.04 та ухвали Арбітражного суду м.Москви від
27.08.04 є Компанія.
Врахувавши, що відповідно до положень ст. 124 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
суди України
розглядають справи за участю іноземних підприємств і організацій,
якщо, зокрема, таке підприємство (організація) має на території
України нерухоме майно, щодо якого виник спір, або
місцезнаходженням філії, представництва, іншого відособленого
підрозділу цього підприємства (організації) є територія України,
суд першої інстанції прийшов до висновку, що відносно Товариства
провадження у справі підлягає припиненню.
Постановою від 03.03.06 Одеського апеляційного господарського
суду (колегія суддів у складі: головуючого -Картетре В.I.,
суддів -Пироговського В.Т., Жекова В.I.) апеляційну скаргу ДПI у
м.Iллічівську залишено без задоволення.
Рішення від 29.03.05 господарського суду Одеської області від
29.03.05 змінено.
В задоволенні позовних вимог ДПI у м.Iллічівську відмовлено.
При винесенні постанови від 03.03.06 апеляційний суд
врахував, що ч. 2 п.п. "а" п. 1 ст. 4 Угоди про порядок вирішення
спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, що
ратифікована, зокрема, Україною та Російською Федерацією,
передбачено, що якщо у справі беруть участь декілька відповідачів,
що знаходяться на території різних держав-учасниць Співдружності,
то спір розглядається за місцем знаходження будь-якого відповідача
за вибором позивача, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції
дійшов до висновку, що місцевий суд не мав права припиняти
провадження у справі відносно Товариства, оскільки місцем
знаходження одного з відповідачів по справі, а саме Порту, є
Україна.
Не погоджуючись з рішенням від 29.03.05 та постановою від
03.03.06 ДПI у м.Iллічівську звернулась до Вищого господарського
суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову від
03.03.06 Одеського апеляційного господарського суду скасувати
повністю та прийняти по справі нове рішення, яким позовні вимоги
ДПI у м.Iллічівську задовольнити в повному обсязі.
Свої вимоги скаржник обгрунтовує тим, що при винесенні
оскарженої постанови апеляційним судом було порушено норми
матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 43, 79
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ст. 344
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Зокрема, скаржник зазначає, що зберігання майна на митній
території України здійснювалось понад 5 років, а тому майно може
бути визнано безхазяйним і переходить у власність держави за
набувальною давністю.
У своїх поясненнях на касаційну скаргу Компанія щодо доводів
скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим
просить касаційну скаргу ДПI у м.Iллічівську залишити без
задоволення, а постанову від 03.03.06 Одеського апеляційного
господарського суду без змін.
Зокрема, Компанія зазначає, що в порушення ст. 33
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
податковим органом до попередніх судових інстанцій не було надано
доказів безхазяйності спірного майна та незаконності набуття права
власності на спірне майно Компанією.
На день розгляду справи по суті у судовому засіданні 28.09.06
письмові відзиви на касаційну скаргу від Товариства, Порту та
Прокуратури не надійшли.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на
касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін та
третьої особи, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на
підставі встановлених фактичних обставин справи правильність
застосування судами норм матеріального та процесуального права,
колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до
висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних
підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі
матеріалів справи, 28.10.97 між Компанією (Продавець) та
Товариством (Покупець), було укладено Контракт №
Р1ЧТЬPNTL/CEM/RUS/001/97 (далі Контракт), за яким Продавець
продав, а Покупець купив товар, на загальну суму 31 022 386,00
доларів США, відповідно до Специфікації доданої до Контракту, яка
складає його невід'ємну частину.
Судовими інстанціями встановлено, що відповідно до п. 4
Контракту доставка цього товару повинна була бути виконана до
31.12.97, а кінцевим пунктом доставки товару є Російська
Федерація.
На підставі наданих сторонами доказів по справі судовими
інстанціями встановлено, що на виконання Контракту Компанією на
адресу Товариства було відвантажено та відправлено морським
транспортом зазначене у Специфікації, доданої до Контракту,
обладнання для цементного заводу загальною вартістю 31 022 386,00
доларів США.
Під час розгляду справи по суті судом першої та апеляційної
інстанції встановлено, що на шляху транзитного проходження
обладнання було доставлено в Порт, розташований на території
м.Iллічівська Одеської області, Україна.
На підставі матеріалів справи судовими інстанціями
встановлено, що 12.09.98 між Компанією та Товариством було
підписано Угоду про розірвання Контракту у зв'язку з тим, що
Покупець (Товариство) не в змозі здійснити необхідну оплату за
цементний завод. При цьому встановлено, що відповідно до п. 1
Угоди від 12.09.98 усі інвойси, що виставлені Продавцем за
контрактом, будуть анульовані та вважатися недійсними, а право
власності буде повернуто Продавцю (Компанії) із негайним набранням
чинності.
Також, судовими інстанціями встановлено, що 03.03.98 між
Компанією та "Reіms Tradіng Co." було укладено Договір №
PIL/RTC/01/98 за яким Компанія (Замовник) довіряє, а "Reіms
Tradіng Co." (Виконавець) приймає на себе обов'язки з організації
вивантаження та схову обладнання цементного заводу в Iллічівському
морському рибному порту та подальше його відправлення відповідно
до розпоряджень Замовника.
На підставі наданих сторонами доказів по справі судовими
інстанціями встановлено, що 02.03.98 між Портом та "Reіms Tradіng
Co." було укладено Договір № 20/98 на зберігання в Порту
обладнання цементного заводу.
Крім того, при вирішенні спору по суті судом першої інстанції
та під час перегляду справи в апеляційному порядку апеляційним
судом встановлено, що 09.01.01 між Портом та "Reіms Tradіng Co."
було укладено новий Договір № 2а/01 на вивантаження та зберігання
обладнання цементного заводу в Порту із терміном дії до 31.12.01,
а додатковою Угодою між Портом та "Reіms Tradіng Co." до Договору
№ 2а/01 строк його дії продовжено до 31.12.04.
На підставі матеріалів справи судовими інстанціями
встановлено, що 01.01.04 між Портом та "Reіms Tradіng Co." було
укладено новий Договір
№ 65/043 на вивантаження та зберігання імпортних та
транзитних вантажів "Reіms Tradіng Co.".
Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі
матеріалів справи, в обгрунтування позовних вимог податковий орган
послався на те, що спірне майно виявлено ним у ході проведення
оперативно-розшукових заходів и при цьому відсутні документи на
вантаж, власник вантажу не встановлений у зв'язку з чим це майно
вилучено податковим органом згідно протоколу огляду та вилучення
спірного майна від 02.05.04 складеного з посиланням на ст. 10
Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від
04.12.90 № 509-XII ( 509-12 ) (509-12)
(далі Закон) та Порядок обліку,
зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у
власність держави, і розпорядження ним, затверджений Постановою
КМУ від 25.08.98 № 1340 ( 1340-98-п ) (1340-98-п)
(далі Порядок), а 04.06.04
відповідно до вказаного Порядку, складено акт опису і попередньої
оцінки цього ж майна.
При вирішенні спору по суті попередні судові інстанції
прийшли до висновку, що зазначені обставини щодо складання
податковим органом відповідних актів не свідчить про наявність
законних підстав для визнання спірного майна безхазяйним та
звернення на це майно стягнення на користь держави за позовом ДПI
у м.Iллічівську.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує,
що відповідно до ч. 2 ст. 1 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
державні органи, до яких, зокрема, належить
ДПI у м.Iллічівську, мають право на звернення до господарського
суду, у випадках передбачених законодавчими актами України.
Як безпосередньо зазначено в преамбулі Закону України "Про
державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
цей Закон визначає
статус державної податкової служби в Україні, її функції та
правові основи діяльності.
Вичерпний перелік випадків, в яких органи державної
податкової служби мають право подавати позови до суду перелічені в
п. 11 ст. 10 та п. 17 ст. 11 вказаного Закону.
Так, відповідно до приписів зазначених норм податкові органи
мають право звертатися до суду із позовами до підприємств,
установ, організацій та громадян про:
- визнання угод недійсними і стягнення в доход держави
коштів, одержаних
ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів,
одержаних без установлених законом підстав;
- стягнення заборгованості перед бюджетом і державними
цільовими фондами за рахунок їх майна;
- скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької
діяльності.
Отже, Законом України "Про державну податкову службу в
Україні" ( 509-12 ) (509-12)
право податкового органу на звернення до суду
із позовом про визнання майна безхазяйним та звернення стягнення
на таке майно на користь держави не передбачено. Не передбачено
таке право податкового органу на звернення до суду із вкзаними
позовами й іншими актами законодавства України.
Натомість, п. 12 ст. 11 Закону містить положення, за змістом
якого органи державної податкової служби у відношенні безхазяйного
майна проводять роботу, пов'язану з його виявленням, обліком,
оцінкою та реалізацією у встановленому законом порядку.
Повноваження органів податкової служби відносно безхазяйного
майна визначені у Порядку обліку, зберігання, оцінки
конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави,
і розпорядження ним, відповідно до п. 5 ст. 1 якого його дія
поширюється на майно визнане безхазяйним відповідно до
законодавства.
Згідно з приписами п. 2 Порядку облік, попередня оцінка, а
також відповідальність за зберігання майна, зазначеного у п. 1
цього Порядку, до передачі його для подальшого розпорядження
відповідно до п. 9 цього Порядку покладаються на органи
(організації), що здійснили вилучення або зберігають його.
З правового аналізу наведених правових положень вбачається,
що складання акту попередньої оцінки відносно безхазяйного майна
відповідно до наведених норм можливе лише у разі визнання майна
безхазяйним у порядку встановленому законодавством.
Водночас, як встановлено попередніми судовими інстанціями на
підставі матеріалів справи, спірне майно на момент його вилучення
за протоколом від 02.06.04 та складання податковим органом акту
опису та попередньої оцінки від 04.06.04 № 1371/22/26 не було
визнано безхазяйним у встановленому законодавством порядку, а
відтак й підстави для вилучення цього майна та складання такого
акту його опису та попередньої оцінки у податкового органу були
відсутні.
Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України
звертає увагу, що починаючи з 01.01.04 набрав чинності Цивільний
кодекс України ( 435-15 ) (435-15)
від 16.01.03, ст. 344 якого передбачає,
що набуття речей, які є рухомим майном у власність за набувальною
давністю можливе лише за умови добросовісного заволодіння цим
майном та відкритого безперервного володіння ним протягом п'яти
років, або через п'ять років з часу спливу позовної давності за
умови заволодіння цим майном на підставі договору з його
власником, який після закінчення строку договору не пред'явив
вимоги про його повернення.
Всупереч наведеному, як встановлено попередніми судовими
інстанціями на підставі наданих сторонами доказів по справі, жоден
з державних органів, в тому числі орган податкової служби, спірним
майном протягом п'яти років не володів.
Колегія суддів Вищого господарського суду України також
враховує, що статтею 43 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
передбачено, право господарського суду
оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується
на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі
докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої
сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими
інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для
господарського суду не є обов'язковим.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до
уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення
судовою інстанцією не лише норм матеріального та процесуального
права, а також і питання які, стосуються оцінки доказів, але
оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до
висновку про встановлення тих чи інших обставин справи,
здійснюється за внутрішнім переконанням суду і їх перевірка не
віднесена до компетенції касаційної інстанції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи
вимоги ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового
рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі
встановлених фактичних обставин справи та перевіряється
застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і
процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
З врахуванням того, що з'ясування підставності оцінки доказів
та встановлення обставин по справі в силу ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
знаходиться поза межами
компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку про неможливість
задоволення касаційної скарги.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського
суду України вважає, що судом першої та апеляційної інстанцій було
повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для
справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з
дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає
підстави для залишення їх без змін.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу державної податкової інспекції у
м.Iллічівську Одеської області № 5868/10-007 від 29.03.06 залишити
без задоволення.
Постанову від 03.03.06 Одеського апеляційного господарського
суду по справі № 27-25/131-04-4015 господарського суду Одеської
області залишити без змін.
Головуючий
Є.Першиков
судді:
О.Муравйов
I.Ходаківська