ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.09.2006 Справа N 12/189
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 12.10.2006
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі:
суддя Селіваненко В.П.- головуючий,
судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу закритого акціонерного товариства
спільного українсько-голандського підприємства "Кребо",
м. Кременчук Полтавської області (далі - ЗАТ "Кребо")
на постанову Київського апеляційного господарського суду від
06.07.2006
зі справи N 12/189
за позовом ЗАТ "Кребо"
до товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім
"Юпеко", м. Київ (далі - ТОВ "Видавничий дім "Юпеко")
про спростування недостовірної інформації
судове засідання проведено за участю представників сторін:
ЗАТ "Кребо" - Льопи О.В.
ТОВ "Видавничий дім "Юпеко" - Сафронова В.А., Павленка А.В.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий
господарський суд України В С Т А Н О В И В:
ЗАТ "Кребо" звернулося до господарського суду міста Києва з
позовом про зобов'язання відповідача спростувати недостовірні
відомості, які були поширені в професійному щотижневику
"Нафторинок" N 09 (376) за 2005 рік (28.02-07.03.2005) у статті
"Страшные производители", шляхом опублікування в найближчому
запланованому випуску названого щотижневика статті-спростування
обумовленого змісту.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.04.2006 (суддя
Прокопенко Л.В.) позов залишено без розгляду на підставі пункту
2 статті 81 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
(далі - ГПК України) в зв'язку з розглядом Оболонським
районним судом міста Києва аналогічної справи N 2-1268.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
06.07.2006 (колегія суддів у складі: суддя Отрюх Б.В. -
головуючий, судді Тищенко А.І., Верховець А.А.) названу ухвалу
місцевого господарського суду скасовано; провадження у справі
припинено з посиланням на приписи підпункту 2.9 пункту 2
роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від
08.02.1996 N 02-5/62 ( v5_62800-96 ) (v5_62800-96)
"Про деякі питання
підвідомчості і підсудності справ господарським судам" (далі -
Роз'яснення) з огляду на непідвідомчість господарським судам
спорів про спростування відомостей.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
ЗАТ "Кребо" просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного
господарського суду в частині припинення провадження в даній
справі та передати справу на розгляд до суду першої інстанції.
Скаргу мотивовано тим, що відповідно до статей 1, 12 ГПК
( 1798-12 ) (1798-12)
України з огляду на господарський характер спірних
правовідносин та суб'єктний склад учасників даного спору останній
належить саме до господарської юрисдикції.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
належним чином повідомлено про час і місце
розгляду скарги.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими
інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення
представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги,
виходячи з такого.
У статті 299 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
(далі - ЦК
України) визначено, що фізична особа має право на недоторканість
своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з
позовом про захист своєї ділової репутації.
Відповідно ж до частини першої статті 91 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та
обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих,
які за своєю природою можуть належати людині.
Право на недоторканість своєї ділової репутації відноситься
до особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують
соціальне буття фізичної особи. Це право за своєю природою може
належати не лише фізичній, але й юридичній особі.
За приписами частини першої статті 277 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок
поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної
інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї
інформації. За своєю правовою природою право на спростування
недостовірної інформації, передбачене статтею 277 ЦК України,
належить не лише фізичним, але й юридичним особам, оскільки це
право може бути використано господарюючим суб'єктом (підприємцем)
як спосіб судового захисту про поширення інформації, що шкодить
його діловій репутації.
Право юридичної особи на спростування недостовірної
інформації передбачено і статтею 37 Закону України "Про друковані
засоби масової інформації (пресу) в Україні" ( 2782-12 ) (2782-12)
, за
змістом якої громадяни, юридичні особи і державні органи, а також
їх законні представники мають право вимагати від редакції
друкованого засобу масової інформації опублікування ним
спростування поширених про них відомостей, що не відповідають
дійсності або принижують їх честь та гідність.
Отже, за змістом викладених приписів чинного законодавства
право на спростування має особа, про яку поширено недостовірну
інформацію, навіть якщо таке поширення не завдало шкоди її діловій
репутації. Крім того, відповідно до приписів статті 47 Закону
України "Про інформацію" ( 2657-12 ) (2657-12)
порушення законодавства
України про інформацію тягне за собою, зокрема, і цивільно-правову
відповідальність згідно з законодавством України. Серед порушень
цього законодавства у наведеній статті передбачено і поширення
відомостей, що не відповідають дійсності.
Згідно зі статтею 277 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
спростування
недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила
інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у
такий же спосіб, у який вона була поширена.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого
особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною
другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та
інтересів.
З огляду на положення зазначеної норми та принцип
диспозитивності у господарському судочинстві позивач має право
вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу і,
зокрема, визначати відповідача за своїми вимогами тощо.
Таким чином, обраний позивачем у цій справі спосіб захисту
його порушеного права відповідає способу, що встановлений у статті
277 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та статті 37 Закону України "Про
друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні"
( 2782-12 ) (2782-12)
.
Суд апеляційної інстанції в обгрунтування припинення
провадження в даній справі послався на підпункт 2.9 пункту 2
Роз'яснення ( v5_62800-96 ) (v5_62800-96)
, за змістом якого справи у спорах про
припинення випуску друкованого засобу масової інформації,
вилучення тиражу чи окремої його частини; оскарження відмови в
державній реєстрації друкованого засобу масової інформації або
рішення про припинення цього випуску; зміну засновника (складу
засновників); вимоги громадян, юридичних осіб і державних органів
про спростування опублікованої інформації підвідомчі загальним
судам (статті 18, 19, 20 та 37 Закону України "Про друковані
засоби масової інформації (пресу) в Україні" ( 2782-12 ) (2782-12)
.
Однак в даному випадку апеляційним судом застосовано акт,
яким було роз'яснено законодавство, що діяло у редакції до
внесення змін до чинного ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
. Тому наведене
положення слід застосовувати у системному зв'язку з нормами
законодавства, які регулюють питання підвідомчості справ
господарським судам.
У пункті 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від
28.09.1990 N 7 ( v0007700-90 ) (v0007700-90)
"Про застосування судами
законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової
репутації громадян та організацій" зазначено, що:
відповідачем у справі про захист честі і гідності може бути
фізична або юридична особа, яка поширила відомості, що порочать
позивача;
якщо позов пред'явлено про спростування відомостей,
опублікованих в пресі або поширених іншими засобами масової
інформації (по радіо, телебаченню), як відповідачі притягаються
автор та відповідний орган масової інформації (редакція,
агентство, інший орган, що здійснив випуск інформації). При
публікації або іншому поширенню відомостей без позначення автора
орган масової інформації за вимогою суду зобов'язаний назвати
особу, яка надала відомості, про спростування котрих пред'явлено
позов;
при опублікуванні вказаних відомостей без зазначення автора
(наприклад, в редакційній статті) відповідачем у справі має бути
орган, що здійснив випуск масової інформації.
Отже, з огляду на суб'єктний склад сторін цієї справи для
того, щоб дійти обгрунтованого висновку про те, що даний спір не
підлягає розгляду в господарських судах, попередні судові
інстанції повинні були дослідити обставини, пов'язані з авторством
спірної статті, та встановити коло учасників, необхідних для
правильного вирішення цього спору.
Позивачами і відповідачами в судовому процесі господарських
судів можуть бути підприємства та організації, зазначені в статті
1 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, тобто підприємства, установи,
організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють
підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в
установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької
діяльності.
Відповідно до статті 2 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський
суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, підприємств та
організацій, які звертаються до господарського суду за захистом
своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до статті 12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарським
судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах про визнання недійсними
актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім:
спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних
умов;
спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також
тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи
відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою
сторін;
інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України,
міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів.
Відповідно до частини першої статті 21 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
сторонами в судовому процесі - позивачами і
відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені
у статті 1 цього Кодексу.
У постанові від 30.11.2004 зі справи N 18-62 Верховним Судом
України з посиланням на приписи статті 124 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, статті 22 Закону України "Про судоустрій"
( 3018-14 ) (3018-14)
, статей 24, 236 та 254 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, статей 1
та 21 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
викладено правову позицію,
відповідно до якої сторонами у господарському судочинстві можуть
бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 ГПК
України, а отже усі спори між юридичними особами підвідомчі
господарським судам, крім винятків, прямо визначених законом.
З урахуванням викладеного ухвала господарського суду міста
Києва від 25.04.2006 та постанова Київського апеляційного
господарського суду від 06.07.2006 підлягають скасуванню, а справа
- передачі до господарського суду першої інстанції для вирішення
питання щодо підвідомчості даного спору.
Керуючись статтями 111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства
спільного українсько-голандського підприємства "Кребо"
задовольнити.
2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 25.04.2006 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
06.07.2006 зі справи N 12/189 скасувати.
Справу передати на розгляд до господарського суду міста
Києва.
Суддя В.Селіваненко
І.Бенедисюк
Б.Львов