ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2006 р.
№ 38/114
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого
Першикова Є.В.,
суддів:
Шаргала В.I.,
Жаботиної Г.В.,
розглянула
касаційну скаргу
відкритого акціонерного товариства ім.Васильєва (далі
Товариство)
на постанову
Київського апеляційного господарського суду
від
06.06.06
у справі
№ 38/114
господарського суду
міста Києва
за позовом
Товариства
до
фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 (далі Підприємець)
про
розірвання договору
В засіданні взяли участь представники
- позивача:
Джуманіязов А. (за дов. №1 від 09.01.06) - у судовому
засіданні 14.09.06, 21.09.06;
- відповідача:
ОСОБА_1 (свідоцтво про державну реєстрацію, паспорт) - у
судовому засіданні 14.09.06; ОСОБА_2 (за дов. б/н від 09.02.06) -
у судовому засіданні 14.09.06, 21.09.06; ОСОБА_3 (за дов. б/н від
21.07.06) - у судовому засіданні 14.09.06.
Ухвалою від 28.07.06 колегії суддів Вищого господарського
суду України у постійному складі: головуючий -Першиков Є.В.,
судді -
Савенко Г.В., Ходаківська I.П., утвореному розпорядженням
заступника Голови Вищого господарського суду України Осетинського
А.Й. від 09.04.04, касаційна скарга Товариства б/н від 05.07.06
була прийнята до провадження, розгляд справи призначено на
14.09.06.
У зв'язку з перебуванням суддів Савенко Г.В., Ходаківської
I.П. у черговій відпустці, розпорядженням від 12.09.06 заступника
голови Вищого господарського суду України для розгляду справи №
38/114 господарського суду міста Києва, призначеної до перегляду в
касаційному порядку на 14.09.06 колегією суддів у постійному
складі: головуючий -Першиков Є.В., судді Савенко Г.В., Ходаківська
I.П., утворено колегію суддів у наступному складі:
головуючий -Першиков Є.В., судді Шаргало В.I., Жаботина Г.В.
Про вказані обставини представників сторін було повідомлено
на початку судового засідання 14.09.06. Відводів складу колегії
суддів не заявлено.
До початку розгляду справи по суті у судовому засіданні
14.09.06 від представника Товариства надійшло усне клопотання про
зміну касаційних вимог, а саме: Товариство просить рішення від
01.03.06 господарського суду міста Києва та постанову від 06.06.06
Київського апеляційного господарського суду скасувати, а справу
направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Крім того, представник Товариства заявив усне клопотання про
залучення додаткових доказів до матеріалів справи, які він долучив
до свого доповнення до касаційної скарги за №13/5 від 14.09.06.
За згодою сторін, відповідно до ч. 3 ст. 77, ч. 2 ст. 85 та
ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
у судовому засіданні 14.09.06 було оголошено перерву
до 21.09.06 для вивчення додаткових матеріалів по справі, наданих
представником Товариства у судовому засіданні 14.09.06, а також
виготовлення та оголошення вступної та резолютивної частин
постанови Вищого господарського суду України. Додатково про
перерву в засіданні сторін у справі було повідомлено відповідною
ухвалою суду від 14.09.06.
За згодою сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, у
судовому засіданні 21.09.06 було оголошено лише вступну та
резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.
Рішенням від 01.03.06 господарського суду міста Києва (суддя
Власов Ю.Л.) позовні вимоги Товариства задоволено повністю.
Розірвано договір лізингу (фінансовий лізинговий договір) від
25.02.00, укладений між Товариством та Підприємцем.
З Підприємця на користь Товариства стягнуто державне мито в
сумі 85,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення
судового процесу в сумі 118,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно
до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" ( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
та ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України відносини фінансового
лізингу, зокрема, регулюються положеннями Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
про найм, а отже Підприємець всупереч ч. 1 ст.
774 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
передав частину об'єкту,
що є предметом фінансового лізингу, в оренду без погодження із
лізингодавцем.
Постановою від 06.06.06 Київського апеляційного
господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого -Бондар
С.В., суддів -Отрюх Б.В., Тищенко А.I.) апеляційну скаргу
Підприємця задоволено.
Рішення від 01.03.06 господарського суду міста Києва
скасовано.
В задоволенні позовних вимог Товариству відмовлено.
Приймаючи таку постанову, суд апеляційної інстанції
проаналізувавши зміст договорів, які були укладені між Підприємцем
та іншими особами, які, на думку Товариства, є підставою для
розірвання договору лізингу, прийшов до висновку, що оскільки
досліджувані договори, є договорами оренди, а не сублізингу, то до
них положення Закону України "Про фінансовий лізинг" ( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
не застосовуються.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції
Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою в якій просив постанову від 06.06.06 Київського
апеляційного господарського суду скасувати, а рішення від 01.03.06
господарського суду міста Києва залишити без змін. Проте, у
судовому засіданні 14.09.06 представник Товариства заявив
клопотання про зміну касаційних вимог та просив рішення від
01.03.06 господарського суду міста Києва та постанову від 06.06.06
Київського апеляційного господарського суду скасувати, а справу
направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Свої вимоги скаржник обгрунтовує тим, що при прийнятті рішень
судовими інстанціями було порушено норми матеріального та
процесуального права, а саме: ч. 1 ст. 2 Закону України "Про
фінансовий лізинг" ( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
, ст. 774, п. 2 ст. 806 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
. Крім того, скаржника вважає що судами
було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи.
Зокрема, скаржник зазначає, що апеляційним судом не було
проаналізовано правомірність укладення спірного договору лізингу
та його відповідність нормам діючого законодавства, не надано
юридичної оцінки п. 5 ст. 292 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
щодо можливості визначення земельної ділянки, як
об'єкту лізингу.
У своєму відзиві на касаційну скаргу Підприємець щодо доводів
Товариства заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим
просить постанову від 06.06.06 Київського апеляційного
господарського суду залишити без змін.
Так, Підприємець зазначає, що спірний договір фінансового
лізингу не містив обов'язкової умови щодо надання згоди
лізингодавця для передачі предмета лізингу в оренду.
До колегії суддів Вищого господарського суду України від
Товариства надійшло доповнення до касаційної скарги НОМЕР_13/5 від
14.09.06 та від Підприємця -доповнення до відзиву б/н від
20.09.06, які містять додаткові документи та докази по справі, що
не були предметом розгляду у суді першої та апеляційної інстанції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає
увагу, що за змістом ст. 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, яка встановлює межі перегляду справи
в касаційній інстанції, касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
У судовому засіданні колегія суддів Вищого господарського
суду України звернула увагу представників сторін, що при винесенні
даної постанови додаткові докази, надані до суду касаційної
інстанції, не можуть бути прийняті до уваги.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на
касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін,
суддю-доповідача, оцінивши та дослідивши повноту встановлення
попередніми судовими інстанціями обставин справи та їх правову
оцінку, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла
до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних
підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі
матеріалів справи, 25.02.00 між сторонами було укладено спірний
Договір, за яким Товариство передало, а Підприємець прийняв у
лізинг на 20 років будівлю та землю (на якій знаходиться майно) з
метою виготовлення олії з насіння та переробки зерна на муку.
Судовими інстанціями встановлено, що згідно п. 10.1 Договору
даний Договір не підлягає розірванню в односторонньому порядку, за
винятком випадків, коли одна із сторін систематично порушує умови
Договору та свої зобов'язання.
На підставі наданих сторонами доказів по справі судовими
інстанціями встановлено, що 01.02.02 Підприємець без погодження з
Товариством уклав з ТОВ "Омега-синтез" договір оренди приміщення,
за яким передав вказаному товариству в оренду частину приміщення,
яке прийняте Підприємцем в лізинг за спірним Договором, укладеним
з Товариством.
Також встановлено, що Підприємець уклав з приватним
підприємцем ОСОБА_4 договір оренди обладнання для промислового
використання.
На підставі матеріалів справи судом першої та апеляційної
інстанції встановлено, що 07.02.02 сторонами було підписано
протокол-доповнення НОМЕР_1 до Договору, яким сторони внесли зміни
до спірного правочину та визначили метою лізингу виготовлення
борошняних виробів та переробку зерна на борошно.
При вирішенні спору по суті, судовими інстанціями на підставі
наданих сторонами доказів по справі встановлено, що претензією
НОМЕР_2 Товариство заявило Підприємцю про розірвання Договору,
проте така претензія була відхилена листом Підприємця від
21.10.05, в якому Підприємець вказував на відсутність з його боку
порушень Договору. Судовими інстанціями встановлено, що
повідомленням від 01.11.05 Товариство на підставі п. 10.1 Договору
оповістило Підприємця про розірвання Договору.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує,
що відповідно до п. 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
, а також п. 4 Прикінцевих та перехідних
положень Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, щодо
господарських та, відповідно, цивільних відносин, які виникли до
набрання ними чинності, положення цих Кодексів застосовуються до
тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після
набрання ними чинності, а тому до прав і обов'язків сторін у
справі слід застосовувати положення Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
та Цивільного кодексу України від 16.01.03.
Згідно ст. 193 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, та
ст. 526 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, яка містить
аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним
чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за
відсутності конкретних вимог щодо виконання
зобов'язання -відповідно до вимог що у певних умовах звичайно
ставляться.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від
виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не
допускається.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує,
що відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг"
( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
№ 723/97-ВР від 16.12.97 відносини, що виникають у
зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями
Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду),
купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що
встановлюються цим Законом.
Частиною 2 статті 806 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
встановлено, що до договору лізингу застосовуються загальні
положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей,
встановлених Кодексом та законом.
Згідно ч. 1 ст. 774 Цивільного кодексу України передання
наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за
згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 783 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено,
що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо
наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій
особі.
Також, колегія суддів Вищого господарського суду України
звертає увагу, що відповідно до п.п. 3, 4 ст. 10 закону України
"Про фінансовий лізинг" ( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
лізингодавець має право
відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених
договором лізингу або законом, або вимагати розірвання договору та
повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором
випадках.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 11 вказаного Закону лізингоодержувач
має право користуватися предметом лізингу відповідно до його
призначення та умов договору, а відповідно до ч. 4 цієї статті
лізингоодержувач може мати інші обов'язки відповідно до умов
договору лізингу, Закону та нормативно-правових акті.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про фінансовий
лізинг" ( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
у разі передачі предмета лізингу в сублізинг
обов'язковою умовою договору сублізингу є згода лізингодавця за
договором лізингу, що надається в письмовій формі.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає,
що судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні рішень по
суті спору наведеним правовим положенням юридичного аналізу в
контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у
даному випадку необхідно було керуватися вказаними нормами в
комплексі, у зв'язку з чим вбачається, що судовими інстанціями
було неповно досліджено правові обставини по справі та не надано
їм належної правової оцінки.
Так, з правового аналізу рішень попередніх судових інстанцій
вбачається, що при вирішенні спору по суті попередніми судовими
інстанціями фактично не було з'ясовано питання відповідності
спірного Договору фінансового лізингу та його додержання сторонами
вимогам Закону України "Про фінансовий лізинг" ( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
, не
було вжито заходів щодо з'ясування в контексті спірного договору
правових наслідків відмови від договору фінансового лізингу.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до
уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення
судовою інстанцією не лише норм матеріального та процесуального
права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів. Колегія
суддів Вищого господарського суду України наголошує, що оцінка
доказів, не віднесена до компетенції касаційної інстанції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи
вимоги ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового
рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі
встановлених фактичних обставин справи та перевіряється
застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і
процесуального права. Касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України,
викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 №11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того
чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова
у справі підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий
розгляд до місцевого господарського суду.
Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти
до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом
засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення
обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від
встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити
спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства
ім.Васильєва б/н від 05.07.06 задовольнити.
Рішення від 01.03.06 господарського суду міста Києва та
постанову від 06.06.06 Київського апеляційного господарського суду
по справі № 38/114 господарського суду міста Києва скасувати, а
справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий
Є.Першиков
судді:
В.Шаргало
Г.Жаботина