21/695 про стягнення компенсації за порушення майнових авторських прав - Текст документа

ДП "УААСП" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача компенсації за порушення майнових авторських прав у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, що становить 23200 грн., та штрафу в розмірі 10% від присудженої суми.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.02.2006 (суддя Шевченко Е.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2006 (колегія суддів у складі: суддя Андрієнко В.В. -головуючий, судді Студенець В.I., Малетич М.М.), позов задоволено повністю. Названі судові акти попередніх інстанцій з посиланням на приписи статей 15, 32, 49, 50, 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (3792-12) (далі -Закон) мотивовано порушенням відповідачем майнових прав інтелектуальної власності ДП "УААСП" на музичні твори шляхом їх несанкціонованого публічного виконання.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України та доповненнях до неї ТОВ "Компанія "Амур" просить скасувати оскаржувані рішення та постанову місцевого та апеляційного господарських судів, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Скаргу мотивовано, зокрема, тим, що позивач не подав доказів на підтвердження факту неправомірного використання ТОВ "Компанія "Амур" охоронюваних об'єктів авторських прав, оскільки складений ДП "УААСП" односторонній акт фіксації публічного виконання творів від 27.06.2005 не є належним та допустимим доказом в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі - ГПК України (1798-12) ). Наведене, на думку скаржника, виключає можливість застосування до відповідача заходів майнової відповідальності за порушення законодавства у сфері інтелектуальної власності.

У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає про правильність та обгрунтованість висновків попередніх судових інстанцій та просить залишити оскаржувані рішенні та постанову без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України (1798-12) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваних рішень місцевого та апеляційного господарських судів з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- згідно з договором від 24.09.1996 № 01/96-Р, укладеним безстроково музичним видавництвом "Союз" (правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю "Перше музичне видавництво") та Російським авторським товариством, останньому було доручено на умовах виключності управління майновими правами на музичні твори з текстом і без тексту, які на момент укладення цього договору входили або протягом строку дії договору увійдуть до каталогу названого музичного видавництва;

- за авторськими договорами про передачу виключних прав від 19.07.2004 № 74/04, від 27.07.2004 № 71/04 та від 16.12.2004 № 120/04, укладеними авторами творів Дробишем Віктором Яковичем, Дробиш Оленою Iванівною, Лопатіним Анатолієм Валерійовичем та товариством з обмеженою відповідальністю "Перше музичне видавництво", останньому було передано виключні майнові права на використання музичних творів, наведених у каталозі, у тому числі:

"Просто любить тебя" (виконавець К. Орбакайте, автор тексту Л. Стюф, автор музики Дробиш В.Я.);

"Я к тебе не вернусь" (виконавець К. Орбакайте, автор тексту Л. Стюф, автор музики Дробиш В.Я.);

"Я не сказала" (виконавець К. Орбакайте, автор тексту А'Кім, автор музики Дробиш В.Я.);

"Я к тебе не вернусь" (виконавець К. Орбакайте, автор тексту Л. Стюф, автор музики Дробиш В.Я.);

"Свет твоей любви" -(виконавець К. Орбакайте, автор тексту Л. Стюф, автор музики Дробиш В.Я.)

"Свет твоей любви" - ремікс (виконавець К. Орбакайте, автор тексту Л. Стюф, автор музики Дробиш В.Я.) (далі -Музичні твори);

- за договором про взаємне представництво інтересів у галузі публічного виконання, укладеним 01.09.2000 позивачем та Російським авторським товариством, ДП "УААСП" було передано виключні майнові права, зокрема, на Музичні твори на території України;

- відповідно до наказу директора ДП "УААСП" від 24.06.2005 № 55-А "Про контрольне прослуховування" позивачем було направлено інспектора ДП "УААСП" Марченко В.П. до приміщень закладів відповідача під назвою "СУП-хаус" для фіксації публічного виконання музичних творів;

- за результатами контрольного прослуховування інспектором Марченко В.П. складено акт від 27.06.2005 про фіксацію публічного виконання відповідачем Музичних творів;

- ДП "УААСП" не надавало ТОВ "Компанія "Амур" дозволу на використання Музичних творів;

- за вчинення названого порушення авторського права з відповідача підлягає стягненню компенсація у сумі 23200 грн. та 2320 грн. штрафу.

Причиною спору в даній справі стало питання про наявність правових підстав для стягнення з відповідача компенсації та штрафу за порушення виключних майнових авторських прав ДП "УААСП"" на Музичні твори.

Статтею 45 та частиною першою статті 47 Закону передбачено можливість доручення суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав управління своїми майновими правами організаціям колективного управління.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 48 Закону повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів, укладених у письмовій формі. Організації колективного управління можуть управляти на території України майновими правами іноземних суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями, в тому числі й про взаємне представництво інтересів.

Згідно з частиною першою статті 49 Закону організації колективного управління повинні виконувати від імені суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень такі функції:

а) погоджувати з особами, які використовують об'єкти авторського права і (або) суміжних прав, розмір винагороди під час укладання договору;

б) укладати договори про використання прав, переданих в управління. Умови цих договорів повинні відповідати положенням статей 31 - 33 цього Закону;

в) збирати, розподіляти і виплачувати зібрану винагороду за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також іншим суб'єктам прав відповідно до цього Закону;

г) вчиняти інші дії, передбачені чинним законодавством, необхідні для захисту прав, управління якими здійснює організація, в тому числі звертатися до суду за захистом прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав відповідно до статутних повноважень та доручення цих суб'єктів.

Частиною ж шостою статті 48 Закону передбачено, що організація колективного управління має право вимагати від осіб, які використовують об'єкти авторського права і суміжних прав, надання їм документів, що містять точні відомості про використання зазначених об'єктів, необхідні для збирання і розподілу винагороди.

Системний аналіз наведених норм Закону дає підстави для висновку, що організація колективного управління майновими правами діє лише як представник таких суб'єктів авторських прав в межах наданих їй повноважень та не наділена функціями контролю за діяльністю суб'єктів щодо дотримання законодавства про авторське право. Такі функції згідно з Положенням про державного інспектора з питань інтелектуальної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.05.2002 № 674 (674-2002-п) (далі -Положення), покладено на державного інспектора з питань інтелектуальної власності.

Так, підпунктом 1 пункту 8 Положення визначено, що з метою виконання покладених на нього завдань державний інспектор має право перевіряти у суб'єктів господарювання наявність дозволу на використання об'єктів права інтелектуальної власності на будь-якій стадії їх виробництва, розповсюдження, прокату чи провадження іншої діяльності, пов'язаної з їх використанням.

Відповідно до пункту 10 Положення державний контроль здійснюється державним інспектором шляхом проведення планових, позапланових (раптових) перевірок діяльності суб'єктів господарювання, огляду речей в установленому порядку.

За змістом пункту 12 Положення позапланові перевірки проводяться без попереднього повідомлення суб'єкта господарювання за письмовим зверненням заявників -осіб, яким належать права інтелектуальної власності, зокрема авторське прав і/або суміжні права, а також їх представників.

За наслідками проведеної перевірки складається акт, який повинен містити усі відомості, передбачені пунктом 23 Положення.

Приймаючи рішення з даного спору, судові інстанції виходили з того, що акт фіксації від 27.06.2005 є доказом наявності позадоговірного порушення авторських прав позивача. Проте відповідач взагалі заперечував як факт відтворення зазначених творів, так і сам факт фіксації такого порушення позивачем. Разом з тим, судові інстанції не перевірили достовірність наданого позивачем доказу, зокрема наявності самого запису, зазначеного в акті, не розглянули питання щодо необхідності проведення стосовно нього судової експертизи, а також не з'ясували можливості відтворення творів авторів у приміщення відповідача у зазначений час, зокрема наявність відповідної апаратури.

Відповідно до статті 43 ГПК України (1798-12) господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Тому лише в сукупності з іншими доказами, що можуть свідчити про порушення авторських прав, та після ретельної перевірки такий акт може бути покладено в обгрунтування судового рішення. Проте судовими інстанціями було порушено зазначені правила оцінки доказів, передбачені статтею 43 ГПК України (1798-12) , а тому рішення у цій частині не можна визнати законним та обгрунтованим.

Крім того, відповідно до статті 52 Закону при порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтею 50 цього Закону, недотриманні передбачених договором умов використання творів і (або) об'єктів суміжних прав, використанні творів і об'єктів суміжних прав з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів про управління правами чи створенні загрози неправомірного використання суд має право постановити рішення чи ухвалу, зокрема, про:

а) відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням авторського права і (або) суміжних прав, з визначенням розміру відшкодування;

б) відшкодування збитків, завданих порушенням авторського права і (або) суміжних прав;

в) стягнення із порушника авторського права і (або) суміжних прав доходу, отриманого внаслідок порушення;

г) виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу.

При визначенні компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд зобов'язаний у встановлених пунктом "г" цієї частини межах визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача.

З наведеного випливає, що стягнення компенсації є одним з видів відповідальності за порушення авторського права, який застосовується як альтернативний захід у випадку неможливості обчислення завданих правопорушенням збитків та отриманого порушником доходу.

Відтак під час визначення суми такої компенсації господарський суд має дослідити об'єктивні критерії, що можуть свідчити про орієнтовний розмір шкоди, спричиненої неправомірним використанням об'єкта авторського права, та в даному випадку з'ясувати: суму можливої винагороди за анало гічне використання Музичних творів на умовах ліцензійного договору, яка встановлюва лася суб'єктом авторських прав за попередніми угодами або відповідає усталеній практи ці в даній сфері; обсяг порушення (одноразове чи багаторазове використання спірних об'єктів) тощо.

Попередні ж судові інстанції, приймаючи рішення в частині визначення розміру компенсації за порушення майнових авторських прав у розмірі 23200 грн., не зазначили жодних підстав для стягнення саме такої суми компенсації.

Згідно з частиною другою статті 111-7 ГПК України (1798-12) касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, з'ясувати обставини, зазначені в цій постанові, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального та процесуального права та прийняти законне і обгрунтоване рішення.