20-11/286 Про внесення змін до умов договору підряду - Текст документа

У жовтні 2005р. ТОВ "Севстроймаркет" звернулося до господарського суду м. Севастополя з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Севастополі (з урахуванням наданих до суду уточнень щодо позовних вимог) про зміну умов договору на умовах пайової участі у капітальному будівництві № 14 від 01.03.2004р. (із змінами та доповненнями до нього) у частині щодо порядку визначення розміру часток сторін і порядку визначення кінцевої вартості будівництва, мотивуючи позовні вимоги тим, що за час виконання робіт значно зросла їх вартість.

При цьому, позивач посилаючись на зміни до проектно -кошторисної документації (об'єктний кошторис № 2- 1 (03802-1-СМ) від 2005р.), наполягає на тому, що за час виконання робіт опосередкована вартість зведення одного квадратного метру загальної площі квартир в м. Севастополі значно зросла, що на його думку є істотною зміною обставин, яким сторони керувалися на момент укладення договору і відповідно підставою для зміни умов договору.

Відповідач позовні вимоги не визнав з тих підстав, що вони не засновані на нормах чинного законодавства і умовах самого договору.

Рішенням господарського суду м. Севастополя від 11.07.2006р. у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи судове рішення, суд посилаючись на приписи статей 844, 877, 878 Цивільного кодексу України (435-15) дійшов висновку, що вимоги позивача в ході судового розгляду справи не знайшли свого підтвердження і не засновані на нормах чинного законодавства України.

Крім того, у судовому рішенні зазначено, що відповідно до частини 2 статті 844 Цивільного кодексу України (435-15) та пункту 4 статті 231 Господарського кодексу України (436-15) , у разі відмови замовника від збільшення кошторису, яке відбувалося після укладення договору у наслідок збільшення вартості матеріалів, обладнання і вартості послуг, що надаються іншими особами підрядникові, підрядник вправі вимагати лише розірвання договору.

ТОВ "Севстроймаркет" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу на рішення господарського суду м. Севастополя, в якій просить рішення у справі скасувати, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права.

Зокрема скаржник у касаційній скарзі посилається на те, що відповідно до вимог пункту 2 статті 84 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) описова частина повинна містити стислий виклад позовних вимог позивача. Але, як вбачається з описової частини рішення, що оскаржується, судом розглядалася тільки частина позовних вимог, яка була викладена в Додатковій позовній заяві від 27.06.2006р.

Ця обставина на думку ТОВ "Севстроймаркет" свідчить про те, що суд ухилився від повного та всебічного розгляду обставин справи, що в подальшому потягнуло порушення судом норм процесуального права.

Крім того, в порядку статті 27 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) ТОВ "Севстроймаркет" просив суд залучити до участі у справі, як третю особу на боці відповідача Міністерство Внутрішніх Справ України.

Але, не зважаючи на приписи частини 3 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , яким на господарський суд покладено обов'язок по створенню сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства, суд ухилився від розгляду питання щодо залучення до участі у справі МВС України, не зважаючи і на те, що результати розгляду цієї справи безпосередньо впливають на права та обов'язки цієї юридичної особи і центрального органу виконавчої влади.

Заявник, також у касаційній скарзі звертає увагу суду на те, що предметом спору у даній справі є умови договору про пайову участь у капітальному будівництві № 14 від 01.03.2004р. та додаткової угоди до нього № 5 від 01.11.2004р. які за своєю правовою природою є договорами про спільну діяльність.

Правовідносини, що виникають між суб'єктами господарювання згідно договорів про спільну діяльність врегульовані нормами глави 77 Цивільного кодексу України (435-15) .

Проте, як вбачається з тексту рішення від 11.07.2006р. суд розглядав спірні відносини, що виникли у зв'язку з укладенням договору підряду на умовах пайовій участі у капітальному будівництві і застосував до цих правовідносин приписи глави 69 Цивільного кодексу України (435-15) -"Підряд".

Але такий договір між ТОВ "Севстроймаркет" та УМВС України в м. Севастополі ніколи не укладався і предметом судового розгляду не був.

Заслухавши доповідь судді -доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні господарського суду м. Севастополя, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційна інстанція виходить з обставин, встановлених у даній справі судом першої та апеляційної інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи предметом спору у даній справі є вимога позивача щодо внесення змін до умов договору № 14 від 01.03.2004р. про пайову участь у будівництві житла та додаткової угоди до цього договору № 5 від 01.11.2004р., укладених між ТОВ "Севстроймаркет" та Управлінням Міністерства Внутрішніх справ України у м. Севастополі за приписами статті 188 Господарського Кодексу України (436-15) .

Зокрема, позивач просив:

1. викласти розділ третій договору № 14 від 01.03.2004р. в наступній редакції:

3.1. -розрахунок частки сторін, що передається проводиться виходячи з фактичних вкладень у будівництво з урахуванням реальної кошторисної вартості об'єкта реконструкції та складового рівня цін з будівництва й реконструкції, виходячи з регіональної вартості будівництва 1 кв.м. загальної площі у м. Севастополі на момент здавання житлового будинку в експлуатацію і затрат на облаштування і зовнішні інженерні сеті які не входять до вартості 1 кв.м. по ГСН, затверджених Державним комітетом з будівництва та архітектури;

3.2. -частка, яка повинна бути передана "Дольовіку" -Замовнику" за результатами реконструкції казарми в минулому воєнного городка Б- 14 по вул. 7-го Листопада в м. Севастополі, повинна бути рівною загальної жилої площі у розмірі 2960,8кв.м., при вартості 1-го кв.м. 2688,8грн. ( 7961045,78: 2688,8грн. =2960,8кв.м.)

- вказана у даному пункті загальна площа повинна бути передана "Дольовіку" -Замовнику" у вигляді:

11 квартир загальною площею 819,98кв.м. на суму 2204762,2грн.,

29 квартир загальною площею 2140,82кв.м. на суму 575623,8грн.

Всього 40 квартир загальною площею 2960,8кв.м.

3.3. -кожна із сторін має право, відповідно до діючого законодавства України, розпоряджатися своєю часткою долі на свій розсуд.

2. Пункт 1.1. -вступної частини та пункти -3.1., 3.2., 3.3., 2, 4 Розділу 3 Додаткової угоди № 5 від 01.11.2004р. до договору № 14 від 01.03.2004р.

Під час розгляду справи, позивачем була подана додаткова позовна заява з уточненням позовних вимог (а.с. 8, т.2), відповідно до якої ТОВ "Севстроймаркет" просило внести зміни до умов Договору № 14 від 01.03.2004р. "Про дольову участь у будівництві житла" та додаткової угоди до нього № 5 від 01.11.2004р., виклавши третій розділ в наступній редакції:

- пункт 3.1 -розрахунок переданої частини сторонам у вигляді загальної площі квартир здійснюється виходячи із реальних внесень фінансових коштів стороною до реконструкції з урахуванням реальної вартості витрат на реконструкцію об'єкта відповідно до акта прийому -передачі робіт за формою -3 та опосередкованої вартості 1 кв.м загальної площі квартир в м. Севастополі на момент здачі будинку до експлуатації;

- пункт 3.2 -вартість 1 кв.м. загальної площі реконструйованої будівлі під житловий будинок не повинна бути вище опосередкованої вартості будівлі площі за даним регіоном, встановленого Держбудівництвом України на момент здачі будинку в експлуатацію;

- виключити з розділу 5 Договору пункти 5.3, 5.4.

Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції посилаючись на приписи статей 844, 877, 878 Цивільного кодексу України (435-15) дійшов висновку, що вимоги позивача в ході судового розгляду справи не знайшли свого підтвердження і не засновані на нормах чинного законодавства України.

Проте, судова колегія вважає такий висновок помилковим та таким, що не грунтується на приписах діючого цивільного та господарського законодавства.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (435-15) , кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За приписами пункту 2 статті 20 Господарського суду України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається Цивільним кодексом України (435-15) , Господарським кодексом України (436-15) , іншими законами.

Як вбачається з матеріалів справи предметом спору у даній справі є спір який виник між сторонами з приводу внесення змін до умов договору № 14 від 01.03.2004р. (із змінами та доповненнями) укладеного між ТОВ "Севстроймаркет" та Управлінням Міністерства внутрішніх справ України.

Загальні умови порядку зміни та розірвання господарських договорів визначені у статті 188 Господарського кодексу України (436-15) , в якій зокрема, зазначено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінти або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Для визначення можливих підстав для зміні або розірвання господарських договорів, слід враховувати загальні правила частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України (435-15) , відповідно до якої, договір може бути змінено чи розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Iстотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що розраховувала при укладенні договору.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з додатковою позовною заявою з уточненням позовних вимог, обгрунтованість позовних вимог позивачем була мотивована статтею 652 Цивільного кодексу України (435-15) , відповідно до якої суд може змінити вимоги договору у зв'язку з істотними змінами обставин, якщо розірвання договору буде суперечити суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Відповідно до статті 652 Цивільного кодексу України (435-15) підставою зміні або розірвання договору може бути істотна зміна обставин, яким сторони керувалися при укладенні договору.

Визначення істотності зміни обставин наводиться в абзаці другому частини 1 статті 652 Цивільного кодексу України (435-15) .

За приписами пункту 4 статті 652 цього Кодексу, зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках.

При цьому, крім визначених у пункті 2 статті 652 вказаного Кодексу чотирьох умов, за яких можливе розірвання договору, для його зміни додатково необхідна ще одна з таких умов: розірвання договору суперечить суспільним інтересам або зміна договору потягне для сторін шкоду, що значно перевищує затрати, пов'язані з виконанням договору на умовах, змінених судом.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що господарським судом першої інстанції спір з приводу заявлених позовних вимог, а саме, щодо внесення змін до умов договору № 14 від 01.03.2004р. (із змінами та доповненнями) на підставі приписів статей 188 Господарського кодексу України (436-15) та статей 541, 452 Цивільного кодексу України (435-15) не розглядався.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи даний господарський спір, суду необхідно було, насамперед, з'ясувати правову природу спірних правовідносин та встановити наявність або відсутність підстав, передбачених статтею 188 Господарського кодексу України (436-15) та статтями 651, 652 Цивільного кодексу України (435-15) для задоволення або відмови в задоволенні позову, .

Крім того, судова колегія зазначає, що за приписами статті 22 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) встановлено право позивача до прийняття рішення у справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

При цьому, за змістом вказаної статті доповнення чи уточнення до позовних вимог не передбачені, як не передбачено приписами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) і звернення до суду з додатковою позовною заявою.

Проте, під час розгляду справи, по заувагою суду залишилось питання щодо позовних вимог визначених позивачем у позовній заяві та наданої до суду 27.06.2006р. додаткової позовної заяви з уточненням позовних вимог, з урахуванням приписів вказаної статті 22 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) щодо визначення правової природи вказаної додаткової позовної заяви, а також заявленого позивачем клопотання про залучення до участі у справі Міністерства Внутрішніх Справ України, з'ясувавши при цьому чи впливають безпосередньо результати розгляду цієї справи на права та обов'язки цієї юридичної особи - центрального органу виконавчої влади.

Таким чином, господарським судом першої інстанції не було взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про не з'ясування судом всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення у справі підлягає скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до господарського суду м. Севастополя.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких грунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Рішення господарського суду м. Севастополя від 11.07.2006р. у справі № 20-11/286 скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду м. Севастополя.