3/110 Про зобов'язання укласти договір купівлі-продажу нежилих приміщень - Текст документа

Товариство з обмеженою відповідальністю "Видання "Спортивна газета" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву про зобов'язання його укласти договір купівлі-продажу нежилих приміщень, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 51, літ. А з позивачем.

Позовні вимоги мотивовано правом позивача на викуп орендованого майна відповідно до статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) , статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) , рішеннями Київської міської ради про приватизацію спірного приміщення шляхом їх викупу позивачем.

Заперечення відповідача обгрунтовано Законом України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини" (2391-15) , а також відсутністю належного звернення позивача із заявою про приватизацію відповідно до Наказу Фонду державного майна України від 17.04.2004р. № 772 (з подальшими змінами та доповненнями).

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.03.2006 року (суддя Хілінська В.В.) позов було задоволено повністю; відповідача зобов'язано укласти з позивачем договір купівлі-продажу нежилого приміщення за адресою: м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 51, літ. А, загальною площею 566,20 кв.м.; з відповідача на користь позивача стягнуто 203грн. судових витрат.

Судове рішення мотивовано додержанням позивачем вимог законодавства, передбачених для здійснення приватизації спірного об'єкту протягом законодавчо встановленого строку для його приватизації, порушенням відповідачем строків підготовки об'єкту до приватизації, всупереч його обов'язку діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, нерозповсюдженням на правовідносини щодо приватизації спірного приміщення дії Закону України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини" (2391-15) .

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2006р. (головуючий -Андрієнко В.В., судді - Малетич М.М., Студенець В.I.) рішення місцевого господарського суду скасовано; прийнято нове рішення про відмову у позові у повному обсязі.

Скасовуючи судове рішення, апеляційний господарський суд зазначив про неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та про невідповідність викладених у рішенні висновків обставинам справи; відповідач діяв відповідно до положень Закону України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини" (2391-15) , Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію).

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся до касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову та залишити рішення господарського суду міста Києва без змін.

При цьому скаржник покликається порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, а саме помилкове застосування до спірних правовідносин Закону України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини" (2391-15) , який набрав чинності після прийняття уповноваженим органом рішення про приватизацію приміщень, та не застосування статті 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію), що передбачає визначення терміну для підготовки для приватизації об'єкту приватизації саме для відповідача.

Відповідач надав письмові пояснення, в яких просить залишити постанову апеляційної інстанції без змін, як таку, що відповідає нормам матеріального та процесуального права та підтверджується повноваженнями відповідача щодо приватизації.

У судовому засіданні від 12.09.2006р. оголошувалась перерва до 19.09.2006р.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, згідно рішень Київської міської ради № 222/1432 (ra0222023-04) від 29.04.2004р. "Про внесення змін до рішень Київради від 18.03.2004р. № 100/1310 (ra0100023-04) "Про програму приватизації об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва на 2004-2006 роки", від 12.02 2004р. № 36/1246 (ra0036023-04) "Про приватизацію комунального майна", від 18.03.2004р. № 100/1310 (ra0100023-04) , від 29.04.2004р. № 222/1432 (ra0222023-04) з питань приватизації", спірне нежиле приміщення включено до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу його Товариством з обмеженою відповідальністю "Видання "Спортивна газета".

05.12.2005р. позивач звернувся до відповідача із заявою про приватизацію нежилого приміщення у будинку за адресою вул. Б. Хмельницького, 51, літера А, яку було повернуто заявнику з пакетом доданих документів, оскільки будинок, в якому знаходиться нежиле приміщення, включено до Переліку пам'яток історії та культури м. Києва та воно не може бути приватизовано з огляду на положення Закону України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини" (2391-15) .

На підставі вище встановлених обставин господарський суд міста Києва дійшов висновку, що позивачем дотримано всіх вимог законодавства, які діяли на момент законодавчо обумовленого терміну для здійснення приватизації об'єкту, з огляду на що положення Закону України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини" (2391-15) не застосовуються до спірних правовідносин, що відповідач діяв всупереч вимогам статті 19 Конституції України (254к/96-ВР) та його обов'язкам як продавця спірного об'єкту, що Головним управлінням охорони культурної спадщини погоджено приватизацію спірного об'єкту, та задовольнив позовні вимоги позивача, зобов'язавши відповідача до укладення договору купівлі-продажу (текст та істотні умови договору в матеріалах справи відсутні).

Натомість апеляційним господарським судом зазначено, що відповідач діяв згідно з вимогами чинного законодавства та наданими йому повноваженнями, позивачем було порушено порядок звернення зі заявою про приватизацію спірного об'єкту.

Судова колегія вважає висновки апеляційного та місцевого суду такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, та прийнятими без повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи з наступних підстав.

Задовольняючи та відмовляючи у задоволенні позову суди першої та апеляційної інстанцій покликались на необхідність відповідачу діяти у спосіб та у межах повноважень, передбаченим чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) приватизація -це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, що можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Згідно з розділом III Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) до здійснення приватизації об'єктів відповідно до цього Закону здійснюється підготовка до приватизації, що передбачає такі дії державних органів, як визначення об'єктів приватизації за поданнями органів приватизації чи з ініціативи покупців, визначення ціни продажу об'єкта, публікація інформації про об'єкти малої приватизації у пресі тощо. Строк підготовки об'єкта малої приватизації до продажу не повинен перевищувати двох місяців з дня прийняття рішення про включення його до переліку об'єктів, що підлягають приватизації.

Порядок визначення об'єктів, що підлягають приватизації, способу їх приватизації та розгляду заяв покупців про приватизацію регулюються розділом IV Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) , Наказом Фонду державного майна України "Про затвердження Положення про порядок приватизації об'єктів групи Ж" від 14.08.2000р. № 1693 (z0596-00) , Порядком подання та розгляду заяв про приватизацію об'єктів груп А, Д, а також групи Ж (які підлягають приватизації способами, встановленими для об'єктів малої приватизації), затвердженим Наказом Фонду державного майна України від 17.04.1998р. №772 (z0400-98) .

Відчуження майна, що перебуває у комунальній власності, регулюється положеннями Закону України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) , інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Продаж майна, що є у комунальній власності, здійснюють органи, створювані відповідними місцевими радами, які діють у межах повноважень, визначених відповідними місцевими радами, та є їм підпорядкованими, підзвітними і підконтрольними.

Повноваження органів приватизації щодо об'єктів комунальної власності майна м. Києва та порядок формування переліку об'єктів, що підлягають приватизації, зазначено у рішенні Київської міської ради від 18.03.2004р. № 100/1310 (ra0100023-04) "Про програму приватизації об'єктів права комунальної власності територіальної громади м. Києва на 2004-2006 роки" (з наступними змінами та доповненнями).

Таким чином, для правильного вирішення спору судам належало з'ясувати повноваження відповідача щодо приватизації майна, яке є комунальною власністю територіальної громади м. Києва, надані йому відповідним органом місцевого самоврядування.

Натомість ні рішенням місцевого суду, ні постановою апеляційної інстанції зміст вищевказаних повноважень не з'ясовано.

Також судова колегія зазначає, що відповідно до частини 3 статті 84 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) у спорі про спонукання укласти договір у резолютивній частині рішення вказуються умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору. Всупереч даній нормі законодавства рішення місцевого суду не містить вищевказаних умов, текст проекту договору в матеріалах справи відсутній.

При розгляді справи в апеляційній інстанції вказаний недолік не усунуто.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Враховуючи викладене, судова колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що прийняті по справі судові акти не можуть вважатись законними та обгрунтованими, оскільки у них не в повному обсязі відображено обставини, що мають значення для даної справи.

З огляду на межі повноважень суду касаційної інстанції, рішення господарського суду та постанова апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи, господарському суду слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями- 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Видання "Спортивна газета" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2006р. по справі № 3/110 господарського суду м. Києва та рішення господарського суду м. Києва від 06.03.2006р. скасувати.