ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.08.2006 Справа N 42/679
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Г. Коробенко –головуючого
Н. Волковицької
Г. Фролової
за участю представників:
Позивача не з’явився, про час і місце слухання справи
повідомлений належним чином
Відповідачів Михалець О.В. дов. від 03.10.05 р.
розглянувши Державного комітету України з державного
матеріали матеріального резерву
касаційної
скарги
на постанову від 04.04.2006року Київського апеляційного
у справі господарського суду
№ 42/679 господарського суду міста Києва
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Конотопський
комбінат хлібопродуктів"
до Державного комітету України з державного
матеріального резерву
Про стягнення 148914,79 грн.
В С Т А Н О В И В:
Відкрите акціонерне товариство "Конотопський комбінат
хлібопродуктів" звернулося до господарського суду міста Києва з
позовом до Державного комітету України з державного
матеріального резерву про стягнення 148914,79 грн. збитків в
зв’язку з відповідальним зберіганням зерна Державного резерву.
Рішенням господарського суду міста Києва від 23.12.2005р.
позовні вимоги задоволено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
04.04.2006р. рішення господарського суду Тернопільської області
від 23.12.2005р. залишено без змін, а апеляційна скарга без
задоволення.
Державний комітет України з державного матеріального резерву
подав до Вищого господарського суду касаційну скаргу на
постанову Київського апеляційного господарського суду від
04.04.2006р., в якій просить постанову у справі скасувати,
мотивуючи скаргу доводами про порушення судом норм матеріального
та процесуального права.
Свої доводи заявник обґрунтував тим, що господарськими судами
були неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи
та порушені норми статті 11 Закону України “Про державний
матеріальний резерв” ( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
, а також порушені норми
пунктів 3, 6 Порядку відшкодування витрат підприємствам,
установам та організаціям, що здійснюють відповідальне
зберігання матеріальних цінностей державного резерву,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
12.04.2002р. № 532 ( 532-2002-п ) (532-2002-п)
.
Заслухавши доповідь судді –доповідача та присутніх в судовому
засіданні представників відповідача, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки
обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та
постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до вимог статей 108, 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція
за касаційною скаргою (поданням) переглядає рішення місцевих
господарських судів та постанови апеляційних господарських судів
і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи предметом спору в даній справі
є стягнення витрат в сумі 148914,79 грн., понесених через
зберігання матеріальних цінностей державного матеріального
резерву.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій при
розгляді справи встановлено, що на відповідальному зберіганні
позивача протягом.10.2002 року –квітня 2005 року знаходилося
зерно державного матеріального резерву.
Вказані обставини підтверджуються поясненнями позивача,
приймальними актами (охоронними зобов'язаннями) № 14 від
12.09.1999р., № 2 від 19.09.1999р., № № 3, 5, 6, 7 від
04.10.1999р., № 8 від 06.10.1999р., № 4 від 08.10.1999р., № 9
від 13.10.1999р., № 10 від 30.12.1999р., № № 11, 12, 13 від
31.03.2000р., актом контрольної перевірки наявності, якісного
стану, умов зберігання та звітності держрезерву від
25.04.2002р., нарядами на відпуск матеріальних цінностей
державного резерву за 2002-2005 роки та не заперечені
відповідачем.
Таким чином, суди дійшли висновку, що між сторонами по справі
відповідно до вимог статті 153 Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
виникли правовідносини з договору відповідального
зберігання матеріальних цінностей державного матеріального
резерву, які врегульовані главою 36 Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, Законом України "Про державний матеріальний резерв"
( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
.
Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд послався на
частину 3 статті 947 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
,
пункт 7 статті 11 Закону України “Про державний матеріальний
резерв” ( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
, пункти 2, 7 постанови Кабінету Міністрів
України “Про порядок відшкодування підприємствам, установам і
організаціям, що виконують відповідальне зберігання матеріальних
цінностей державного резерву” ( 532-2002-п ) (532-2002-п)
.
Судами також враховано, що доказів, які б спростовували розмір
понесених позивачем витрат на зберігання матеріальних цінностей,
відповідачем не надано.
Однак касаційна інстанція не може погодитись з таким висновком з
огляду на таке.
Відповідно до вимог пункту 3 статті 11 Закону України “Про
державний матеріальний резерв” ( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
перелік підприємств,
установ і організацій усіх форм власності, що виконують
відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного
резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються
мобілізаційними та іншими спеціальними планами.
Відповідно до пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України від
08.10.1997р. № 1129 “Про затвердження Порядку формування,
розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями
державного резерву” ( 1129-97-п ) (1129-97-п)
поставка і закладення
матеріальних цінностей до державного резерву здійснюється
відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України
номенклатури і норм їх накопичення у державному резерві та
мобілізаційних завдань у порядку створення, поповнення,
освіження, заміни запасів матеріальних цінностей державного
резерву та повернення тимчасово позичених матеріальних
цінностей.
У пункті 10 цієї Постанови ( 1129-97-п ) (1129-97-п)
передбачено, що
матеріальні цінності вважаються закладеними до державного
резерву після підписання акта про їх приймання, розміщення на
місці постійного зберігання та оформлення відповідних
бухгалтерських документів складського обліку.
Як вбачається з пункту 1.2 договору № ПР/НР-03-01/НЮ-1744дг
відповідального зберігання матеріальних цінностей
мобілізаційного резерву від 07.05.2003р., комітет передав, а
зберігач прийняв на відповідальне зберігання цінності згідно з
затвердженою номенклатурою у кількості та за вартістю згідно з
актом форми № 1.
Отже, необхідною умовою для встановлення факту знаходження на
підприємстві матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та
фактичного закладання до мобілізаційного резерву матеріальних
цінностей є номенклатура та акти форми № 1, однак ці обставини
судом досліджені не були.
Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, обставини справи, які відповідно до
законодавства повинні бути підтверджені певними засобами
доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами
доказування.
Пунктом 3 Порядку відшкодування витрат підприємствам, установам
та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання
матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України № 532 ( 532-2002-п ) (532-2002-п)
,
передбачено, що суми витрат, що підлягають відшкодуванню,
визначаються з урахуванням: умов зберігання матеріальних
цінностей державного резерву; середнього розміру суми витрат;
розміру складських приміщень, майданчиків, холодильних камер,
резервуарів, підземних сховищ, де зберігаються матеріальні
цінності державного резерву; обсягу додаткових витрат з
обслуговування таких цінностей.
Зазначені приписи чинного законодавства залишились поза увагою
судів першої та апеляційної інстанцій.
Частина 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
встановлює, що доказами у справі є будь-які
фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному
законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на
яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші
обставини, які мають значення для правильного вирішення
господарського спору.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що господарськими
судами як першої, так і апеляційної інстанції при розгляді
справи та прийнятті рішення не взято до уваги та не надано
належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності,
що, враховуючи суть спору, свідчить про не з’ясування судами
всіх обставин, які мають суттєве значення для правильного
вирішення господарського спору.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України,
викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 “Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності
з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до
даних правовідносин.
Неповне з’ясування всіх обставин справи, які мають значення для
справи, дає підстави для скасування ухваленого у справі рішення
та передачі справи на новий розгляд.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати
або вважати доведеними обставини, що не були встановлені
попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають
скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського
суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно
врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати та перевірити
всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що
мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по
суті, та в залежності від встановленого, правильно визначити
норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних
правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове
рішення.
Керуючись статтями 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-
10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Рішення господарського суду міста Києва від 23.12.05р. та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
04.04.06р. у справі № 42/679 господарського суду міста Києва
скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду міста
Києва.
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Головуючий Г. Коробенко
Судді Н. Волковицька
Г. Фролова