ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.08.2006 Справа N 8/292/23
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Г. Коробенко –головуючого
Н. Волковицької
Г. Фролової
за участю представників:
Позивача Лисенко Н.Б., дов. від 15.06.05р.
Відповідачів Молчанова Ю.І., дов. від 20.09.05р.
розглянувши Товариства з обмеженою відповідальністю
матеріали "Придесення",
касаційної
скарги
на постанову від 18.04.2006року Київського апеляційного
у справі господарського суду
№ 8/292/23 господарського суду Чернігівської
області
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Банк
"Демарк"
До Товариства з обмеженою відповідальністю
"Придесення",
Про визнання договорунедійсним
В С Т А Н О В И В:
Відкрите акціонерне товариство “Банк “Демарк” звернулося до
господарського суду Чернігівської області з позовом до
Товариства з обмеженою відповідальністю “Придесення” про
визнання недійсним договору оренди № 65а від 10.02.03р. з
підстав його невідповідності вимогам закону та відсутності у
договорі всіх істотних умов.
Рішенням господарського суду Чернігівської області від
20.01.2006р. позовні вимоги задоволено з огляду на те, що банк
не мав права укладати договір оренди майна, набутого ним з метою
уникнення збитків, оскільки в порушення статті 48 Закону України
“Про банки та банківську діяльність” ( 2121-14 ) (2121-14)
не здійснив
протягом року відчуження цього майна.
Доводи позивача стосовно відсутності в договорі всіх істотних
умов, а також відсутність у особи, яка підписала договір,
повноважень на такі дії судом спростовані як такі, що не
відповідають дійсності та матеріалам справи.
Постановою від 18.04.2006р. Київського апеляційного
господарського суду рішення господарського суду міста Києва від
20.01.2006р. залишено без змін, а апеляційну скаргу без
задоволення.
Товариства з обмеженою відповідальністю "Придесення" подало до
Вищого господарського суду України касаційну скаргу на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2006р., в
якій просить постанову та рішення у справі скасувати та прийняти
нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, мотивуючи
скаргу доводами про порушення судом норм матеріального та
процесуального права.
Свої доводи заявник обґрунтував тим, що стаття 48 Закону України
“Про банки та банківську діяльність” ( 2121-14 ) (2121-14)
, на яку
посилаються суди, встановлює для банків певні обмеження відносно
нерухомості і не містить імперативного припису, який би
забороняв банку здавати в оренду майно.
Заслухавши доповідь судді –доповідача та присутніх в судовому
засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали
справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи
та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній
справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до вимог статей 108, 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція
рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних
господарських судів переглядає за касаційною скаргою (поданням)
та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній
справі в частині, що оспорюється в касаційному порядку є
визнання недійсним договору оренди № 65а від 10.02.03р. з
підстав його невідповідності вимогам закону.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій при
розгляді справи встановлено що 10.02.2003р. між сторонами
укладений договір оренди № 65а, відповідно до умов якого позивач
зобов'язувався передати в оренду відповідачеві основні засоби,
перелік яких наведений у Додатку № 1 до Договору, на строк до
15.12.2028р., а відповідач зобов'язувався прийняти майно та
сплачувати орендну плату в порядку, передбаченому умовами
договору.
Спірний договір укладений між сторонами в березні 2003р., тобто
під час дії Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, а тому щодо
підстав і наслідків його недійсності застосовуються норми цього
кодексу.
Відповідно до статті 48 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
недійсною є угода, яка не відповідає вимогам закону.
Орендодавцем за спірним договором є банківська установа,
організаційні і правові засади діяльності якої регулюються
Законом України "Про банки і банківську діяльність" ( 2121-14 ) (2121-14)
.
За визначенням даного Закону банком є юридична особа яка
здійснює банківську діяльність, що полягає у виключному праві на
підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у
сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів
фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від
свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і
ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Перелік
банківських операцій, які має здійснювати позивач, наведений у
дозволі № 47-1, що є додатком до Банківської ліцензії № 47,
виданої Національним Банком України 14.12.01р.
Статтею 48 Закону України "Про банки і банківську діяльність"
( 2121-14 ) (2121-14)
встановлені обмеження щодо діяльності банків, а
також обмеження щодо вартості об'єктів нерухомого майна, яке
може бути у власності банку. Проте це обмеження не поширюється
на майно, набуте банком з метою запобігання збиткам, за умови,
що таке майно має бути відчужено банком протягом одного року з
моменту набуття права власності на нього.
Передане відповідачу в оренду на підставі спірного договору
майно отримано позивачем на виконання ухвал Деснянського
районного суду м. Чернігова від 14.07.2000р. та від 14.09.2000р.
про звернення стягнення на належне боржникові –СЗАТ
"Агрокомсинтез" – майно шляхом передачі його у власність банку в
рахунок погашення заборгованості.
Таким чином, суди дійшли висновку, що оскільки закон містить
імперативну норму, яка зобов'язує банк у строго визначений строк
відчужити майно, отримане ним з метою уникнення збитків, а
позивач не відчужив його у строк до 14.09.2001р., то він не мав
права укладати договір оренди цього майна.
Касаційна інстанція не може погодитись з таким висновком з
наступних підстав.
Статтею 48 Закону України “Про банки і банківську діяльність”
( 2121-14 ) (2121-14)
передбачено, що банкам забороняється діяльність у
сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком
реалізації пам'ятних, ювілейних і інвестиційних монет) та
страхування, крім виконання функцій страхового посередника.
Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється
залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що
перевищують 5 відсотків капіталу банку.
Банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не
більше 25 відсотків капіталу банку. Це обмеження не поширюється
на майно, набуте банком з метою запобігання збиткам, за умови,
що таке майно має бути відчужено банком протягом одного року з
моменту набуття права власності на нього.
Застосовуючи дану норму суди не звернули увагу на те, що спірні
правовідносини стосуються оренди, а не терміну відчуження банком
майна, набутого з метою запобігання збиткам, передбаченого
статтею 48 Закону України "Про банки і банківську діяльність"
( 2121-14 ) (2121-14)
.
Отже, під час розгляду справи судами не надана юридична оцінка
оспорюваному договору, а також не визначено, яким чином термін
відчуження майна стосується орендних відносин.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України,
викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 “Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності
з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до
даних правовідносин.
Неповне з’ясування всіх обставин справи, які мають значення для
справи, дає підстави для скасування ухваленого у справі рішення
та постанови та передачі справи на новий розгляд.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати
або вважати доведеними обставини, що не були встановлені
попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають
скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського
суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно
врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати та перевірити
всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що
мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по
суті, та в залежності від встановленого, правильно визначити
норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних
правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове
рішення.
Керуючись статтями 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-
10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Рішення господарського суду Чернігівської області від
20.01.2006р. та постанову Київського апеляційного господарського
суду від 18.04.2006р. у справі № 8/292/23 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду
Чернігівської області.
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Головуючий Г. Коробенко
Судді Н. Волковицька
Г. Фролова