ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.08.2006 Справа N 2-2/1317-2006(2-2/11011-2005)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С.- головуючого,
Волковицька Н.О.,
Коробенко Г.П.
розглянувши матеріали колективного сільськогосподарського
касаційної скарги підприємства Агрофірма “Південнобережна”
на постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 12.05.2006
у справі господарського суду Автономної Республіки
Крим
за позовом колективного сільськогосподарського
підприємства Агрофірма “Південнобережна”
до товариства з обмеженою відповідальністю
“Сертифікат-Люкс”
Про стягнення 1549409, 40 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: Робено Л.Ф –дов. від 11.04.2006
від відповідача: Кучерява Л.П. –дов. № 25 від 10.05.2006
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 17.02-05.04.2006 господарського суду Автономної
Республіки Крим позовні вимоги задоволено частково. Стягнено з
ТОВ “Сертифікат-Люкс” на користь КСП Агрофірми “Південнобережна”
1341480, 00 грн. боргу, 20122, 20 грн. річних, 186092, 01 грн.
суми інфляції, 15476,94грн. держмита, 117, 87 грн. витрат з
інформаційно-технічного забезпечення судового процесу. У
стягненні 1715, 19 грн. відмовлено.
Постановою від 12.05.2006 Севастопольського апеляційного
господарського суду рішення від 17.02-05.04.2006 господарського
суду Автономної Республіки Крим скасовано. Прийнято нове
рішення. В задоволенні позовних вимог відмовлено. Визнано
недійсним договір купівлі-продажу від 02.04.2004 укладений між
КСП Агрофірма “Південнобережна” та ТОВ “Кохта” (правонаступником
якого є ТОВ “Сертифікат-Люкс”).
Постанова мотивована тим, що відповідно до ст. 79 Земельного
кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
рослини належать власнику землі,
таким чином КСП Агрофірма “Південнобережна” фактично незаконно
присвоїло майно. Статтею 230 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
передбачено, що якщо одна із сторін правочину
навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають
істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу
( 435-15 ) (435-15)
), такий правочин визнається судом недійсним. Якщо
особа, яка вчинила правочин, помилилась щодо обставин, які мають
істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом
недійсним.
Не погоджуючись з постановою КСП Агрофірма “Південнобережна”
звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою і просить їх скасувати, посилаючись на те, що судом
порушені норми матеріального права, зокрема, ст. 79 Земельного
кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
, оскільки земельна ділянка не була
предметом купівлі-продажу визнаного недійсним договору і право
позивача користуватись спірною земельною ділянкою для
вирощування сільськогосподарської товарної продукції ніким не
оспорювалось.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить
необхідним у задоволенні касаційної скарги відмовити.
Господарським судом встановлено, що КСП Агрофірма
“Південнобережна” та ТОВ “Кохта” (правонаступником якого є ТОВ
“Сертифікат-Люкс”) 02.04.2004 уклали договір купівлі-продажу
посадочного матеріалу, відповідно до умов якого позивач продав
відповідачу рослини, що зростають на горі “Крестова” на суму
1341480, 00 грн. Відповідач свої зобов’язання за договором не
виконав, оплату не провів.
Статтею 655 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
встановлено,
що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає
або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій
стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується
прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
якщо
недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із
сторін або інша зацікавлена особа заперечує його дійсність на
підставах, встановлених законом, такий правочин може бути
визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Положення п. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
передбачають, що зміст правочину не може суперечити нормам цього
Кодексу4, іншим актам цивільного законодавства, а також
моральним засадам суспільства.
Пунктом 1.2 договору купівлі-продажу від 02.04.2004 продавець
гарантує, що товар вільний від прав третіх осіб.
Статтею 79 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
передбачено,
що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на
поверхневий (грунтовий) шар, а також на водні об’єкти, ліси і
багаторічні насадження, які на ній знаходяться. Таким чином,
рослини які проростають на земельній ділянці не можуть бути
товаром порізно з землею.
Пунктом 1 ст. 373 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
передбачено, що земля є основним національним багатством, що
перебуває під особливою охороною держави.
Відповідно до ст. 230 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
якщо
одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману
щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті
229 цього Кодексу ( 435-15 ) (435-15)
), такий правочин визнається судом
недійсним. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо
обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути
визнаний судом недійсним.
Статтею 234 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
встановлено,
що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення
правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний
правочин визнається судом недійсним.
Апеляційним господарським судом встановлено, що п. 3.1 договору
купівлі-продажу від 02.04.2004 передбачено, що оплата
проводиться шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок
продавця. Однак, відповідно до повідомлення платника податку про
відкриття рахунку в установі банку, вказаний в договорі рахунок
відкритий тільки 04.05.2005.
В акті обстеження зелених насаджень від 28.07.2005, вказано, що
зелені насадження, які ростуть на горі “Крестова” мають вік від
10 до 65 років, що суперечить твердженню позивача, що дані
рослини є посадочним матеріалом.
Таким чином, апеляційний господарський суд обґрунтовано дійшов
висновку про те, що договір купівлі-продажу від 02.04.2004 не
відповідає вимогам чинного законодавства і тому визнається
недійсним.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційним
господарським судом дана правильна юридична оцінка обставинам
справи, тому постанова відповідає чинному законодавству України
та обставинам справи і підстав для її скасування немає.
На підставі викладеного, керуючись ст. 111-5, п. 1 ст. 111-9,
ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
В задоволенні касаційної скарги відмовити.
Постанову від 12.05.2006 Севастопольського апеляційного
господарського суду зі справи № 2-2/1317-2006 залишити без змін.
Головуючий В.С. Божок
Судді Н.О. Волковицька
Г.П. Коробенко