ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.08.2006 Справа N 6/839
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого Овечкіна В.Е.,
суддів Чернова Є.В.,
Цвігун В.Л.
за участю представників:
позивача - Бондарчук Д.О., довір. № 867 від 07.08.06
відповідача - Бескоровайний О.В., довір. № Д07/8759 від
26.12.05
розглянувши у КП “Служба замовника житлово-комунальних
відкритому судовому послуг” Оболонського району у м. Києві
засіданні касаційну (надалі –КСП “СЗЖКП” Оболонського району м.
скаргу Києва)
на постанову від 29.05.2006
Київського апеляційного господарського
суду
у справі № 6/839
за позовом КСП “СЗЖКП” Оболонського району у м. Києві
до АЕК “Київенерго”
про визнання недійсним договору від 30.08.91,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва від 20.12.2005, залишеним
без змін постановою Київського апеляційного господарського суду
від 29.05.1006, у позові відмовлено у зв’язку з відповідністю
оспорюваного договору законодавству, яке діяло на момент його
укладення.
КСП “СЗЖКП” Оболонського району у м. Києві у поданій касаційній
скарзі просить рішення та постанову скасувати, справу передати
на новий розгляд до господарського суду м. Києва, посилаючись на
те, що постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.1997р. №
1497 затверджено "Правила надання населенню послуг з водо-,
теплопостачання та водовідведення" ( 1497-97-п ) (1497-97-п)
. Відповідно до
даного нормативного акту виконавцем послуг визнаються
підприємства та організації, які безпосередньо надають
споживачеві комунальні послуги. Виконавця послуг у комунальному
житловому фонді визначають місцеві державні адміністрації або
органи місцевого самоврядування. На виконання даної постанови
було прийнято Розпорядження Київської міської державної
адміністрації від 02.08.1999р. № 1261 “Про вдосконалення системи
надання населенню м. Києва послуг з водо-, теплопостачання та
водовідведення” ( ra1261017-99 ) (ra1261017-99)
. Відповідно до вказаного
розпорядження виконавцем надання послуг з постачання теплової
енергії на опалення та гарячої води населенню м. Києва визначено
АЕК "Київенерго" (п. 2.1). Пунктом 8 цього розпорядження
( ra1261017-99 ) (ra1261017-99)
обов'язок укладення договору про надання послуг
з постачання теплової енергії на опалення та гарячої води Із
споживачами покладено на виконавця комунальних послуг - АЕК
"Київенерго" Обов'язок по переходу на договірну форму
обслуговування споживачів визначений з 4 кварталу 1999р.
В порушення покладеного обов'язку Постановою КМУ та
Розпорядженням КМДА як виконавця комунальних послуг населення м.
Києва - укласти з споживачами договори про надання комунальних
послуг, а з житлово-експлуатаційними організаціями договорів-
доручень, АЕК Київенерго" постачає теплову енергію в гарячій
воді відповідно до договорів, укладених на підставі "Правил
користування електричною та тепловою енергією", затверджених
наказом Міністерства енергетики та електрифікації СРСР від
6.12.1981р. № 310 ( v0310400-81 ) (v0310400-81)
, які втратили чинність,
оскільки суперечать чинному законодавству. Отже, на думку
скаржника, з 4 кварталу 1999р. договір № 230001 є недійсним.
В судовому засіданні представником позивача було заявлене
клопотання про притягнення до участі у справі в якості третьої
особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору,
Київську міську державну адміністрацію. Залучення даної особи до
участі у справі було необхідним для повного, всебічного та
об'єктивного розгляду справи. Однак дане клопотання судом було
відхилене як таке, що є необгрунтованим.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет
правильності їх юридичної оцінки судами попередніх інстанцій та
заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін,
дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а
оскаржувані рішення та постанова - залишенню без змін з
наступних підстав.
Залишаючи без змін первісне рішення про відмову у позові,
апеляційний господарський суд виходив з того, що: 30.08.91 між
Підприємством Київських теплових мереж виробничого енергетичного
об'єднання "Київенерго", правонаступником якого є відповідач,
(енергопостачальна організація) та управлінням житлового
господарства Мінського району у місті Києві, правонаступником
якого є позивач, (споживач) було укладено договір на постачання
теплової енергії у гарячій воді (далі-договір), відповідно до
умов якого відповідач зобов'язався постачати теплову енергію у
вигляді гарячої води, а позивач - своєчасно сплачувати її
вартість.
В пункті 1 договору передбачено, що сторони зобов'язуються
керуватися діючими "Правилами користування тепловою енергією"
( v0310400-81 ) (v0310400-81)
Міністерства енергетики та електрифікації СРСР.
Місцевий господарський суд правомірно зазначив, що при вирішенні
питання відповідності спірного договору вимогам закону необхідно
керуватися законодавством, яке діяло на момент його укладення.
Відповідно до ст. 48 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, чинної
на час укладення договору, недійсною є та угода, що не
відповідає вимогам закону.
Посилання позивача в обґрунтування вимог про визнання договору
недійсним на постанову Кабінету Міністрів України від 30.12.97 №
1497 "Про затвердження правил надання населенню послуг з водо-,
теплопостачання та водовідведення" ( 1497-97-п ) (1497-97-п)
та
розпорядження Київської міської державної адміністрації від
02.08.99 № 1261 "Про вдосконалення системи надання населенню
міста Києва послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення"
( ra1261017-99 ) (ra1261017-99)
мотивовано визнані судом безпідставними,
оскільки ці акти не були чинними станом на 30.08.91, тобто на
момент укладення договору.
Колегія погоджується з висновком суду з огляду на таке.
Відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має
оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке
діяло на момент укладення спірної угоди. У разі коли після
укладення угоди набрав чинності акт законодавства, норми якого
інакше регулюють договірні відносини, ніж ті, що діяли в момент
укладення угоди, сторони вправі керуватися умовами договору, а
не цим нормативним актом, якщо останній не має зворотної сили.
Позовні вимоги грунтуються виключно на посиланнях позивача на
невідповідність укладеного у серпні 1991 року оспорюваного
договору вимогам постанови КМ України від 30.12.97 № 1497
( 1497-97-п ) (1497-97-п)
та розпорядження Київської міськдержадміністрації,
тобто на тих нормативних актах, які не мають зворотної дії до
спірних договірних правовідносин.
Окрім того, вищезгадана постанова Кабінету Міністрів України
( 1497-97-п ) (1497-97-п)
не містить жодних вказівок щодо необхідності
приведення у відповідність її з вимогами раніше укладених
договорів між енергопостачальними організаціями та споживачами,
а тому з врахуванням незворотної дії цієї постанови в часі суди
правомірно не застосували її норми при вирішенні даного спору.
Водночас судом першої інстанції цілком обгрунтовано відхилено
клопотання позивача про залучення до участі у справі Київської
міськдержадміністрації в якості третьої особи, оскільки рішення
у даній справі не стосується прав та обов’язків Київської
міськдержадміністрації, чим спростовуються твердження скаржника
про зворотне.
Зважаючи на наведене колегія суддів не вбачає підстав для
скасування оскаржуваної постанови.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9–111-
11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
29.05.2006 у справі № 6/839 залишити без змін, а касаційну
скаргу КП “Служба замовника житлово-комунальних послуг”
Оболонського району у м. Києві –без задоволення.
Головуючий, суддя В.Овечкін
Судді: Є. Чернов
В. Цвігун