ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.08.2006 Справа N 32/1
Вищий господарський суду України в складі колегії
суддів: Грейц К.В. –головуючого,
Мачульського Г.М.,
Фролової Г.М.,
розглянувши ТОВ НВП “ОміТех”
касаційну скаргу
на постанову від 11.05.2006
Київського апеляційного господарського суду
у справі господарського суду м. Києва № 32/1
за позовом ТОВ НВП “ОміТех”
до Міністерства Оборони України
3-тя особа Генеральний штаб Збройних сил України
Про стягнення 140471,70 грн.
за участю Олініченка Л.П. , Іщука Є.Д., Мервінської І.В.
представників:
- позивача
- відповідача Бугіля В.В.
- прокурора Кривоклуб Т.В.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва від 14.02.2006 (суддя
Хрипун О.О.) позовні вимоги ТОВ НВП “ОміТех”, збільшені
відповідною заявою від 09.02.2006, про стягнення 140471,70 грн.
з Міністерства Оборони України задоволені частково, з
відповідача на користь позивача стягнуто 140318,78 грн., в т.ч.
110365,44 грн. основного боргу за виконані роботи за договором №
4 від 29.02.1996, 22918,74 грн. інфляційних нарахувань, 7034,60
грн. річних, судові витрати, а також 13800 грн. витрат на
послуги адвоката, в решті позову щодо стягнення інфляційних
нарахувань відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що позивач виконав зобов’язання за
договором № 4 від 29.02.1996, основна заборгованість з оплати
яких в розмірі 110365,44 грн. відповідачем не заперечується,
однак виставлені рахунки № К-040 від 02.04.2003 та № КО-0006 від
24.01.2005 ним не оплачені. В частині стягнення витрат на
послуги адвоката, інфляційних нарахувань та річних відсотків
рішення мотивовано тим, що згідно з положеннями ст. 625 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
боржник, який прострочив виконання грошового
зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму
боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час
прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми,
витрати позивача на послуги адвоката підтверджені матеріалами
справи та наданими доказами.
Колегія суддів.Київського апеляційного господарського суду (у
складі головуючого судді Зеленіна В.О., суддів Рєпіної Л.О.,
Малетича М.М.), здійснюючи апеляційну перевірку в зв’язку з
поданням заступника військового прокурора Центрального регіону
України, постановою від 11.05.2006 рішення у справі змінила в
частині стягнення інфляційних нарахувань, постановлено стягнути
інфляцію в розмірі 110751,72 грн., в решті рішення залишити без
змін.
Постанова мотивована тим, що оскільки договором не передбачені
строки оплати робіт, то в порядку ст. 530 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
виконання обов’язку визначається моментом пред’явлення вимоги,
отже, суд першої інстанції помилково стягнув 22918,74 грн., тоді
як стягненню підлягає сума 110751,72 грн. з 08.11.2005.
14.06.2006 Київський апеляційний господарський суд за заявою МО
України на підставі ст. 89 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
виніс ухвалу,
в якій зазначив, що при друкуванні тексту постанови допущено
арифметичну помилку, тобто, в постанові вказано суму основного
боргу з врахуванням індексу інфляції, тоді як суто інфляція
становить 276,88 грн., в зв’язку з чим виправив описку, виклавши
п. 2 резолютивної частини постанови від 11.05.2006 в наступній
редакції: “Рішення Господарського суду м. Києва від 14.02.2006 у
справі № 32/1 змінити в частині стягнення інфляційних
нарахувань, стягнути інфляцію в розмірі 276,88 грн. В іншій
частині рішення залишити без змін”.
Не погоджуючись з постановою у справі в редакції ухвали від
14.06.2006, ТОВ НВП “ОміТех” звернулось з касаційною скаргою,
просить постанову у справі скасувати, рішення залишити без змін.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що, за його переконанням,
ухвала від 14.06.2006 і постанова від 11.05.2006 Київського
апеляційного господарського суду у справі в частині зміни
розміру інфляційних нарахувань не обґрунтовані, не відповідають
матеріалам справи, прийняті з порушенням норм матеріального
права.
Зокрема, скаржник зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
оплата надісланих відповідачеві рахунків № К-
040 від 02.04.2003 на суму 68444,21 грн. (з доданими до нього
підписаними актами прийому-передачі виконаних робіт) та № КО-
0006 від 24.01.2005 на загальну суму 115815,37 грн.
(передбачених специфікаціями до договору робіт) мала бути
здійснена у семиденний строк, тобто, до 10.04.2003 та 10.02.2005
відповідно, але на час вирішення спору відповідач за виконані
роботи на погоджену в подальшому суму 110365,44 грн. не
розрахувався.
Зменшуючи розмір інфляційних нарахувань, суд апеляційної
інстанції вказані дати початку їх розрахунку не прийняв до
уваги, вважаючи, що стягненню підлягає індекс інфляції з
08.11.2005, при цьому, залишив розмір трьох відсотків річних,
розрахованих позивачем з визначених ним термінів, з якими
обґрунтовано погодився суд першої інстанції.
Міністерство Оборони України подало відзив на касаційну скаргу,
в якому просить постанову у справі залишити без змін, а
касаційну скаргу –без задоволення, оскільки вважає, що суд
апеляційної інстанції визначив суму інфляції правомірно з
врахуванням всіх обставин справи.
Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення
обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові
апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія
суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що
касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з
наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій і вбачається з
матеріалів справи за договором № 4 від 29.02.1996 про
розгортання та сумісне використання системи транкінового
зв’язку, укладеного між сторонами за справою, додаткових угод і
специфікацій до нього, позивачем було передано відповідачеві
базове, абонентське та додаткове обладнання систем оперативного
транкінгового зв'язку, повністю оплачене останнім.
У 2002-2004 роках позивач на замовлення відповідача виконав
роботи з встановлення та програмування, інсталяції, шефмонтажу
та пусконаладки зазначеного обладнання, що підтверджується
підписаними сторонами актами прийому-передачі виконаних робіт №
№ 6-15 на суму 68444,21 грн. та зведеним актом № К-0037 прийому-
передачі виконаних робіт згідно додаткової угоди № 4 до договору
№ 4 від 29.02.1996 на загальну суму 110365,44 грн. виконаних
робіт.
Позивачем були виставлені рахунки для оплати виконаних робіт № К-
040 від 02.04.2003 на суму 68444,21 грн. та № КО-0006 від
24.01.2005 на загальну суму 115815,37 грн., але відповідачем
оплата проведена не була, в зв’язку з чим і на підставі ст. 214
ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, ст. 625 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
він має
сплатити суму боргу в уточненому сторонами розмірі 110365,44
грн., який не заперечується відповідачем, з врахуванням індексу
інфляції та 3% річних за весь час прострочення, який судом
першої інстанції розраховано на підставі ст. 165 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, ст. 530 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
після закінчення 7-
денного строку, встановленого цими нормами для виконання
зобов’язання по оплаті за вимогою кредитора, починаючи з
відповідних дат отримання відповідачем рахунків, а саме: № К-040
від 02.04.2003 на суму 68441,21 грн. за період з 11.04.2003 по
10.02.2006 та № КО-0006 від 24.01.2005 на решту суми боргу
–41921,23 грн. за період з 11.02.2005 по 10.02.2006, тобто,
загальна сума інфляційних нарахувань становить 22918,74 грн., а
3% річних –7034,60 грн.
Суд апеляційної інстанції, зменшуючи суму інфляційних нарахувань
до 276,88 грн., виходив з того, що оскільки договором не
передбачені строки оплати робіт, то в порядку ст. 530 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
виконання обов’язку визначається моментом
пред’явлення вимоги, отже, такі нарахування мають бути
здійснені, починаючи з 08.11.2005.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що судові акти у справі
прийняті за неповно встановлених обставин справи, не містять
належного правового обґрунтування, а їх висновки є
суперечливими.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від
29.12.1976 № 11 “Про судове рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є
законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального
законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи,
вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що
підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Однак, в порушення цих приписів і вимог ст. 84 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
судами не встановлено наявність чи відсутність
обставин, які входять до предмету доказування.
Зокрема, залишився невизначеним характер правовідносин, які
виникли між сторонами у справі, що призвело до незастосування
судами попередніх інстанцій норм матеріального права, які
підлягають застосуванню до певного виду зобов’язань.
Суд апеляційної інстанції, приймаючи постанову у справі, не
встановив, коли саме позивачем була пред’явлена вимога згідно з
приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
і, відповідно, з
якої саме дати у відповідача виникло грошове зобов’язання, тому
невідомо з яких підстав нарахування інфляційних втрат, за
висновком апеляційного суду, мало здійснюватись з 08.11.2005, а
3% річних –з визначених позивачем термінів. Крім того, постанова
у справі не містить розрахунку інфляційних нарахувань, яку суд
апеляційної інстанції визначив такою, що підлягає стягненню.
Разом з тим, суд першої інстанції, погоджуючись з позицією
позивача щодо конкретних дат виникнення у відповідача
зобов’язання по оплаті виконаних робіт, не встановив підстав
покладення на відповідача обов’язку оплачувати окремі етапи
робіт, вартість яких визначена позивачем довільно, шляхом
групування окремих актів і виписування на них рахунків, невідомо
як, коли і у який спосіб пред’явлених відповідачеві з метою
надання цим рахункам статусу вимог відповідно до приписів ст.
165 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, ст. 530 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, і
загальна сума яких не відповідає сумі підписаного сторонами
зведеного акту № К-0037 прийому-передачі виконаних робіт.
Поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій залишилося і
те, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 625 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на
вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням
встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, однак,
в матеріалах справи відсутні підтвердження офіційних індексів
інфляції, що були встановлені за період їх нарахування.
Таким чином, не встановлення судами попередніх інстанцій
вищевказаних обставин, які мають суттєве значення у справі, є
порушенням положень ч. 1 ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
і
виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо
правильності застосування норм матеріального права при вирішенні
спору.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати
або вважати доведеними обставини, що не були встановлені
попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі
підлягають скасуванню в частині стягнення з відповідача на
користь позивача інфляційних нарахувань та 3% річних з передачею
справи в цій частині на новий розгляд до господарського суду
першої інстанції.
Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене,
всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини
справи, об’єктивно оцінити докази, що мають значення для її
розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від
встановленого, прийняти обґрунтоване та законне судове рішення.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
11.05.2006 у справі господарського суду міста Києва № 32/1 та
рішення господарського суду міста Києва від 14.02.2006 у цій
справі скасувати в частині інфляційних нарахувань та 3% річних.
Справу в цій частині передати на новий розгляд до господарського
суду міста Києва.
В решті постанову та рішення у цій справі залишити в силі.
Касаційну скаргу ТОВ НВП “ОміТех” задовольнити частково.
Головуючий К.В.Грейц
Судді Г.М.Мачульський
Г.М.Фролова