ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.08.2006 Справа N 2-2/1236-2006
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С. –головуючого,
Волковицької Н.О.,
Коробенко Г.П. ,
розглянувши Євпаторійської міської ради
матеріали
касаційної скарги
на постанову Севастопольського господарського суду
від 10.04.2006р.
у справі господарського суду Автономної Республіки
Крим
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю
“Вірго”
до Євпаторійської міської ради
Про визнання права оренди земельної ділянки
за участю представників:
позивача: Попович І.Я. –дов. від 15.12.2005р. б/н
відповідача: Котеленець Ю.А. –дов. від 07.12.2005р. № 1392/02-29
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Вірго” звернулось до
суду з уточненим позовом про визнання права оренди земельної
ділянки.
Рішенням господарського суду АР Крим від 19.01-13.02.2006 р.,
залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного
господарського суду від 10.04.2006р. у справі № 2-2/1236-2006р.,
позов ТОВ “Вірго” задоволено.
Суд понудив Євпаторійську міську раду укласти з позивачем
договір оренди земельної ділянки площею 144 кв.м. , розташованої
за адресою: М.Євпаторія, вул. Кленова - вул. Южна на умовах
договору оренди земельної ділянки від 28.03.2000р., а також
стягнув з відповідача судові витрати.
Судові рішення мотивовані умовами спірного договору оренди від
28.03.2000 р., яким передбачено переважне право ТОВ “Вірго” на
поновлення договору оренди, ст. 33 Закону України “Про оренду
землі” ( 161-14 ) (161-14)
та відсутністю з збоку Євпаторійської міської
ради письмового заперечення щодо продовження терміну дії
спірного договору.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням та постановою, відповідач
звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду
України, в якій просить їх скасувати та постановити нове
рішення, мотивуючи скаргу тим, що судом неправильно застосовані
норми матеріального права та порушені норми процесуального
права.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального та
процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів,
знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити частково,
враховуючи наступне.
Господарським судом попередньої інстанції встановлено, що
28.03.2000 р. між сторонами у справі був укладений договір
оренди земельної ділянки площею 144 кв.м. , розташованої за
адресою: вул. Кленова - вул. Южна, м. Євпаторія для будівництва
та розміщення торгівельного павільйону /далі Договір/.
Пунктом 2.2 Договору встановлено, що він укладається на термін
до 11.06.2004 року. По закінченні терміну договору, орендар має
пріоритетне право на поновлення договору на новий термін. У
цьому випадку, зацікавлена сторона повинна письмово сповістити
іншу сторону про бажання продовжити дію договору на новий термін
не пізніше, ніж за два місяці до його закінчення.
Судами також встановлено, що станом на 11.06.2004р., тобто на
момент закінчення терміну дії спірного Договору, Закон України
“Про оренду землі” ( 161-14 ) (161-14)
діяв в редакції від 01.01.2004 р.
із змінами від 02.10.2003 р., якими Закон доповнено статтею 33,
відповідно до якої після закінчення строку, на який було
укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував
обов’язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов
переважне право на поновлення договору. У разі поновлення
договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути
змінені за згодою сторін. У разі якщо орендар продовжує
користуватися земельною ділянкою після закінчення строку
договору оренди, то за відсутності письмових заперечень
орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку
договору він піддягає поновленню на той самий строк і на тих
самих умовах, які були передбачені договором. Письмове
заперечення здійснюється листом-повідомленням.
З огляду на зазначене та враховуючи, що на момент укладення
Договору, положення Закону України “Про оренду землі” ( 161-14 ) (161-14)
не містили посилань на необхідність додержання зазначеного
порядку пролонгації договору оренди, а стаття 33 у вказаному
Законі була взагалі відсутня, суди попередніх інстанцій дійшли
висновку, що за наявності суперечливості між змістом Договору та
актом цивільного законодавства застосуванню підлягає Закон
України “Про оренду землі” ( 161-14 ) (161-14)
в редакції від 01.01.2004
р., в статті 33 якого закріплений відмінний від умов Договору
порядок пролонгації Договору.
Однак з такими висновками суду 1-ї та 2-ї інстанції колегія не
погоджується, оскільки вони ґрунтуються на неправильному
застосуванні норм матеріального права та зроблені без достатньо
повного дослідження умов Договору.
Так судами попередніх інстанцій не враховано, що відповідно до
п. 2.2 Договору його умови зберігають свою силу на термін його
дії у випадках, коли після вступу Договору в силу,
законодавством встановлені інші правила, непередбачені
Договором.
Аналогічні положення закріплені і в Законі “Про оренду
землі” ( 161-14 ) (161-14)
в редакції, що діяла на момент укладання
Договору.
Договір відповідає вимогам чинного на момент його укладання
законодавству України і недійсним у встановленому законом
порядку не визнавався.
Згідно приписів ст. 161 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та ст. 526 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
зобов’язання повинні виконуватись належним
чином у відповідності до умов договору, вимог цього Кодексу
( 435-15 ) (435-15)
та інших актів цивільного законодавства.
Доказів на підтвердження виконання сторонами п. 2.2 Договору
щодо письмового повідомлення зацікавленої сторони у поновленні
Договору на новий термін не пізніше ніж за два місяця до його
закінчення матеріали справи не містять.
Не враховано судом 1-ї та 2-ї інстанції і приписи ст. 58
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, відповідно до якої закони та
інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а
також те, що Закон України “Про оренду землі” ( 161-14 ) (161-14)
в
редакції, що діяла на час закінчення строку дії Договору, не
містить спеціальних застережень щодо розповсюдження його дії,
зокрема дії ст. 33 Закону ( 161-14 ) (161-14)
, на правовідносини сторін
за договорами, укладеними до внесення змін у цей Закон
( 161-14 ) (161-14)
.
Таким чином, суд 1-ої інстанції, не дослідивши повною мірою
умови Договору та дії сторін на предмет їх відповідності цьому
Договору, Цивільному кодексу ( 435-15 ) (435-15)
та актам цивільного
законодавства, допустив порушення норм процесуального права (ст.
43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
) з огляду на що та, враховуючи
приписи ч. 2 ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія вважає
судові акти господарського суду 1-ї та 2-ї інстанції такими, що
підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до
господарського суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 –111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
10.04.2006р. та рішення господарського суду Автономної
Республіки Крим від 19.01-13.02.2006 р. у справі № 2-2/1236-200
скасувати.
Справу направити до господарського суду Автономної Республіки
Крим на новий розгляд.
Головуючий В.С. Божок
Судді: Н.О. Волковицька
Г.П. Коробенко