ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.08.2006 Cправа N 39/421(31/181,32/27)
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М.,
Палій В.М.,
розглянувши касаційні скарги Приватного підприємства “Комос” та
Відкритого акціонерного товариства “Запорізький металургійний
комбінат “Запоріжсталь” на постанову Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 17.05.2006р.
у справі № 39/421(31/181(32/27)) господарського суду
Дніпропетровської області
за позовом Відкритого акціонерного товариства
“Енергогідромеханізація”
до відповідачів Приватного підприємства “Санрайз”,
Приватного підприємства “Комос”
треті особи Відкрите акціонерне товариство
“Запорізький металургійний комбінат “Запоріжсталь”,
Товариство з обмеженою відповідальністю “ТехПром”,
суб’єкт підприємницької діяльності
Єлисєєва Галина Валентинівна
про визнання недійсним договору
за участю представників:
ВАТ “Енергогідромеханізація” –Мартинов В.Р., Шарапа М.О.;
ПП “Санрайз” – не з’явилися;
ПП “Комос” –Кривонос Є.О.;
ВАТ “Запорізький металургійний комбінат “Запоріжсталь”
–Ніконенко І.Ю.
ТОВ “ТехПром” – не з’явилися;
СПД Єлисєєва Г.В. - не з’явилися
В С Т А Н О В И Л А:
Відкрите акціонерне товариство “Енергогідромеханізація”
звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з
позовом та просило суд визнати недійсним на підставі ст. 48 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
договір від 25.07.2003р. № 2507/1, укладений
між відповідачами у справі –Приватним підприємством “Санрайз” та
Приватним підприємством “Комос”, предметом якого є
купівля-продаж земснарядів.
В обґрунтування заявлених вимог, відповідач посилається на те,
що майно за спірним договором, всупереч ст. 225 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, продано особою, яка не є власником цього майна, –
ПП “Санрайз” (т.1 а.с.2-4).
Відповідач у справі – ПП “Комос” у відзиві на позов заявлені
вимоги відхилило, посилаючись на неподання позивачем доказів
належності йому права власності на майно, що є об’єктом
купівлі-продажу за умовами спірного договору (т.1
а.с.78,122-123, т.2 а.с.18, 119-120).
Відповідач у справі – ПП “Санрайз” у відзиві на позов заперечує
сам факт укладення спірного договору (т.3 а.с.21).
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від
05.04.2005р. до участі у справі в якості третіх осіб без
самостійних вимог на предмет спору залучено Відкрите акціонерне
товариство “Запорізький металургійний комбінат “Запоріжсталь” та
Товариство з обмеженою відповідальністю “ТехПром” (т.1
а.с.107-108).
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від
06.12.2005р. до участі у справі в якості третьої особи без
самостійних вимог на предмет спору залучено суб’єкта
підприємницької діяльності Єлисєєву Галину Валентинівну (т.1
а.с.129-130).
До прийняття рішення по суті заявлених вимог, позивачем
доповнено підстави позову. Відповідно до поданої заяви позивач
просить визнати недійсною спірну угоду, посилаючись на те, що
вона є мнимою (т.3 а.с.23-24).
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
27.02.2006р. у задоволенні позову відмовлено (т.3 а.с.31-33).
Прийняте судом рішення мотивовано тим, що право позивача не
підлягає захисту шляхом задоволення позову про визнання
недійсною угоди, стороною у якій він не є. При цьому, суд дійшов
висновку про те, що захист прав особи, яка вважає себе власником
майна можливий шляхом пред’явлення віндикаційного позову.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 17.05.2006р. рішення господарського суду Дніпропетровської
області від 27.02.2006р. скасовано, а позов задоволено.
Відповідно до рішення суду договір купівлі-продажу № 2507/1 від
25.07.2003р., укладений між ПП “Санрайз” та ПП “Комос”, визнано
недійсним (т.3 а.с.94-95).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та вважаючи заявлені
позовні вимоги обґрунтованими, суд апеляційної інстанції виходив
з того, що спірний договір не відповідає вимогам закону,
оскільки:
- ПП “Санрайз” не було власником майна, що відчужено ним за
спірним договором;
- рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від
30.09.2005р. визнано недійсними установчі документи ПП “Санрайз”
з моменту його державної реєстрації.
Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, ПП “Комос”
звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою та просить її скасувати, залишивши в силі рішення
господарського суду Дніпропетровської області від 27.02.2006р.
(т.3 а.с.94-95).
Вимоги касаційної скарги обґрунтовані порушенням судом
апеляційної інстанції норм процесуального права під час
прийняття оскаржуваного судового акта.
Позивач у справі –ВАТ “Енергогідромеханізація”, вважаючи доводи
касаційної скарги необґрунтованими, просить у її задоволенні
відмовити, а постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 17.05.2006р. у цій справі залишити без
змін.
Крім того, до Вищого господарського суду України 12.07.2006р.
надійшла касаційна скарга ВАТ “Запорізький металургійний
комбінат “Запоріжсталь” на постанову Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 17.05.2006р., яка прийнята
до розгляду ухвалою Вищого господарського суду України від
12.07.2006р.
У поданій касаційній скарзі ВАТ “Запорізький металургійний
комбінат “Запоріжсталь” просить постанову Дніпропетровського
апеляційного господарського суд увід 17.05.2006р. скасувати,
залишивши в силі рішення господарського суду Дніпропетровської
області від 27.02.2006р.
В обґрунтування вимог поданої касаційної скарги, ВАТ
“Запорізький металургійний комбінат “Запоріжсталь” також
посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм
процесуального права.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить
касаційні скарги такими, що підлягають задоволенню з наступних
підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій,
25.07.2003р. між відповідачами у справі –ПП “Санрайз” та ПП
“Комос” укладено договір купівлі-продажу товару № 2507/1,
предметом якого є передача у власність майна, обумовленого у
специфікаціях, які вважаються невід’ємною частиною договору і є
додатками до цього договору. Відповідно до специфікацій
предметом договору є земснаряди: 350-50Л, 1972р. випуску;
350-50Л, 1974р. випуску; 4000-70, 1985р. випуску; 350-50Л,
1982р. випуску.
Дійсність зазначеного договору є предметом спору у даній справі.
Оспорюючи дійсність вказаного договору, позивач посилався на те,
що спірний договір суперечить ст. 225 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
оскільки майно за цим договором відчужено особою, яка не є його
власником.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(чинному на
момент укладення спірного договору), недійсною є та угода, що не
відповідає вимогам закону.
В силу ст. 225 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
встановлено, що право продажу
майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.
Вважаючи спірний договір недійсним, суд апеляційної інстанції
виходив з того, що особа, яка відчужила майно за договором –ПП
“Санрайз” не було його власником.
Разом з тим, скасовуючи рішення суду першої інстанції та
задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд апеляційної інстанції
не взяв до уваги наступне.
Відповідно до ст. 1 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, підприємства,
установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі
іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність
без створення юридичної особи і в установленому порядку набули
статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право
звертатися до господарського суду згідно з встановленою
підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених
або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також
для вжиття передбачених ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
заходів,
спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно ст. 2 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, господарський суд порушує
провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та
організацій, які звертаються до господарського суду за захистом
своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону
України “Про судоустрій України” ( 3018-14 ) (3018-14)
є, зокрема, захист
гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних
інтересів юридичних осіб.
За змістом положень вказаних норм, правом на пред’явлення позову
до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд
шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб,
права і охоронювані законом інтереси яких порушені або
оспорюються.
Однак, наявність права на пред’явлення позову не є безумовною
підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з
необхідних умов реалізації такого права, передбаченого
вищевказаними нормами.
Так, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по
суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з
позовом, суб’єктивного матеріального права або охоронюваного
законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити
чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено
провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на
позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення
про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших
встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права
обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов’язку перед
особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання
такого обов’язку (вчинити певні дії або утриматись від їх
вчинення) від зобов’язаних осіб. Отже, лише встановивши
наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб’єктивного
матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на
захист яких подано позов, суд з’ясовує наявність чи відсутність
факту порушення або оспорення і відповідно приймає рішення про
захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті,
встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених
вимог.
Під час вирішення спору у даній справі по суті заявлених вимог
та перегляді прийнятого рішення в апеляційному порядку судами не
встановлено юридичних фактів, що є підставою набуття та
належності позивачу права власності на майно, яке відчужувалось
відповідачем –ПП “Санрайз” за спірним договором, на момент його
укладення.
Крім того, у відповідності з ст. 225 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, якщо
продавець майна не є його власником, покупець набуває права
власності лише в тих випадках, коли згідно з ст. 145 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, власник не вправі витребувати від нього майно.
Згідно ст. 145 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, якщо майно за плату придбане
у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не
знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник
вправі витребувати це майно від набувача лише у разі, коли майно
загублене власником або особою, якій майно було передане
власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або
вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею. При цьому,
якщо майно набуто безоплатно від особи, яка не мала права його
відчужувати, власник вправі витребувати майно в усіх випадках.
Судами не встановлено, що особа, яка відчужила майно ПП
“Санрайз” є недобросовісним набувачем.
Враховуючи зазначене, висновку щодо обґрунтованості заявлених
вимог суд апеляційної інстанції дійшов без врахування положень
вищенаведених норм права, у зв’язку з чим безпідставно скасував
прийняте у цій справі рішення.
Враховуючи зазначене постанова Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 17.05.2006р. підлягає скасуванню, а
рішення господарського суду Дніпропетровської області від
27.02.2006р. у цій справі –залишенню без змін.
З позивача на користь ВАТ “Запорізький металургійний комбінат
“Запоріжсталь” та ПП “Комос” підлягає стягненню по 85грн. в
рахунок відшкодування судових витрат, понесених у зв’язку з
оплатою касаційних скарг державним митом.
Також, у відповідності з п. 1 ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінету
Міністрів України “Про державне мито” ( 7-93 ) (7-93)
ВАТ “Запорізький
металургійний комбінат “Запоріжсталь” з державного бюджету
підлягає поверненню 12 707,50грн. державного мита, внесеного в
рахунок оплати касаційної скарги державним митом, оскільки
державне мито перераховано понад встановлений розмір.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 47,49,111-5, 111-7,
111-9- 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
1. Касаційні скарги Приватного підприємства “Комос” та
Відкритого акціонерного товариства “Запорізький металургійний
комбінат “Запоріжсталь” задовольнити.
2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 17.05.2006р.у справі № 39/421(31/81(32/27)) господарського
суду Дніпропетровської області скасувати.
3. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від
27.02.2006р. у цій справі залишити в силі.
4. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства
“Енергогідромеханізація” на користь Відкритого акціонерного
товариства “Запорізький металургійний комбінат “Запоріжсталь” та
Приватного підприємства “Комос” в рахунок відшкодування витрат
на оплату касаційних скарг державним митом по 85грн.
5. Повернути Відкритому акціонерному товариству “Запорізький
металургійний комбінат “Запоріжсталь” з державного бюджету 12
707,50грн. державного мита.
6. Доручити видати накази та довідку на виконання пп. 4,5
резолютивної частини даної постанови господарському суду
Дніпропетровської області.
Головуючий суддя Кузьменко М.В.
Судді Васищак І.М.
Палій В.М.