ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.08.2006 Справа N 24/11
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді М.В.Кузьменка
судді І.М.Васищака,
судді В.М.Палій,
розглянувши касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства
“Макіївкокс”
на рішення господарського суду Донецької області від
05.06.2006р.
у справі № 24/11
за позовом Закритого акціонерного товариства “Макіївкокс”
до Відкритого акціонерного товариства “Центральна збагачувальна
фабрика
“Октябрська” ДП ВАТ “Державна холдингова компанія
“Донбасвуглезбагачення”
про стягнення 4 435,08 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача: не з’явився,
від відповідача: не з’явився,
В С Т А Н О В И В:
Закрите акціонерне товариство “Макіївкокс” звернулося до
господарського суду Донецької області з позовом до Відкритого
акціонерного товариства “Центральна збагачувальна фабрика
“Октябрська” ДП ВАТ “Державна холдингова компанія
“Донбасвуглезбагачення” і просило суд стягнути з останнього
збитки у сумі 4 435,08 грн., з яких: 1981,80 грн. –вартість
недостачі вугільного концентрату та 2453,28 грн. –додаткові
витрати з оплати залізниці плати за користування вагонами.
Рішенням господарського суду Донецької області від 07.02.2006р.
у задоволені позову відмовлено з тих мотивів, що з огляду на
умови договору купівлі-продажу № 1678/3 від 18.08.2003р.,
укладеного між позивачем (покупцем) та ТОВ “САВІ” (продавцем),
та положення ст.ст. 528, 618 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, ні закон, ні
вказаний договір не передбачає будь-яку відповідальність
відповідача, як безпосереднього виконавця (вантажовідправника)
за невиконання умов договору. Тому вимоги позивача щодо сплати
вартості недостачі вантажу відповідачем є безпідставними,
оскільки останній, як відправник, який не є стороною за
договором, за загальним правилом не є зобов’язаною стороною щодо
збитків, завданих позивачу.
Відмова у задоволенні вимог в частині стягнення сплаченої
позивачем суми плати за користування вагонами (2 453,28 грн.)
обґрунтована тим, що плата за користування вагонами, виходячи з
Статуту залізниць України ( 457-98-п ) (457-98-п)
, є мірою відповідальності
перед залізницею, у зв’язку із знаходженням вагонів у осіб,
зазначених у ст. 119 Статуту ( 457-98-п ) (457-98-п)
під вантажними
операціями; у зв’язку із затримкою вагонів на станціях
призначення і на підходах до них в очікуванні подання під
вивантаження (перевантаження) з причин, що залежать від
зазначених осіб та у зв’язку з затримкою вагонів, пов’язаною з
митним оформленням.
Постановою Вищого господарського суду України від 28.03.2006р.
рішення суду першої інстанції від 07.02.2006р. скасовано, справу
направлено на новий розгляд. Постанова мотивована тим, що
внаслідок неправильного застосування норм матеріального права
суд дійшов помилкових висновків про те, що відповідач не повинен
відповідати за заявленим позовом. Окрім того, під час розгляду
справи і вирішення спору по суті господарський суд не з’ясував
належним чином наявність чи відсутність всіх елементів складу
правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 1166 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, що входить до предмету доказування у даній
справі про стягнення збитків.
За наслідками нового розгляду цієї справи господарським судом
Донецької області ухвалено рішення від 05.06.2006р. (суддя
Арсірій Р.О.) про відмову у задоволенні позову з мотивів
ненадання позивачем належних доказів, які б свідчили про
наявність у діях відповідача всіх елементів складу
правопорушення, а саме безпосередній причинний зв’язок між діями
відповідача та шкодою, яка понесла особа, а також ненадання
документа, який у відповідності до ст. 129 Статуту залізниць
України ( 457-98-п ) (457-98-п)
засвідчив би обставини, що можуть бути
підставою для матеріальної відповідальності вантажовідправника
(відповідача) –комерційний акт про невідповідність маси вантажу
даним, зазначеним у залізничній накладній № 51276221.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить суд вказаний судовий акт скасувати як
такий, що ухвалений з порушенням норм матеріального та
процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення
позову.
Касаційна скарга обґрунтована не застосуванням судом першої
інстанції норм матеріального права, які підлягали застосуванню,
а саме ст.ст. 24, 37 Статуту залізниць України ( 457-98-п ) (457-98-п)
,
п. 5 Правил приймання вантажів до перевезення, затверджених
наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000р. № 644
( z0861-00 ) (z0861-00)
, та ст. 1166 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи
застосування судом норм матеріального та процесуального права
при ухваленні оскаржуваного судового акта, знаходить касаційну
скаргу такою, що підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Спір у даній справі виник у зв’язку з фактом недостачі, який
виявлений під час приймання позивачем продукції –вугільного
концентрату, що надійшов 09.03.2005р. на адресу позивача –ЗАТ
“Макіївкокс” залізничною накладною № 51276221 у вагонах
№№ 66448077, 66766486, 67168849, 65382848, 67389130, 67611608.
Судом встановлено, що вантажовідправником зазначеної поставки є
ВАТ “Центральна збагачувальна фабрика “Октябрська”.
В силу ст. 306 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, ст. 908 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, загальні умови перевезення визначаються цими
кодексами, законами, транспортними кодексами (статутами), іншими
нормативно-правовими актами.
Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також
відповідальність сторін щодо перевезення встановлюється
договором, якщо інше не визначено, зокрема, транспортними
кодексами (статутами), що передбачено п. 5 ст. 307 ГК України
( 436-15 ) (436-15)
, п. 2 ст. 908 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Зокрема, на перевезення залізничним транспортом вантажів, у тому
числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких
відбувається на залізничних під’їзних коліях незалежно від форм
власності, які не належать до залізничного транспорту загального
користування, поширюються норми Статуту залізниць України
( 457-98-п ) (457-98-п)
, затверджені постановою Кабінету Міністрів України
від 06.04.98р. № 457.
Навантаження у вищевказані вагони здійснено засобами
відправника; вантаж зважено на 200т вагонних вагах.
Вищезазначена залізнична накладна підтверджує укладення договору
перевезення вантажів (п. 2 ст. 307 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
), п. 2
ст. 909 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
). Уклавши такий договір, його
сторони погодились на здійснення перевезення на умовах,
визначених Статутом залізниць України ( 457-98-п ) (457-98-п)
.
Під час прийняття вантажу за кількістю позивачем встановлена
недостача вантажу.
Відповідно до ст. 105 Статуту залізниці ( 457-98-п ) (457-98-п)
,
вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні,
експедиторські і посередницькі організації та особи, які
виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача,
несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і
розмірах, передбачених цим Статутом ( 457-98-п ) (457-98-п)
та окремими
договорами.
Так, згідно ст. 110 Статуту ( 457-98-п ) (457-98-п)
залізниця несе
відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття
для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі
згідно з Правилами іншому підприємству.
За змістом ст. 111 Статуту ( 457-98-п ) (457-98-п)
залізниця звільняється
від відповідальності за втрату, недостачу, псування або
пошкодження вантажу лише у випадках, визначених цією нормою.
Зокрема, в силу п. ”а” ст. 111 Статуту ( 457-98-п ) (457-98-п)
, залізниця
звільняється від відповідальності за втрату, недостачу у разі,
колі вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі,
завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати,
псування або пошкодження вантажу під час перевезення.
У зв’язку з відсутністю ознак втрати, вантаж був виданий
залізницею одержувачу без перевірки маси вантажу у вагонах в
порядку, встановленому статтею 52 Статуту залізниць України
( 457-98-п ) (457-98-п)
, про що працівниками ст. Ясинувата Донецької
залізниці зроблений відповідний припис у графі 2 “Відмітки про
видачу вантажу” залізничної накладної № 51276221.
Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції
про обов’язковість складання комерційного акта, оскільки такий
обов’язок виникає у залізниці лише у випадках, коли вона, згідно
ст. 52 Статуту залізниць України ( 457-98-п ) (457-98-п)
, зобов’язана
перевірити масу, кількість місць і стан вантажу. Проте, вантажі,
які завантажені засобами відправника і надійшли у справних
вагонах без ознак недостачі, псування, пошкодження видаються
залізницею без перевірки їх кількості і стану у відповідності до
ст. 52 Статуту залізниць України ( 457-98-п ) (457-98-п)
.
Статтею 129 Статуту залізниць України ( 457-98-п ) (457-98-п)
передбачено,
що обставини, що можуть бути підставою для матеріальної
відповідальності залізниці, вантажовідправника,
вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення,
засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми,
які складають станції залізниць.
При цьому, комерційний акт складається для засвідчення, зокрема,
псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу.
Залізниця також зобов’язана скласти комерційний акт, якщо вона
сама виявила зазначену обставину або якщо про її існування
заявив одержувач або відправник багажу чи вантажобагажу.
В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі
перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу, і які можуть бути
підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами
загальної форми.
Оскільки вантаж у спірних вагонах прибув без слідів розкрадання
та втрати, у позивача не виникло підстав вимагати складання
комерційного акта.
Згідно з пунктом 1 Інструкції про порядок приймання продукції
виробничої-технічного призначення та товарів народного споживання
за кількістю № П-6 вона застосовується у всіх випадках, коли
стандартами, технічними умовами та іншими обов’язковими
правилами не встановлено інший порядок приймання продукції за
кількістю.
Вказана Інструкція містить перелік документів-доказів, які є
підставою для покладення на відправника відповідальності за
втрату, псування, пошкодження або нестачу вантажу. Отже, ніякі
інші документи не можуть підтверджувати обставини, що є
підставою для покладення на відправника відповідальності за
нестачу вантажу.
Згідно залізничної накладної № 51276221 маса вантажу у вагонах
при відправленні визначена за результатами перевірки на 200 тн
вагонних вагах і складає 404000 кг.
Пунктом 14 Інструкції П-6 передбачено порядок перевірки ваги,
зокрема, у разі неможливості переваги продукції без тари
визначення ваги нетто здійснюється шляхом перевірки ваги брутто
в момент отримання продукції і ваги тари після звільнення її
з-під продукції, результат якої оформляється актом.
При прийомі вантажу позивачем була виявлена недостача продукції,
вартість якої з урахуванням норм природної втрати склала 1981,80
грн. з ПДВ, що підтверджено складеними актами прийому продукції
по кількості №№ 360/п від 09.03.2005р., 360 від 10.03.2005р.
Зазначені акти складені у повній відповідності до вимог
Інструкції.
Згідно пункту 27 Правил приймання вантажу, затверджених наказом
Міністерства транспорту України від 21.11.2000р. № 644
( z0861-00 ) (z0861-00)
, вантаж вважається доставленим без утрати, якщо
різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній
накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не
перевищує норми природної втрати. Як вбачається з матеріалів
справи понаднормативна недостача складає 3 670 кг вугільного
концентрату вартістю 1 981,80 грн. з ПДВ.
Загальні підстави для відповідальності за заподіяння майнової
шкоди встановлені ст. 1166 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Відповідно до зазначеної норми, шкода, завдана неправомірними
рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам
фізичної чи юридичної особи, а також шкода, завдана майну
фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі
особою, яка її завдала. При цьому, особа яка завдала шкоди,
звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди
завдано не з її вини.
За змістом ст. 37 Статуту залізниць України ( 457-98-п ) (457-98-п)
, у
накладній зазначається маса вантажу, яка визначається
відправником. При цьому, відповідно до ст. 24 Статуту
( 457-98-п ) (457-98-п)
, саме вантажовідправник несе відповідальність за
всі наслідки неправильності, неточності або неповноти
відомостей, зазначених у накладній.
Таким чином, відповідати за заявленим позовом, враховуючи
підстави заявленого позову, повинна особа, що є
вантажовідправником.
Так, внаслідок невірного визначення відповідачем маси вантажу у
накладній, позивачеві заподіяно шкоди у вигляді вартості
недостачі вугільного концентрату у сумі 1981,80 грн., у зв’язку
з чим вона підлягає стягненню з відповідача.
Щодо позову в частині стягнення з відповідача шкоди, завданої
додатковими витратами по платі за користування вагонами у сумі 2
453,28 грн., які виникли внаслідок затримки вагонів в очікуванні
представника відповідача (вантажовідправника), то колегія суддів
погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність
підстав для її стягнення, оскільки позивач, в порушення ст. 33
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, не надав суду доказів наявності
причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та
заподіяною такими діями шкодою.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 –111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства
“Макіївкокс” задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Донецької області від
05.06.2006р. у справі № 24/11 в частині відмови Закритому
акціонерному товариству “Макіївкокс” у задоволенні позову щодо
стягнення з Відкритого акціонерного товариства “Центральна
збагачувальна фабрика “Октябрська” ДП ВАТ “Державна холдингова
компанія “Донбасвуглезбагачення” 1981,80 грн. вартості недостачі
вугільного концентрату скасувати із прийняттям в цій частині
позову нового рішення про стягнення 1981,80 грн.
3. В іншій частині рішення господарського суду Донецької області
від 05.06.2006р. залишити без змін.
4. Доручити господарському суду Донецької області видати наказ
на виконання пункту другого резолютивної частини цієї постанови.
Головуючий, суддя М.В.Кузьменко
Суддя І.М.Васищак
Суддя В.М.Палій