ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.08.2006 Справа N 05/619
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Шульги
О.Ф.- головуючого, Козир Т.П. , Кота О.В., розглянувши касаційну
скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою
відповідальністю машинно-тракторної станції “Поляна” на рішення
господарського суду Черкаської області від 10.03.2006 року та
постанову Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 25.05.2006 року у справі № 05/619 за позовом
Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю
“Тікич” до Сільськогосподарського товариства з обмеженою
відповідальністю машинно-тракторної станції “Поляна”
про стягнення 127 927,29 грн. та вилучення майна,
за участю представників:
позивача –Домачук В.А.;
відповідача –не з’явились,
ВСТАНОВИВ:
Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю
(далі - ТОВ) “Тікич” звернулося до господарського суду
Черкаської області з позовом про стягнення з
Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю
машинно-тракторної станції (далі - ТОВ) “Поляна” 127 927,29 грн.
та вилучення майна.
Рішенням господарського суду Черкаської області від
10.03.2006 року позов ТОВ “Тікич” задоволено повністю, стягнуто
з відповідача на користь позивача 127 927,29 грн. основного
боргу, 4 359,27 грн. витрат по сплаті державного мита, 118 грн.
витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;
вилучено у відповідача транспортні засоби та інвентар.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 25.05.2006 року рішення місцевого господарського суду
залишено без змін.
У поданій касаційній скарзі ТОВ “Поляна” просить
скасувати рішення господарського суду Черкаської області від
10.03.2006 року та постанову Київського міжобласного
апеляційного господарського суду від 25.05.2006 року в частині
стягнення з відповідача на користь позивача 127 927,29 грн.
збитків, а справу направити до господарського суду Черкаської
області на новий розгляд.
Скарга мотивована тим, що рішення та постанова прийнята з
порушенням норм матеріального і процесуального права, зокрема:
ст. 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, ст.ст. 22, 611, 622,
623, 762 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, ст. 224, 225
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, ст. 4-3, 43, 101
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Відзив на касаційну скаргу від позивача до суду не надходив.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту
встановлення господарськими судами обставини справи та
правильність застосування норм матеріального та процесуального
права, колегія суддів прийшла висновку, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено господарськими судами, 04.03.2005 р. між
позивачем та відповідачем укладено договір оренди № 04/03-05
транспортних засобів та інвентарю, зазначених у додатках № 1, та
№ 2 Договору.
За своєю правовою природою договір оренди від 04.03.2005 р. №
04/03-05 є договором найму і повинен розглядатись відповідно до
вимог глави 58 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Позивач дотримався умов договору та передав відповідачеві майно,
що підтверджується актами приймання-передачі майна в оренду.
Відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов’язання
в частині перерахування орендної плати в строки, встановлені п.
2.3 договору оренди.
Відповідно до ч. 5 ст. 762 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
плата за
користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не
встановлено договором.
Пунктом 2.3 вказаного Договору передбачено, що плата за
користування транспортними засобами перераховується на поточний
рахунок позивача не пізніше 15 числа наступного місяця.
Частиною 1 ст. 782 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
встановлено, що
наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати
повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування
річчю протягом трьох місяців підряд.
Частиною 2 ст. 782 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
у разі відмови
наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту
одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від
договору.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02.11.2005 р.
позивачем направлено відповідачу заяву про відмову від договору
оренди та з вимогою повернути передане у найм майно протягом 7
днів.
Вказана заява отримана відповідачем 05.11.2005 р., що
підтверджується повідомленням про вручення поштового
відправлення.
Таким чином, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли
обґрунтованих висновків про те, що дії позивача щодо відмови від
договору не суперечать вимогам ч. 1 ст. 782 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, а договір оренди від 04.03.2005 р. № 04/03-05
вважається розірваним з 05.11.2005 р.
У відповідності до ч. 1 ст. 785 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
у разі
припинення договору найму наймач зобов’язаний негайно повернути
наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з
урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено
в договорі.
Отже, вимоги позивача щодо вилучення у відповідача і повернення
переданого згідно договору оренди від 04.03.2005 р. № 04/03-05
майна обґрунтовані, а тому правомірно задоволені місцевим
господарським судом
Разом з тим, місцевим та апеляційним господарськими судами при
стягненні з СТОВ “Поляна” збитків у вигляді орендної плати
допущено наступні порушення норм матеріального права.
Відповідно до ст. 174 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, що кореспондується
зі ст. 11 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, зобов’язання можуть виникати
безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що
регулює господарську діяльність; з акту управління господарською
діяльністю, з господарського договору та інших угод,
передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом,
але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди
суб’єкту або суб’єктом господарювання, придбання або збереження
майна суб’єкта або суб’єктом господарювання за рахунок іншої
особи без достатніх на те підстав.
В даному випадку зобов’язання між сторонами регулюються
укладеним між сторонами 4.03.2005 року договором найму
транспортних засобів № 04/03-05 та враховуючи юридичну природу
договору главою 58 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Враховуючи вимогу позивача про стягнення збитків у вигляді
орендної плати, суду необхідно було встановити період, за який
стягується оспорювана сума. Так, якщо період стягнення орендної
плати підпадає під період дії договору, то повинна стягуватись
сума заборгованості по договору; якщо наймач не повернув річ
після припинення договору, то суду необхідно врахувати положення
ст. 786 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Суди вказані обставини не досліджували.
Статтею 22 цього Кодексу ( 435-15 ) (435-15)
визначено поняття збитків,
яке поділяється на дві частини (види): реальні збитки і упущена
вигода.
Реальні збитки –це втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі
знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа
зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного
права.
Упущена вигода –це доходи, які особа могла б реально одержати за
звичайних обставин, якби її право не було порушене.
Визначення поняття збитків наводяться також у ч. 2 ст. 224
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, відповідно до якої
під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною,
втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи,
які управнена сторона одержала б у разі належного виконання
зобов’язання або додержання правил здійснення господарської
діяльності другою стороною.
Також, судом першої інстанції помилково витлумачено зарахування
зустрічних вимог як домовленість двох сторін. Таке тлумачення
суперечить змісту частини 2 статті 601 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Через невірне застосування ст. 601 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
місцевий суд дійшов помилкового висновку щодо безпідставності
тверджень відповідача про наявність у нього права на проведення
взаємозаліку винятково через відсутність згоди позивача на
проведення взаємозаліку.
Суд апеляційної інстанції не виправив помилки місцевого суду.
Виходячи з викладеного, господарські суди належним чином не
встановили чи підпадає заявлена позивачем сума під поняття
збитків.
Стаття ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
покладає на кожну зі
сторін, що беруть участь у справі, обов’язок доказування тих
обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і
заперечень.
Отже, на кредитора, що вимагає відшкодування збитків згідно ст.
623 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, покладається обов’язок доказування
розміру збитків, завданих йому порушенням зобов’язання.
При цьому, застосування відповідальності у вигляді
відшкодування, заподіяних невиконанням або неналежним виконанням
зобов’язань, збитків, що встановлена вказаною нормою, можливе
лише за наявності складу правопорушення, до якого входять
наступні елементи: протиправна поведінка; наявність збитків;
причинний зв’язок між протиправною поведінкою та спричиненням
збитків; вина.
Суди не встановили наявність всіх елементів складу
правопорушення.
Від з’ясування даного питання залежить правильність задоволення
або відмови в задоволенні вимог позивача стосовно стягнення
збитків.
Виходячи з викладеного, рішення та постанова в частині стягнення
127 927,29 грн. підлягають скасуванню, а справа в цій
направленню на новий розгляд
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ
СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою
відповідальністю машинно-тракторної станції “Поляна”
задовольнити.
Рішення господарського суду Черкаської області від
10.03.2006 року та постанову Київського міжобласного
апеляційного господарського суду від 25.05.2006 року у справі №
05/619 в частині стягнення 127 927,29 грн. скасувати, справу в
цій частині передати на новий розгляд до господарського суду
Черкаської області в іншому складі суду.
Врешті зазначені судові акти залишити без змін.
Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою
відповідальністю “Тікич” на користь сільськогосподарського
товариства з обмеженою відповідальністю машинно-тракторної
станції “Поляна” в рахунок відшкодування судових витрат,
понесених у зв’язку з оплатою касаційної скарги, 1 289,27 грн.
Головуючий суддя О. Шульга
Суддя Т. Козир
Суддя О. Кот