ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.05.2006 Справа N 37/400-05
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 17.08.2006
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - Овечкіна В.Е.
суддів: Чернова Є.В., Цвігун В.Л.
за участю представників:
позивача - Войтенко В.В.,
відповідача - Санжаревський Є.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
ВАТ "Харківський тракторний завод ім. С.Орджонікідзе" (далі - ВАТ
"ХТЗ ім. С.Орджонікідзе")
на постанову від 27.03.2006 Харківського апеляційного
господарського суду
у справі N 37/400-05
за позовом Промінвестбанку України
до ВАТ "ХТЗ ім. С.Орджонікідзе"
про стягнення 999290,81 грн.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Харківської області від
01.02.2006 позов задоволено частково - на підставі ст. 625
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, ст.ст. 216, 217 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
постановлено стягнути 78000 грн. інфляційних втрат, а в решті
позовних вимог відмовлено з мотивів недопустимості нарахування
штрафних санкцій в період дії мораторію на задоволення вимог
кредиторів у справі про банкрутство відповідача.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
27.03.2006 рішення змінено, позов задоволено повністю - на
підставі ст. 611 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та ст.ст. 1, 12 Закону
України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
стягнуто з відповідача 999290,81 грн.
заборгованості.
ВАТ "ХТЗ ім. С.Орджонікідзе" в поданій касаційній скарзі
просить постанову скасувати, рішення залишити без змін,
посилаючись на неправильне застосування апеляційним господарським
судом норм матеріального права, а саме ст. 12 Закону України "Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
, ст. 232 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, ст. 611
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та на неправомірне стягнення з відповідача
штрафних санкцій у сумі 999290,81 грн.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини по справі на
предмет правильності їх юридичної оцінки судом апеляційної
інстанції та заслухавши пояснення присутніх у засіданні
представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга
підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова - зміні з
наступних підстав.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в
задоволенні позовних вимог про стягнення 575372 грн. відсотків за
неправомірне користування кредитом та 345918,81 грн. пені і
приймаючи нове рішення про задоволення позовних вимог в повному
обсязі апеляційний господарський суд виходив з того, що відповідно
до п. 3.4 укладеного між сторонами кредитного договору від
31.03.2004 N 11 у випадку порушення позичальником (відповідачем)
строку остаточного повернення всіх отриманих сум кредиту,
встановленого п. 2.2 цього договору, позичальник надалі сплачує
відсотки за неправомірне користування кредитом, виходячи із
відсоткової ставки у розмірі 35 відсотків річних.
Матеріали справи свідчать (що також не заперечується
відповідачем), що у встановлений договором строк кредит у розмірі
3000000 грн. відповідачем не був повернутий позивачеві, у зв'язку
з чим 24 березня 2005 року такий кредит було віднесено банком на
рахунок простроченої заборгованості та за період з 24.03.2005 року
по 10.10.2005 року у відповідності з п. 3.4 договору нараховані
відсотки у розмірі 35% річних за неправомірне користування
кредитом у сумі 575342,46 грн.
За цей же період позивач нарахував і 78000 грн. суму
інфляційних збитків та 302465 грн. пені на суму заборгованості за
кредитом.
Також, позивач підтверджує наявність у відповідача станом на
25 жовтня 2005 року заборгованості за відсотками, що нараховані за
користування кредитом та за неправомірне користування кредитом за
період з січня 2005 року та відповідно за цей період нараховує
пеню у розмірі 43453,81 грн.
28.12.2004 року (справа N Б-19/106-04) стосовно відповідача
порушена процедура банкрутства та введений мораторій на
задоволення вимог кредиторів (17.10.2005 року провадження по даній
справі про банкрутство було припинено). Разом з тим,
25.04.2005 року порушена процедура банкрутства стосовно
відповідача по іншій справі N Б-39/41-05.
Системний аналіз норм Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"
( 2343-12 ) (2343-12)
свідчить про те, що передбачені ст. 12 названого
Закону вимоги щодо заборони певних заходів та вимоги, на які не
поширюється дія мораторію стосуються лише тих вимог (грошових
зобов'язань), які виникли до введення мораторію.
Таким чином, як встановлено апеляційним господарським судом,
мораторій на задоволення вимог кредиторів позивача був введений
ухвалою господарського суду Харківської області від 28.12.2004 р.,
а заявлені у позові суми грошових зобов'язань відповідача щодо
сплати відсотків за неправомірне користування кредитом, пені та
інфляційних втрат виникли після дня введення мораторію (починаючи
з січня 2005 року). Таким чином, на вимогу позивача не поширюється
дія мораторію, введеного у відношенні відповідача 28.12.2004 р.
У відповідності зі ст. 611 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
у разі
порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені
договором або законом, зокрема, зміна умов договору. Пунктом 3.4
кредитного договору передбачені такі правові наслідки, а саме,
встановлено, що у випадку порушення позичальником строку
остаточного повернення всіх отриманих сум кредиту, встановленого
п. 2.2 цього договору, позичальник надалі сплачує відсотки за
неправомірне користування кредитом, виходячи із ставки у розмірі
35% річних. При цьому, ці відсотки не визначені сторонами, як
штрафні санкції, а тому посилання відповідача та місцевого
господарського суду на те, що відповідні відсотки є штрафними
санкціями у відповідності зі ст. 232 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
є
безпідставним. Штрафні санкції у вигляді пені та штрафу
передбачені п. 3.5 та 3.6 кредитного договору.
Колегія погоджується з висновками суду в частині задоволення
позовних вимог про стягнення 575372 грн. відсотків річних за
неправомірне користування кредитними коштами та 78000 грн.
інфляційних втрат з огляду на таке.
Пунктом 3.4 кредитного договору встановлено обов'язок
позичальника (відповідача) сплачувати 35% річних за неправомірне
користування кредитом у разі його неповернення у термін,
встановлений п. 2.2 договору (до 20.03.2005 р.).
Зазначені відсотки не є штрафними санкціями (неустойка,
штраф, пеня) в розумінні ч. 1 ст. 230 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
,
оскільки мають іншу правову природу. Зобов'язання боржника щодо
сплати таких відсотків річних врегульовано ст. 536 та ч. 2 ст. 625
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
. Зокрема, згідно зі ст. 536 ЦК України за
користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний
сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом
або іншим актом цивільного законодавства.
Водночас відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на
вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням
встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також
три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір
процентів не встановлений договором або законом.
В даному випадку сторони в п. 3.4 кредитного договору
встановили інший розмір процентів річних (35%) за користування
чужими грошовими коштами (неповернутою сумою кредиту).
В зв'язку з наведеним суд апеляційної інстанції цілком
обгрунтовано дійшов висновку про те, що сума нарахованих позивачем
(кредитором) за період з 24.03.2005 р. по 10.10.2005 р. відсотків
річних за неправомірне користування кредитом разом з інфляційними
втратами (575372 грн. + 78000 грн.) підлягає стягненню з боржника,
оскільки не є штрафною санкцією, а, відтак, на зобов'язання щодо
сплати цих відсотків не поширюється дія мораторію, запровадженого
ухвалою від 28.12.2004 господарського суду Харківської області у
справі N 5-19/106-04 про банкрутство ВАТ "ХТЗ ім. С.Орджонікідзе".
Адже, у відповідності з п. 4 ст. 12 Закону України "Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
. Протягом дії мораторію на задоволення
вимог кредиторів не нараховуються неустойки (штраф, пеня), не
застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання
грошових зобов'язань.
Зазначеної правової позиції також дотримується Верховний Суд
України при здійсненні касаційного перегляду рішень у справах
даної категорії (постанова ВСУ від 17.01.2006 у справі N 11/690).
З врахуванням положень ст.ст. 536, 625 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
не заслуговують на увагу посилання скаржника на неправильне
застосування апеляційним судом ч. 4 ст. 232 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
,
які грунтуються на помилковому баченні відповідачем відсотків за
неправомірне користування кредитними коштами в якості штрафної
санкції.
Разом з тим касаційна інстанція не може погодитися з
висновками суду апеляційної інстанції в частині задоволення
позовних вимог про стягнення пені на загальну суму 345918,81 грн.
з огляду на таке.
Абзацом другим частини четвертої статті 12 Закону про
банкрутство ( 2343-12 ) (2343-12)
передбачено, що протягом дії мораторію на
задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф,
пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне
виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків
і зборів (обов'язкових платежів).
Вказана норма визначає конкретний проміжок часу, протягом
якого не нараховується неустойка та не застосовуються інші
санкції, і цей проміжок часу лише відповідає строку дії мораторію
на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов'язаний з його
суттю, що розкривається в статті 1 Закону про банкрутство
( 2343-12 ) (2343-12)
. Тобто, боржник повинен виконувати зобов'язання, що
виникли після введення мораторію, але за їх невиконання або
неналежне виконання неустойка не нараховується, а інші санкції не
застосовуються.
Таким чином встановлена мораторієм заборона нарахування пені
не залежить від настання строку виконання зобов'язання боржником
(до чи після введення мораторію).
Зважаючи на це колегія погоджується з твердженнями скаржника
про те, що мораторій поширюється і на зобов'язання, що виникли до
порушення справи про банкрутство, строк виконання яких настав
після порушення справи про банкрутство, чим спростовуються
висновки суду апеляційної інстанції про зворотне з відповідними
помилковими посиланнями на термін "мораторій", вжитий у абзаці 24
ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника
або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
, які не враховують дії в
даному випадку спеціальної норми, встановленої абзацом ч. 4 ст. 12
вищезгаданого закону.
Адже, відповідно до абзацу другого частини четвертої
статті 12 Закону про банкрутство ( 2343-12 ) (2343-12)
дія мораторію
поширюється на нараховану позивачем пеню, а сума інфляційних втрат
та 35 процентів річних, як плати за користування коштами, підлягає
стягненню.
Зважаючи на вищевикладене оскаржувана постанова підлягає
зміні шляхом скасування в частині задоволення позовних вимог про
стягнення 345918,81 грн. пені та залишення без змін в іншій
частині задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
ст.ст. 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ВАТ "ХТЗ ім. С.Орджонікідзе" задовольнити
частково.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
27.03.2006 у справі N 37/400-05 змінити, виклавши в наступній
редакції:
"Апеляційну скаргу позивача задовольнити частково.
Рішення господарського суду Харківської області від
01.02.2006 у справі N 37/400-05 скасувати.
Прийняти нове рішення.
Стягнути з ВАТ "ХТЗ ім. С.Орджонікідзе" на користь
Промінвестбанку України 653372 грн. заборгованості, 6533,72 грн.
витрат по держмиту на 118 грн. витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу.
В решті позовних вимог відмовити".
Накази доручити видати господарському суду Харківської
області.
Головуючий В.Овечкін
Судді: Є.Чернов
В.Цвігун