ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.02.2006 Справа N 40/123
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 20.04.2006
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
В.Овечкін - головуючого, Є.Чернов, В.Цвігун
за участю представників:
позивача:
- Мазур О.В. - (дор. N 1/1 від 01.01.2006)
відповідача:
- Дяченко Н.О. - (дор. у справі)
- Чех О.Я. (дор. у справі)
третя особа:
- Лавренова Н.О. - (дор. N 31-1/92 від 21.02.2006)
розглянув касаційну скаргу ТОВ "Златолан"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від
13.12.2005
у справі N 40/123 господарського суду м. Києва
за позовом ТОВ "Златолан"
до Корпорації "Украгропромбіржа"
треті особи:
- ВАТ НАК "Украгролізинг"
- Кабінет Міністрів України
- Міністерство аграрної політики України
за участю - прокурора Печерського району м. Києва
про визнання недійсним договору
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва від 19.09.2005 (суддя
Л.Смірнова) позов задоволено частково, визнано недійсним договір
фінансового лізингу та припинено його дію на майбутнє як такий, що
суперечить вимогам закону, в іншій частині позовних вимог
ТОВ "Златолан" відмовлено, в позові ВАТ НАК "Украгролізинг" щодо
визнання недійним договору, як такого що суперечить інтересам
держави, відмовлено, в задоволенні позовних вимог прокурора
відмовлено.
Судове рішення вмотивовано тими обставинами, що договір
фінансового лізингу не відповідає вимогам закону, оскільки
відповідач не мав права надавати майно, що є об'єктом договору в
лізинг, а також не дотримано вимог закону щодо обов'язкової
реєстрації договору в порядку встановленому Законом України "Про
лізинг" ( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
13.12.2005 (судді: Л.Ланченко, Н.Пилипчук, Л.Бившева) зазначене
судове рішення залишено без змін з аналогічних мотивів та підстав.
Позивач із судовими рішеннями у справі не погодився, в
касаційні скарзі просить зазначені рішення скасувати, справу
передати на новий розгляд, оскільки судами допущено порушення норм
процесуального права щодо неврахування преюдиційності рішення
суду, а також неправильне застосування норм матеріального права.
Крім того, в доповнені до касаційної скарги поданому в
судовому засіданні позивач посилається на порушення господарськими
судами норм процесуального закону щодо визначення підсудності
справ господарським судам.
Відповідач в запереченні на касаційну скаргу проти доводів
позивача заперечує, вважає, що судові рішення відповідають нормам
матеріального права і просить залишити відповідні рішення без
зміни а касаційну скаргу без задоволення.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому
засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги та
вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено
господарськими судами між Корпорацією "Українська універсальна
агропромислова біржа" та ТОВ "Златолан" укладено договір
фінансового лізингу N 86-Л від 02.04.2003.
Відповідно до п. 1.1. договору Корпорація "Украгропромбіржа"
діяла у відповідності до Постанови Кабміну України N 166
( 166-96-п ) (166-96-п)
від 07.02.1996 "Про забезпечення сільського
господарства зернозбиральною технікою".
П. 5 зазначеної постанови передбачено, що на Корпорацію
"Украгропромбіржа" покладається здійснення функцій державного
агента з отримання і використання кредитів для закупівлі
зернозбиральної техніки фірми "Джон Дір", поставки її
сільгосптоваровиробникам і укладення з ними договорів її продажу
на умовах розстрочки платежу, терміном на п'ять років під заставу
сільгосппродукції, які передбачають розрахунки за цю техніку.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про лізинг" ( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
лізинг - це підприємницька діяльність, яка спрямована на
інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в
наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк
лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або
набувається ним у власність за дорученням і погодженням з
лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати
лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Як обґрунтовано зазначено господарськими судами Корпорація
"Украгропромбіржа" розпорядилася зазначеним майном, яке не
належало їй на праві власності, а зазначеною постановою Кабмину
( 166-96-п ) (166-96-п)
її, як державного агента, не було наділено
повноваженнями на укладення договорів фінансового лізингу.
Крім того, відповідно до ст. 21 Закону України "Про лізинг"
( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
у разі якщо об'єктом лізингу є державне майно або
договір пайового лізингу передбачає залучення державних коштів чи
для забезпечення виконання лізингового договору надаються державні
гарантії, договір лізингу підлягає обов'язковій реєстрації у
встановленому Кабінетом Міністрів України порядку. Договори, не
зареєстровані у встановленому порядку, визнаються недійсними.
П. 2 Порядку реєстрації договорів лізингу, затвердженого
Постановою Кабміну N 913 ( 913-98-п ) (913-98-п)
від 16.06.98, передбачено,
що реєстрацію договору лізингу проводять безоплатно міністерства
та інші центральні органи виконавчої влади, в управлінні яких
перебуває державне майно, що є об'єктом лізингу, або вони є
розпорядниками державних коштів, що залучаються за договором
пайового лізингу, чи надають державні гарантії для забезпечення
виконання договору лізингу.
Господарськими судами встановлено, що відповідно до п. 3
Постанови Кабміну України N 166 ( 166-96-п ) (166-96-п)
від 07.02.96
Міністерство фінансів України зобов'язано надати гарантії для
забезпечення зобов'язань щодо здійснення авансового платежу в
розмірі 15% вартості зовнішньоторговельного контракту
купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
недійсною є угода
яка не відповідає вимогам закону.
П. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 3
( v0003700-78 ) (v0003700-78)
від 28.04.78 "Про судову практику в справах про
визнання угод недійсними" зазначено, що за правилами ст. 48
ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
угода визнається недійсною при невідповідності
її не тільки закону, а й іншим акта, виданим органами державної
влади і управління в межах їх компетенції.
Таким чином суди дійшли обґрунтованих висновків про визнання
недійсною зазначеної угоди фінансового лізингу, як такої, що не
відповідає вимогам Закону України "Про лізинг" ( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
, так
як при її укладенні порушено одну з умов дійсності угоди, зокрема,
наявність у особи права на укладення угоди, а також вимоги щодо
обов'язкової державної реєстрації.
При цьому судами правильно застосовано ст. 59 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
щодо визнання договору недійсним і припинення його дії
на майбутнє, оскільки здійснене позивачем користування технікою є
безповоротнім, що унеможливлює повернення сторін у початковий
стан.
Касаційна інстанція зазначає, що судами правомірно зроблено
висновки про відсутність підстав визнавати зазначений договір
фінансового лізингу недійсним відповідно до ст. 49 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
як такий що укладений з метою завідомо суперечною
інтересам держави.
Необхідними умовами для визнання угоди недійсною на підставі
наведеної норми є її укладення з метою, завідомо суперечною
інтересам держави і суспільства, та наявність умислу хоча би в
однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.
Пленум Верховного Суду України в п. 6 постанови від 28 квітня
1978 року N 3 ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
з наступними змінами "Про судову
практику в справах про визнання угод недійсними" роз'яснив, що до
угод, укладених з метою, завідомо суперечною інтересам держави і
суспільства, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування
фізичними та юридичними особами доходів від оподаткування.
В матеріалах справи відсутні докази, що свідчать про
наявність у діях сторін умислу на завдання шкоди державі чи
існування такої шкоди внаслідок вчиненої сторонами угоди.
Доводи ТОВ "Златолан" про порушення судами норм ст. 35
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо неврахування преюдиційності рішення
суду відхиляються, позаяк предметом спору у справі N 2/207, на яку
посилається скаржник, не було встановлення фактів щодо належності
сільгосптехніки конкретним особам.
Вимоги про застосування двосторонньої реституції є
необґрунтованими з вищевикладених підстав і обгрунтвано відхилені
апеляційною інстанцією.
Касаційна інстанція також відхиляє доводи позивача щодо
порушення господарськими судами ст. 15 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
оскільки за договором, що є предметом спору передбачено відповідні
обов'язки обох сторін, тому територіальна підсудність в даному
випадку визначається згідно з частиною третьою статті 15 ГПК, і
розгляд справи здійснюється тим господарським судом, до якого
звернувся позивач.
Щодо порушення судами положення ст. 153 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
касаційна інстанція зазначає, що вимога про встановлення факту
неукладення договору є елементом оцінки фактичних обставин справи
та обґрунтованості вимог.
Відповідно до ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої
інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи
та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського
суду, Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8,
111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, П О С Т А Н О В И В:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
13.12.2005 та рішення господарського суду м. Києва від 19.09.2005
у справі N 40/123 господарського суду м. Києва залишити без зміни,
а касаційну скаргу - без задоволення.
Головуючий В.Овечкін
Судді Є.Чернов
В.Цвігун