ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.02.2006 Справа N 40/122
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 20.04.2006
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
В.Овечкін - головуючого, Є.Чернов, В.Цвігун
за участю представників:
позивача:
- Мазур О.В. - (дор. N 1/1 від 01.01.2006)
відповідача:
- Дяченко Н.О. - (дор. у справі)
- Чех О.Я. (дор. у справі)
третя особа:
- Лавренова Н.О. - (дор. N 31-1/92 від 21.02.2006)
розглянув касаційну скаргу ТОВ "Златолан"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від
13.12.2005
у справі N 40/122 господарського суду м. Києва
за позовом ТОВ "Златолан"
до Корпорації "Украгропромбіржа"
треті особи ВАТ НАК "Украгролізинг" Кабінет Міністрів України
Міністерство аграрної політики України
за участю прокурора Печерського району м. Києва
про визнання недійсним договору
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва від 19.09.2005 (суддя
Л.Смірнова) позов задоволено частково, визнано недійсним договір
фінансового лізингу та припинено його дію на майбутнє як такий, що
суперечить вимогам закону, в іншій частині позовних вимог
ТОВ "Златолан" відмовлено, в позові ВАТ НАК "Украгролізинг" щодо
визнання недійним договору, як такого що суперечить інтересам
держави, відмовлено, в задоволенні позовних вимог прокурора
відмовлено.
Судове рішення вмотивовано тими обставинами, що договір
фінансового лізингу не відповідає вимогам закону, оскільки
відповідач не мав права надавати майно, що є об'єктом договору в
лізинг, а також не дотримано вимог закону щодо обов'язкової
реєстрації договору в порядку встановленому Законом України "Про
лізинг" ( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
13.12.2005 (судді: Л.Ланченко, Н.Пилипчук, Л.Бившева) зазначене
судове рішення залишено без змін з аналогічних мотивів та підстав.
Позивач із судовими рішеннями у справі не погодився, в
касаційні скарзі просить зазначені рішення скасувати, справу
передати на новий розгляд, оскільки судами допущено порушення норм
процесуального права щодо неврахування преюдиційності рішення
суду, а також неправильне застосування норм матеріального права.
Крім того, в доповнені до касаційної скарги поданому в
судовому засіданні позивач посилається на порушення господарськими
судами норм процесуального закону щодо визначення підсудності
справ господарським судам.
Відповідач в запереченні на касаційну скаргу проти доводів
позивача заперечує, вважає, що судові рішення відповідають нормам
матеріального права і просить залишити відповідні рішення без
зміни а касаційну скаргу без задоволення.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому
засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги та
вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено
господарськими судами між Корпорацією "Українська універсальна
агропромислова біржа" та ТОВ "Златолан" укладено договір
фінансового лізингу N 42-Л від 28.08.2002.
Відповідно до п. 1.1. договору Корпорація "Украгропромбіржа"
діяла у відповідності до Постанови Кабміну України N 166
( 166-96-п ) (166-96-п)
від 07.02.1996 "Про забезпечення сільського
господарства зернозбиральною технікою".
П. 5 зазначеної постанови ( 166-96-п ) (166-96-п)
передбачено, що на
Корпорацію "Украгропромбіржа" покладається здійснення функцій
державного агента з отримання і використання кредитів для
закупівлі зернозбиральної техніки фірми "Джон Дір", поставки її
сільгосптоваровиробникам і укладення з ними договорів її продажу
на умовах розстрочки платежу, терміном на п'ять років під заставу
сільгосппродукції, які передбачають розрахунки за цю техніку.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про лізинг" ( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
лізинг - це підприємницька діяльність, яка спрямована на
інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в
наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк
лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або
набувається ним у власність за дорученням і погодженням з
лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати
лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Як обґрунтовано зазначено господарськими судами Корпорація
"Украгропромбіржа" розпорядилася зазначеним майном, яке не
належало їй на праві власності, а зазначеною постановою Кабміну
( 166-96-п ) (166-96-п)
її, як державного агента, не було наділено
повноваженнями на укладення договорів фінансового лізингу.
Крім того, відповідно до ст. 21 Закону України "Про лізинг"
( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
у разі якщо об'єктом лізингу є державне майно або
договір пайового лізингу передбачає залучення державних коштів чи
для забезпечення виконання лізингового договору надаються державні
гарантії, договір лізингу підлягає обов'язковій реєстрації у
встановленому Кабінетом Міністрів України порядку. Договори, не
зареєстровані у встановленому порядку, визнаються недійсними.
П. 2 Порядку реєстрації договорів лізингу, затвердженого
Постановою Кабміну N 913 ( 913-98-п ) (913-98-п)
від 16.06.98, передбачено,
що реєстрацію договору лізингу проводять безоплатно міністерства
та інші центральні органи виконавчої влади, в управлінні яких
перебуває державне майно, що є об'єктом лізингу, або вони є
розпорядниками державних коштів, що залучаються за договором
пайового лізингу, чи надають державні гарантії для забезпечення
виконання договору лізингу.
Господарськими судами встановлено, що відповідно до п. 3
Постанови Кабміну України N 166 ( 166-96-п ) (166-96-п)
від 07.02.96
Міністерство фінансів України зобов'язано надати гарантії для
забезпечення зобов'язань щодо здійснення авансового платежу в
розмірі 15% вартості зовнішньоторговельного контракту
купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
недійсною є угода
яка не відповідає вимогам закону.
П. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 3
( v0003700-78 ) (v0003700-78)
від 28.04.78 "Про судову практику в справах про
визнання угод недійсними" зазначено, що за правилами ст. 48
ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
угода визнається недійсною при невідповідності
її не тільки закону, а й іншим актам, виданим органами державної
влади і управління в межах їх компетенції.
Таким чином суди дійшли обґрунтованих висновків про визнання
недійсною зазначеної угоди фінансового лізингу, як такої, що не
відповідає вимогам Закону України "Про лізинг" ( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
, так
як при її укладенні порушено одну з умов дійсності угоди, зокрема,
наявність у особи права на укладення угоди, а також вимоги щодо
обов'язкової державної реєстрації.
При цьому судами правильно застосовано ст. 59 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
щодо визнання договору недійсним і припинення його дії
на майбутнє, оскільки здійснене позивачем користування технікою є
безповоротнім, що унеможливлює повернення сторін у початковий
стан. З огляду на це вимоги скаржника про застосування
двосторонньої реституції відхиляються.
Касаційна інстанція зазначає, що судами правомірно зроблено
висновки про відсутність підстав визнавати зазначений договір
фінансового лізингу недійсним відповідно до ст. 49 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
як такий що укладений з метою завідомо суперечною
інтересам держави.
Необхідними умовами для визнання угоди недійсною на підставі
наведеної норми є її укладення з метою, завідомо суперечною
інтересам держави і суспільства, та наявність умислу хоча би в
однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.
Пленум Верховного Суду України в п. 6 постанови від 28 квітня
1978 року N 3 ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
з наступними змінами "Про судову
практику в справах про визнання угод недійсними" роз'яснив, що до
угод, укладених з метою, завідомо суперечною інтересам держави і
суспільства, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування
фізичними та юридичними особами доходів від оподаткування.
В матеріалах справи відсутні докази, що свідчать про
наявність у діях сторін умислу на завдання шкоди державі чи
існування такої шкоди внаслідок вчиненої сторонами угоди.
Доводи ТОВ "Златолан" про порушення судами норм ст. 35
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо неврахування преюдиційності рішення
суду відхиляються, позаяк предметом спору у справі N 2/207, на яку
посилається скаржник, не було встановлення фактів щодо належності
сільгосптехніки конкретним особам.
Касаційна інстанція також відхиляє доводи позивача щодо
порушення господарськими судами ст. 15 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
оскільки за договором, що є предметом спору передбачено відповідні
обов'язки обох сторін, тому територіальна підсудність в даному
випадку визначається згідно з частиною третьою статті 15 ГПК, і
розгляд справи здійснюється тим господарським судом, до якого
звернувся позивач.
Щодо порушення судами положення ст. 153 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
касаційна інстанція зазначає, що вимога про встановлення факту
неукладення договору є елементом оцінки фактичних обставин справи
та обґрунтованості вимог.
Відповідно до ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої
інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи
та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського
суду, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8,
111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, П О С Т А Н О В И В:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
13.12.2005 та рішення господарського суду м. Києва від 19.09.2005
у справі N 40/122 господарського суду м. Києва залишити без зміни,
а касаційну скаргу - без задоволення.
Головуючий В.Овечкін
Судді Є.Чернов
В.Цвігун