ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.02.2006 Справа N 8/314
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 13.04.2006
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі:
суддя Селіваненко В.П. - головуючий
судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.
розглянувши касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції
Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві
та професійних захворювань України в місті Суми
на постанову Київського апеляційного господарського суду від
08.09.2005
зі справи N 8/314
за позовом відділення виконавчої дирекції Фонду соціального
страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних
захворювань України в місті Суми (далі - Відділення)
до підприємства з 100% іноземним капіталом "ААЗ Трейдінг Ко"
(далі - Підприємство), м. Київ
про стягнення 108 717,92 грн.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - Каленського В.А.
В С Т А Н О В И В:
Відділення звернулося до господарського суду міста Києва з
позовом про стягнення з Підприємства 108 717,92 грн. в порядку
регресу на підставі статей 440, 441, 457, 460 Цивільного кодексу
Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(далі - ЦК УРСР).
Рішенням господарського суду міста Києва від 17.05.2005
(суддя Катрич В.С.) позов задоволено. Прийняте рішення мотивовано
необхідністю відшкодування позивачеві страхових виплат, оскільки
шкоду заподіяно працівником відповідача під час виконання трудових
обов'язків.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
08.09.2005 (колегія суддів у складі: Отрюх Б.В. - головуючий,
судді Верховець А.А., Тищенко А.І.) рішення місцевого суду
скасовано та в задоволенні позову відмовлено. Рішення апеляційного
суду мотивовано посиланням на те, що чинне законодавство не
передбачає обов'язку роботодавця як страхувальника відшкодовувати
страхові виплати.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Відділення просить постанову апеляційного господарського суду зі
справи скасувати внаслідок її прийняття з порушенням норм
матеріального і процесуального права та задовольнити позов. Своє
прохання скаржник мотивує посиланням на те, що відносини між
сторонами зі спору врегульовані не Законом України від 23.09.1999
N 1105-XIV ( 1105-14 ) (1105-14)
"Про загальнообов'язкове державне соціальне
страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі - Закон
N 1105), а ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, оскільки працівником Підприємства
під час виконання трудових обов'язків заподіяно шкоду працівникові
іншого підприємства (особі, застрахованій відповідно до Закону
N 1105), що призвело до здійснення Відділенням страхових виплат у
сумі 108 717,92 грн., які має відшкодувати відповідач.
Підприємство подало відзив на касаційну скаргу, в якому
зазначило про безпідставність її доводів та просило постанову
апеляційного господарського суду залишити без змін, а скаргу - без
задоволення.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі -
ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду
касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної
інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення
представника відповідача, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги
з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- 24.10.2003 на автодорозі "Київ-Довжанськ" водій
Підприємства Лясота В.Д., керуючи автобусом, що належав
відповідачеві, скоїв зіткнення з автомобілем, яким керував
працівник Сумського державного об'єднання спиртової та
лікеро-горілчаної промисловості "Сумиспирт" Олейніков Д.М.,
внаслідок чого останній помер на місці дорожньо-транспортної
пригоди;
- працівник Підприємства Лясота В.Д. та працівник Сумського
державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості
"Сумиспирт" Олейніков Д.М. на момент дорожньо-транспортної пригоди
виконували трудові обов'язки;
- вина громадянина Лясоти В.Д. у вчиненні
дорожньо-транспортної пригоди підтверджується висновком судової
автотехнічної експертизи від 21.11.2003 N 4691/18;
- нещасний випадок з Олейніковим Д.М. визнано нещасним
випадком на виробництві, про що 30.03.2004 складено акт за
формою Н-1 ( 1112-2004-п ) (1112-2004-п)
;
- згідно з статтями 21, 34 Закону N 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
членам
сім'ї загиблого Олейнікова Д.М. Відділенням здійснено страхові
виплати в сумі 108 717,92 грн.;
- Підприємство є платником страхових внесків з
загальнообов'язкового державного соціального страхування від
нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.
Причиною даного спору є питання про те, чи має відповідач
відшкодовувати витрати Відділення, які виникли внаслідок
здійснення останнім відповідно до Закону N 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
страхових виплат застрахованій особі.
Принципи, загальні правові, фінансові та організаційні засади
загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян
в України визначені Основами законодавства України про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування ( 16/98-ВР ) (16/98-ВР)
(далі - Основи).
Відповідно до статті 21 Основ ( 16/98-ВР ) (16/98-ВР)
внески на
загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного
випадку на виробництві та професійних захворювань сплачує виключно
роботодавець. Розмір внесків встановлюється у відсотках до сум
фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим
працівникам, які підлягають обкладенню прибутковим податком з
громадян.
Статтею 11 Основ ( 16/98-ВР ) (16/98-ВР)
та статтею 13 Закону N 1105
( 1105-14 ) (1105-14)
визначено, що страховий ризик - це обставини,
внаслідок яких може статися страховий випадок, а страховим
випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне
захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену
фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14
Закону N 1105, з настанням яких виникає право застрахованої особи
на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.
Згідно з статтею 2 Закону N 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
дія цього Закону
поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору.
Статтею 6 цього Закону ( 1105-14 ) (1105-14)
встановлено, що суб'єктами
страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в
окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники та
страховик. Застрахованою є фізична особа, на користь якої
здійснюється страхування (працівник); страхувальниками є
роботодавці, а в окремих випадках - застраховані особи;
страховик - Фонд соціального страхування від нещасних випадків на
виробництві та професійних захворювань України (робочим органом
якого згідно з статтею 18 Закону N 1105 є Відділення).
Відповідно до наведених приписів статей 2, 6 Закону N 1105
( 1105-14 ) (1105-14)
потерпілий Олейніков Д.М. є застрахованою особою, на
користь якої здійснювалося страхування
страхувальником-роботодавцем Сумським державним об'єднанням
спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Сумиспирт".
З огляду на викладене апеляційний господарський суд дійшов
помилкового висновку про те, що на відносини Відділення та
Підприємства поширюється дія Закону N 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
, оскільки
сфера дії цього Закону в даному випадку охоплює лише відносини
Відділення і Сумського державного об'єднання спиртової та
лікеро-горілчаної промисловості "Сумиспирт", а взаємовідносини
Відділення і Підприємства регулюються цивільним законодавством
(статтями 440, 441, 460 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та/або 1166, 1172,
1191 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
та знаходяться поза
сферою дії Закону N 1105, як і відносини відповідача з загиблим
Олейніковим Д.М., який не був працівником Підприємства.
При цьому посилання суду апеляційної інстанції в
обґрунтування прийнятого ним рішення на рішення Вищого
господарського суду України від 23.06.2004 зі справи N 14/360 є
безпідставним, оскільки у справі N 14/360 (а.с. 91-93) позов було
пред'явлено до роботодавця постраждалого працівника, відносини
якого з Фондом соціального страхування від нещасних випадків на
виробництві та професійних захворювань України регулює саме Закон
N 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
, який не передбачає можливості пред'явлення
страховиком вимог до страхувальника з приводу відшкодування Фонду
страхових виплат в порядку регресу.
За таких обставин посилання Підприємства на сплату ним
страхових внесків з загальнообов'язкового державного соціального
страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання не може бути підставою для відмови у відшкодуванні
Відділенню здійснених ним страхових виплат.
Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, який набрав чинності з
01.01.2004, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що
виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які
виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення
цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли
або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Разом з тим ні місцевим, ані апеляційним господарськими
судами не враховано, що право на відшкодування витрат у Відділення
виникає лише після здійснення ним відповідних страхових виплат, а
застосуванню підлягає матеріальний закон, який діяв на той час. У
зв'язку з цим попередніми судовими інстанціями безпідставно не
було встановлено дати здійснення позивачем страхових виплат.
Крім того, попередні судові інстанції, приймаючи рішення зі
справи, виходили з того факту, що винним у заподіянні шкоди
застрахованій особі є працівник відповідача.
Проте частиною другою статті 34 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства
повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть
підтверджуватись іншими засобами доказування.
Встановлення вини фізичної особи у скоєнні
дорожньо-транспортної пригоди знаходиться поза компетенцією
господарського суду і має відбуватися в межах провадження з
кримінальної справи або в межах провадження зі справи про
адміністративне правопорушення.
Між тим ні місцевим, ані апеляційним господарськими судами не
встановлено, чи визнано уповноваженим державним органом працівника
відповідача винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, що
призвела до загибелі Олейнікова Д.М. (застрахованої особи), а тому
факт заподіяння шкоди з вини працівника Підприємства не може
вважатися належно встановленим.
Отже, місцевий та апеляційний господарські суди припустилися
неправильного застосування приписів частини першої статті 4-7
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо прийняття судового рішення суддею за
результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої
статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і
об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх
сукупності, що відповідно до частини першої статті 111-10
ГПК України є підставою для скасування судових рішень зі справи.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої
статті 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не має права встановлювати
або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні
або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий
розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно
встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та
доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно
до вимог закону.
Керуючись статтями 111-7, 111-9 - 111-12 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду
соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань України в місті Суми задовольнити
частково.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 17.05.2005 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
08.09.2005 зі справи N 8/314 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
міста Києва.
Суддя В.Селіваненко
Суддя В.Джунь
Суддя Б.Львов