ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
16.02.2006 Справа N 46/7-04/19-05
Відмовлено у порушенні провадження з перегляду
ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України
від 30 березня 2006 року
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: [...] -
головуючого (доповідача), [...], за участю представників: позивача
- [...], відповідача - [...], розглянувши касаційну скаргу
Дочірнього сільськогосподарського підприємства "XXX" на рішення
господарського суду Київської області від 4 липня 2005 року у
справі за позовом ТзОВ "YYY" до Дочірнього сільськогосподарського
підприємства "XXX"
про стягнення 269386 грн. передплати та 981400 грн. штрафу,
встановив:
Рішенням господарського суду Київської області від 4 липня 2005
року (суддя [...]) позов задоволений частково. Стягнуто з
відповідача на користь позивача 269386 грн. основного боргу,
штрафу в сумі 49070 грн., пені в сумі 18805,36 грн., судові
витрати.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач просить його
скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм
матеріального і процесуального права.
Обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи,
суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з
наступних підстав.
Згідно ст. 525 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
одностороння відмова від
зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається,
якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання має
виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог
цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за
відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового
обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як правильно встановлено судом, 3 лютого 2003 року між товариством
з обмеженою відповідальністю "ZZZ" та товариством з обмеженою
відповідальністю "YYY" був укладений договір N 2/02/03, відповідно
до умов якого товариство з обмеженою відповідальністю "ZZZ"
зобов'язалось продати, а позивач - прийняти та оплатити горох
урожаю 2003 року.
Згідно п. 3.3 укладеного договору загальна вартість товару
становить 981400 грн.
Відповідно до п. 6.1 договору N 2/02/03 та додаткової угоди N 1
від 12.02.2003 року до договору, платіж за поставляємий за даним
договором товар, здійснюється банківським переводом на підставі
рахунку-фактури, виставленої продавцем позивачу.
На виконання умов договору, позивач свої зобов'язання по оплаті
товару виконав належним чином, що підтверджується матеріалами
справи.
З матеріалів справи вбачається, що 27 червня 2003 року між
дочірнім сільськогосподарським підприємством "XXX" та ТзОВ "ZZZ"
було укладено угоду про переведення боргу, відповідно до п. 2 якої
відповідач зобов'язався замість продавця виконати зобов'язання за
договором N 2/02/03 від 03.02.2004 року та додатковими угодами до
нього.
Відповідач свої зобов'язання щодо продажу 2800 тон гороху урожаю
2003 року не виконав.
Згідно ст. 218 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, учасник господарських
відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання
господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено
законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення
господарського зобов'язання несе господарсько-правову
відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання
зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили,
тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов
здійснення господарської діяльності.
Враховуючи, що відповідачем було повернуто позивачеві частину
передплати в сумі 221314 грн., рішенням місцевий суд обгрунтовано
стягнув з відповідача решту суму заборгованості в розмірі 269386
грн.
На підставі ст. 230 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, штрафними санкціями
визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми
(неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин
зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення
господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання
господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного
виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та
забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення
зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій,
передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Як встановлено судом, пунктом 8.10 укладеного сторонами договору
передбачається, що у випадку порушення терміну повернення
передплати, передбаченої п. 8.9 договору, продавець сплачує пеню у
розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки
повернення передплати.
Крім того, відповідно до п. 8.8 договору, у випадку відмови
відповідача від поставки товару, відповідач зобов'язаний повернути
суму отриманої передплати та сплатити позивачу штраф у розмірі
п'яти відсотків від загальної вартості товару, визначеної в п. 6.1
договору.
Враховуючи, що відповідач фактично відмовився від поставки товару,
суд правомірно задовольнив вимоги позивача в частині стягнення
штрафу в сумі 49070 грн.
Суд вважає, що місцевий господарський суд у рішенні вірно
застосував норми матеріального права і обгрунтовано визнав такими,
що підлягають частковому задоволенню позовні вимоги позивача.
За таких обставин, рішення суду відповідає вимогам закону та
обставинам справи, тому підстав для його зміни немає.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд постановив:
Рішення господарського суду Київської області від 4 липня 2005
року залишити без змін, а касаційну скаргу Дочірнього
сільськогосподарського підприємства "XXX" - без задоволення.