ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.02.2006 Справа N 11/18-16/282-14/263
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 20.04.2006
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді Дерепи В.І.
суддів: Грека Б.М. - (доповідача у справі), Стратієнко Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційне подання
Відкритого акціонерного товариства "Коломійський ДОЗ"
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від
12.12.05
у справі N 11/18-16/282-14/263
господарського суду Івано-Франківської області
за позовом Відкритого акціонерного товариства
"Коломійський ДОЗ"
до ПП "Рись"
про розірвання договору та відшкодування завданих збитків
за участю представників від:
позивача:
- Клименко С.Ю.
- Бондаренко Н.І. (довіреності від 17.11.05)
відповідача - не з'явилися, були належно повідомлені
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від
11.10.05 позов ВАТ "Коломийський ДОЗ" задоволено частково: з
ПП "Рись" стягнуто збитки та судові витрати.
Судове рішення мотивовано тим, що зобов'язання відповідача
щодо охорони майна позивача виникло внаслідок фактичного прийняття
майна під охорону, а отже, охоронець відповідає за втрату і
нестачу майна в розмірі його вартості, а за пошкодження майна - в
розмірі суми, на яку знизилась його вартість.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
12.12.05 рішення господарського суду Івано-Франківської області
від 11.10.05 скасовано, в позові ВАТ "Коломийський ДОЗ" відмовлено
повністю.
Скаржник вважає, що постанова Львівського апеляційного
господарського суду винесена з грубим порушенням норм
матеріального та процесуального права, та просить скасувати
постанову Львівського апеляційного господарського суду і прийняти
нове рішення про направлення справи на новий розгляд.
В обґрунтування касаційної скарги заявник вказує на порушення
судом вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
, що стало
наслідком неврахування прав та повноважень керівника (керуючого
санацією в процедурі санації підприємства). Скаржник також вважає,
що при розгляді справи господарськими судами першої та апеляційної
інстанцій грубо порушені норми процесуального і матеріального
права, проігноровані вказівки Вищого господарського суду України
та вимоги ст. 111-2 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
. Так, господарський суд Івано-Франківської області
ухвалив рішення без урахування позиції та доводів позивача, що
залишено поза увагою апеляційним господарським судом.
Також, на думку скаржника, не враховані права і обов'язки
осіб, які не були залучені до участі в справі, а саме, права та
обов'язки керуючих санацією Ілляшенко О.В. та Клименко С.Ю., які
працювали на підприємстві протягом 2002-2003 років. Скаржник ще
звертає увагу на те, що в порушення ст. 32 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судами залишено без
задоволення клопотання про проведення судово-бухгалтерської
експертизи, яка повинна була надати можливість суду встановити
наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і
заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для
правильного вирішення спору.
Крім того, заявник вважає, що апеляційний господарський суд
неналежно дослідив матеріали справи, надав перевагу відповідачу,
чим порушив принцип рівності сторін, незважаючи на наявні в справі
письмові докази.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників
позивача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги,
колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню
з наступних підстав.
Господарський суд першої інстанції встановив, що на підставі
договору про охорону, укладеного 01.11.02 між
ВАТ "Коломийський ДОЗ" та приватним підприємством "Рись"
(а.с.105-110 т.1), охороні підлягала територія по периметру
підприємства, виробничі цехи, склади, бази, будівельні майданчики
та інші приміщення і складові, підприємства, перераховані у
переліку та відображені на відповідному імені (а.с.111-114 т.1).
Передача майна під охорону відбулася 28.10.02, що підтверджується
відповідним актом (а.с.181-186).
Обґрунтовуючи висновок про стягнення збитків в сумі
34693,13 грн., суд виходив з того, що відповідачем вчинялись дії
по виконанню договору від 01.11.02. Висновок суду щодо стягнення
збитків мотивований тим, що: збитки в розмірі 14483 грн.
спричинено в результаті простою підприємства за період з 012.02.03
по 10.02.03; в розмірі 9709 грн. - внаслідок ігнорування
відповідачем прав позивача на управління об'єктом та здійснення на
ньому виробничої діяльності, та внаслідок додаткових витрат,
пов'язаних з укладанням договору про надання охоронних послуг ВДСВ
при МВС України від 28.12.02; в розмірі 10364,73 грн. -
в результаті простою підприємства у лютому 2003 р.; у розмірі
136,40 грн. - внаслідок пошкодження майна позивача.
Апеляційний господарський суд, відмовляючи у задоволенні
позову на підставі встановлених фактів, прийшов до висновку, що
вимоги про стягнення 14483 грн. втраченої вигоди від простою;
10364,73 грн. оплати простою працівників охорони; 3831 грн. витрат
за надання допомоги адвоката; 9709 витрат по укладенню договору
про надання охоронних послуг ДСО при МВС; 136,40 грн. пошкодження
майна, не є збитками у розумінні ст. 623 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, особа, якій завдано збитків в результаті порушення її
цивільного права, має право на їх відшкодування. Відповідно до
ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України - боржник, який прострочив
зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Аналіз зазначених законодавчих положень дозволяє прийти до
висновку, що відшкодуванню підлягають збитки, які знаходяться у
причинному зв'язку з правопорушенням, а причинний зв'язок між
порушенням та збитками має бути безпосереднім, або прямим.
Наведені обставини при вирішенні спору, апеляційний
господарський суд врахував та зазначив про відсутність підстав для
стягнення вищевказаних сум, як збитків, оскільки не встановлено
безпосереднього причинного зв'язку між заявленою позивачем до
стягнення сумою шкоди і неправомірними діями приватного
підприємства "Рись" на підставі сукупної оцінки наявних у справі
доказів.
В той же час слід зазначити, що суди обґрунтовано відхилили
вимоги позивача щодо призначення судової експертизи. Відповідно до
частини п'ятої статті 42 та ст. 43 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, висновок судового експерта для
господарського суду не є обов'язковою і оцінюється судом за своїм
внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і
об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх
сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для суду
заздалегідь встановленої сили.
Що стосується посилань скаржника про дублювання місцевим
господарським судом рішення від 06.02.04, то колегія суддів
зазначає, що перевіряється на відповідність вимогам законодавства
рішення місцевого суду від 11.10.05, а не від 06.02.04, оскільки
останнє скасовано.
Твердження заявника, про те що як місцевий так і апеляційний
господарський суд не залучили до участі в справі керуючих санацією
Ілляшенко О.В. та Клименко С.Ю., є безпідставними з огляду на
таке.
Відповідно до Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"
( 2343-12 ) (2343-12)
, для здійснення певних процедур банкрутства введено
інститут арбітражних керуючих, які, в залежності від певних
процедур, виступають розпорядниками майна, керуючими санацією, або
ліквідаторами. При здійсненні своїх повноважень, наведені особи
фактично представляють боржника. Отже, апеляційний суд, даючи
правову оцінку встановленим обставинам, дав оцінку діям вказаних
осіб.
Посилання скаржника на ту обставину, що господарський суд
розглянув справу за відсутності сторони та при неврахуванні
доводів позивача, не може слугувати підставою для скасування
судового акту в розумінні ст. 110 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки апеляційний господарський
суд, згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу України,
повторно розглядає справу за наявними у справі і додатково
наданими доказами.
Твердження заявника про неврахування приписів Вищого
господарського суду України щодо відсутності в судових актах
розрахунків завданих збитків згідно Постанови Кабінету Міністрів
України "Про затвердження Порядку визначення розміру збитків від
розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей"
( 116-96-п ) (116-96-п)
не може бути враховано, оскільки на сторону
покладається обов'язок доведення факту пошкодження майна, і, як
відзначив апеляційний суд, позивач не довів цей факт. В той час,
як обов'язок доказування покладається на позивача.
Враховуючи наведені обставини, колегія суддів вважає, що
апеляційний суд прийшов до законного висновку щодо відсутності
підстав для задоволення позову про стягнення збитків в розмірі
34963,13 грн.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 111-5, 111-7, п. 1 ч. 1
ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ВАТ "Коломийський ДОЗ" залишити без
задоволення, постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 12.12.05 у справі N 11/18-16/282-14/263 залишити без
змін.
Головуючий - суддя В.Дерепа
Судді Б.Грек
Л.Стратієнко