ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.02.2006 Справа N 7/107-93
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 13.04.2006
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді Кривди Д.С.
суддів Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.
у відкритому судовому засіданні за участю представників
сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Лісниченко Є.С.
розглянувши касаційну скаргу Відділ обліку майна міської
комунальної власності Луцької міської ради та касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Український друкарський
дім"
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від
14-21.11.2005 р.
у справі N 7/107-93 Господарського суду Волинської області
за позовом Відділу обліку майна міської комунальної власності
Луцької ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український
друкарський дім"
про розірвання договору купівлі-продажу та виселення з
займаного приміщення
В С Т А Н О В И В:
Відділ обліку майна міської комунальної власності Луцької
міської ради звернувся до Господарського суду Волинської області з
позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український
друкарський дім" про розірвання договору купівлі-продажу від
13.05.2004 р. N 206 п/к, стягнення неустойки у розмірі 70000 грн.,
стягнення податку на додану вартість у розмірі 70000 грн.,
визнання незаконною реєстрацію права власності на нежитлове
приміщення та виселення із займаного приміщення.
Рішенням Господарського суду Волинської області від
28.03.-05.04.2005 р. (суддя М.С.Шум) позовні вимоги задоволено
частково, договір купівлі-продажу від 13.05.2004 р. N 206 п/к,
укладений між сторонами у справі, розірвано, виселено Товариство з
обмеженою відповідальністю "Український друкарський дім" з
приміщення, що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Лесі
Українки, 13-15, стягнуто з Товариства з обмеженою
відповідальністю "Український друкарський дім" 70000 грн.
неустойки та 70000 грн. на відшкодування податку на додану
вартість, а в задоволенні позову в частині визнання незаконною
реєстрацію права власності на нежитлове приміщення відмовлено.
Не погодившись з рішенням Господарського суду Волинської
області від 28.03.-05.04.2005 р., Товариство з обмеженою
відповідальністю "Український друкарський дім" подало апеляційну
скаргу.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
14-21.11.2005 р. (судді: М.В.Краєвська, Я.В.Дух, З.І.Зданкевич)
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
"Український друкарський дім" задоволено частково, рішення
Господарського суду Волинської області від 28.03.-05.04.2005 р.
скасовано частково та прийнято нове рішення, яким у задоволенні
позовних вимог у частині стягнення 70000 грн. неустойки
відмовлено, в решті рішення Господарського суду Волинської області
від 28.03.-05.04.2005 р. залишено без змін.
Не погодившись з постановою Львівського апеляційного
господарського суду від 14-21.11.2005 р., Відділ обліку майна
міської комунальної власності Луцької міської ради подав касаційну
скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського
апеляційного господарського суду від 14-21.11.2005 р. та залишити
в силі рішення Господарського суду Волинської області від
28.03.-05.04.2005 р., мотивуючи свою вимогу тим, що господарським
судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та
процесуального права.
Не погодившись з прийнятими у даній справі судовими
рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Український
друкарський дім" подало касаційну скаргу, в якій просить частково
скасувати рішення Господарського суду Волинської області від
28.03.-05.04.2005 р. та постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 14-21.11.2005 р. та прийняти нове рішення
про відмову в задоволенні позову.
Відділ обліку майна міської комунальної власності Луцької
міської ради не скористався правом, наданим ст. 22 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
щодо участі його представника у судовому засіданні.
Про час і місце розгляду касаційної скарги був повідомлений.
Розглянувши касаційні скарги, перевіривши правильність
застосування господарським судом норм матеріального та
процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов
висновку, що касаційна скарга Відділу обліку майна міської
комунальної власності Луцької міської ради та касаційна скарга
Товариства з обмеженою відповідальністю "Український друкарський
дім" підлягають задоволенню частково.
Господарським судом встановлено, що 13.05.2004 р. між
позивачем та відповідачем укладено договір купівлі-продажу
N 206 п/в, за яким позивач зобов'язувався продати відповідачу
нежитлове приміщення загальною площею 271,2 кв. м, що знаходиться
за адресою: м. Луцьк, вул. Лесі Українки, 13-15, а відповідач
зобов'язався сплатити за це приміщення 420000 грн., в тому числі
70000 грн. податку на додану вартість. Строк оплати коштів за
об'єкт визначений до 11.06.2004 р. Відповідач взяті на себе
зобов'язання щодо проведення розрахунків по оплаті об'єкту в
повному об'ємі не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість
станом на 11.06.2004 р. в сумі 212076 грн.
Отже, як випливає з обставин, встановлених господарським
судом попередніх інстанцій, між позивачем та відповідачем
13.05.2004 р. виникли правовідносини щодо приватизації майна, яким
є приміщення площею 271,2 кв. м.
Статтею 2 Закону України "Про приватизацію невеликих
державних підприємств (малу приватизацію)" ( 2171-12 ) (2171-12)
визначені
об'єкти малої приватизації, до яких, зокрема, входить окреме
індивідуально визначене майно. Враховуючи, що приміщення площею
271,2 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Лесі
Українки, 13-15 є окремим індивідуально визначеним майном, то дане
приміщення є об'єктом малої приватизації.
Способи малої приватизації визначені ст. 3 Закону України
"Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу
приватизацію)" ( 2171-12 ) (2171-12)
, відповідно до якої приватизація
об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу
на аукціоні, за конкурсом. Проте, господарський суд попередніх
інстанцій, встановивши обставини щодо продажу позивачем об'єкту
приватизації, у встановленому законом порядку на підставі
відповідних доказів не дослідив обставин щодо способу приватизації
відповідачем вищезгаданого об'єкту малої приватизації.
Вимоги щодо договору купівлі-продажу об'єкту малої
приватизації встановлені ст. 23 Закону України "Про приватизацію
невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" ( 2171-12 ) (2171-12)
відповідно до ч. 1 якої право власності на державне майно
підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між
покупцем та уповноваженим представником відповідного органу
приватизації. Договір купівлі-продажу державного майна підлягає
нотаріальному посвідченню.
Згідно ч. 2 та ч. 3 вищенаведеної правової норми ( 2171-12 ) (2171-12)
договір включає: назву підприємства, його адресу; відомості про
продавця та покупця; остаточну ціну продажу об'єкта на аукціоні,
за конкурсом або розмір викупу; взаємні зобов'язання продавця і
покупця; номери їх розрахункових рахунків; назви і адреси
банківських установ; умови внесення платежів. До договору
включаються зобов'язання сторін, які були визначені умовами
аукціону, конкурсу чи викупу, відповідальність та правові наслідки
їх невиконання. Таким чином, як випливає з приписів даної правової
норми, окрім зобов'язання щодо прийняття та сплати вартості
об'єкту малої приватизації покупець бере на себе і інші
зобов'язання. Проте, господарським судом попередніх інстанцій
оспорюваний позивачем договір досліджено не було та не встановлено
зміст зобов'язань, взятих відповідачем, не досліджено також і
обставин щодо виконання відповідачем цих зобов'язань, що свідчить
про неповне встановлення обставин справи та прав і обов'язків
сторін за спірним договором.
Згідно ч. 5 ст. 23 Закону України "Про приватизацію невеликих
державних підприємств (малу приватизацію)" ( 2171-12 ) (2171-12)
у редакції,
що діяла на час виникнення спірних правовідносин, договір
купівлі-продажу є підставою для внесення коштів у банківську
установу на обумовлений договором рахунок як оплату за придбаний
об'єкт приватизації. Покупець зобов'язаний внести зазначені
платежі протягом 30 календарних днів з моменту переходу до нього
права власності на об'єкт приватизації. Термін оплати може бути
продовжено ще на 30 календарних днів за умови сплати не менш як
50 відсотків ціни продажу об'єкта. Таким чином, як випливає з
приписів даної правової норми, на покупця покладено обов'язок
внести платежі протягом 30 календарних днів з моменту переходу до
нього права власності. Таким чином для вирішення даного спору
господарський суд у встановленому законом порядку не підставі
відповідних доказів був зобов'язаний встановити обставини щодо
моменту переходу до відповідача вправа власності на об'єкт
приватизації. Проте, господарським судом даної обставини
встановлено не було.
Відповідальність за порушення законодавства про приватизацію
встановлена ст. 29 Закону України "Про приватизацію державного
майна" ( 2163-12 ) (2163-12)
, відповідно до п. 4 якої у редакції, що діяла
на час виникнення спірних правовідносин, покупці, що не сплатили
за об'єкт приватизації, придбаний шляхом викупу, на аукціоні або
за конкурсом, протягом 60 днів з моменту укладення чи реєстрації
відповідної угоди сплачують на користь органу приватизації
неустойку в розмірі і порядку, що встановлюються Кабінетом
Міністрів України. Рішення про викуп об'єкта або результати
конкурсу, аукціону в таких випадках підлягають анулюванню. Таким
чином, як випливає з приписів вищенаведеної правової норми, якщо
покупець не сплатив за об'єкт приватизації, придбаний відповідним
способом, протягом 60 днів з моменту укладення чи реєстрації
відповідної угоди, то він сплачує на користь органу приватизації
неустойку при цьому рішення про викуп об'єкта або результати
конкурсу, аукціону в таких випадках підлягають анулюванню. Проте,
господарським судом не було досліджено обставин щодо анулювання
позивачем рішення про викуп об'єкта або результати конкурсу,
аукціону, що свідчить про неповне встановлення обставин,
необхідних для вирішення даного господарського спору.
Позивачем, крім інших, заявлено вимогу щодо стягнення з
відповідача 70000 грн. податку на додану вартість.
Згідно преамбулі Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
цей Закон визначає платників податку на
додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік
неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій,
особливості оподаткування експортних та імпортних операцій,
поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та
внесення податку до бюджету.
Порядок обчислення і сплати податку на додану вартість
визначений ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, згідно п. 7.1 якої поставка товарів (робіт, послуг)
здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим
нарахуванням податку на додану вартість.
Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
у цьому Законі термін платник
податку вживається у такому значенні: платник податку - особа, яка
згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення
до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка
імпортує товари на митну територію України. Таким чином,
відповідно до приписів даної правової норми, платником податку на
додану вартість є продавець товару, який зобов'язаний здійснити
утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем
у складі договірної ціни товару.
Проте, господарський суд попередніх інстанцій при вирішенні
спору в частині стягнення з відповідача податку на додану вартість
не з'ясував правової природи даних правовідносин, що призвело до
порушення вищенаведених правових норм.
Враховуючи, що господарський суд попередніх інстанцій у
розгляді даної справи припустився неправильного застосування
приписів частини першої статті 4-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо
прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх
обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу
стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому
процесі всіх обставин справи в їх сукупності, то прийняті по суті
справи рішення грунтується на неповно з'ясованих обставинах, які
входять до предмету доказування, а отже неможливо зробити висновок
про правильність застосування господарським судом норм
матеріального права.
Порушення судами першої та апеляційної інстанції вимог
статті 43 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
щодо повноти з'ясування обставин справи, неповне
дослідження предмету і правової природи позову унеможливило
правильне застосування приписів матеріального і процесуального
законодавства і є підставою скерування справи для нового розгляду
судом першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені
законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного
встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в
залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного
законодавства, вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, 111-10,
111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Луцької міської ради задовольнити частково.
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
"Український друкарський дім" задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Волинської області від
28.03.-05.04.2005 р. та постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 14-21.11.2005 р. у справі N 7/107-93
скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського
суду Волинської області.
Головуючий - суддя Д.С.Кривда
Судді Г.В.Жаботина
А.М.Уліцький