ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.02.2006 Справа N 5/136
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 30.03.2006
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді - М.В.Кузьменка
судді - І.М.Васищака
судді - В.М.Палій
розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства
"Лужанський експериментальний завод"
на рішення господарського суду Чернівецької області від
23.09.2005 р. та постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 29.11.2005 р.
у справі N 5/136
за позовом Приватного підприємця Г.М.В.
до Державного підприємства "Лужанський експериментальний
завод"
про усунення перешкод в користуванні майном,
за участю представників сторін:
від позивача:
- Драбчук В.С. (довіреність у справі),
- Григорій М.В.
від відповідача:
- Зінчук П.Ф. (довіреність у справі),
В С Т А Н О В И В:
Приватний підприємець Г.М.В. звернувся до господарського суду
Чернівецької області з позовом до Державного підприємства
"Лужанський експериментальний завод" про усунення перешкод в
користуванні майном, а саме будівлею телятника загальною площею
941,90 кв. м, що належить позивачу на праві власності, шляхом
звільнення вказаної будівлі.
Відповідач, заперечуючи заявлений позов, посилається на те,
що спірне майно не може використовуватися у підприємницькій
діяльності позивача, оскільки зайняття сільськогосподарською
діяльністю не внесено до свідоцтво про державну реєстрацію
позивача як суб'єкта підприємництва, а тому останній не може
використовувати спірне приміщення. Також відповідач стверджує про
те, що відповідач згідно договорів оренди від 01.08.1997 р. та
20.10.1999 р., орендує терміном на 10 років приміщення двох ферм у
КСП м. Шевченка та його правонаступника СВК "Глинницький".
Рішенням господарського суду Чернівецької області від
23.09.2005 р. (суддя Дутка В.В.), залишеним без змін постановою
Львівського апеляційного господарського суду від 29.11.2005 р.
(головуючий, суддя Гнатюк Г.М., судді Кравчук Н.М.,
Мирутенко О.Л.), позов задоволено: зобов'язано відповідача
звільнити приміщення телятника N 1 за місцезнаходженням:
с. Глиниця Кіцманського району Чернівецької області,
вул. Польова, 25 - "б" від утриманих тварин.
Вказані рішення та постанова мотивовані тим, що позивач своє
право власності, у тому числі для здійснення підприємницької
діяльності, реалізувати немає можливості, оскільки належне йому на
праві власності спірне приміщення телятника використовує
відповідач, самовільно утримуючи в ньому 2 корови, 1 коня,
1 свиноматку без документів, які б підтверджували правомірність
його дій, чим завдає позивачу шкоду і позбавляє останнього
використовувати приміщення для потреб підприємницької діяльності.
Одночасно судами зазначено, що відповідач не довів, що спірне
приміщення телятника та стайні, які він орендує, є тотожними
будівлями.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та
постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій
просить суд їх скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм
матеріального та процесуального права, та припинити провадження у
справі.
Зокрема, у своїй касаційній скарзі скаржник зазначає, що по
суті заявлений позов є віндикаційним позовом про витребування
майна з чужого незаконного володіння, власником якого є фізична
особа. Тому спір не підвідомчий господарському суду, оскільки
захист прав власника - фізичної особи, повинен здійснюватися в
суді загальної юрисдикції. Окрім того, скаржник посилається на те,
що судами не оцінено законність набуття позивачем права власності.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування
судом норм матеріального та процесуального права при ухваленні
оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що
підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами двох
інстанцій позивач звернувся до господарського суду з позовом і
просить зобов'язати відповідача усунути перешкоди у здійсненні
позивачем права власності на будівлю телятника загальною площею
941,90 кв. м., що знаходиться за адресою: с. Глиниця Кіцманського
району Чернівецької області, вул. Польова, 25 - "б", шляхом
звільнення вказаної будівлі від утримуваних тварин, а саме 1 коня,
2 корів та 1 свиноматки, які належать відповідачу.
Право на такий захист передбачене ч. 2 ст. 48 Закону України
"Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
, згідно з якою власник може вимагати
усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не
були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих
цим збитків.
Предметом даного позову (негаторного) є вимога володіючого
майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права
власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися,
розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом, зокрема, шляхом
звільнення приміщень власника від неправомірного перебування у них
майна третіх осіб.
Отже, твердження скаржника про те, що предметом даного позову
є витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний
позов), є помилковим, оскільки предметом віндикаційного позову
становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно
володіючого цим майном невласника про повернення
індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння.
Відповідно до ст. 55 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, суб'єктами
господарювання визнаються учасники господарських відносин, які
здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську
компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають
відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми
зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених
законодавством. Суб'єктом господарювання є громадяни України, які
здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до
закону як підприємці.
В силу ч. 2 ст. 3 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, господарська
діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і
соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є
підприємством, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Згідно ст. 128 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
громадянин визнається
суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької
діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без
статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Статтею 320 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
передбачено, що власник має
право використовувати своє майно для здійснення підприємницької
діяльності, крім випадків, встановлених законом.
Отже, право підприємницької діяльності пов'язано з приватною
власністю, яка складає матеріальну основну підприємництва.
Судами двох інстанцій встановлено, що позивач придбавши у
власність спірне приміщення телятника з метою використання його у
своїй господарській діяльності, позбавлений цієї можливості,
оскільки дане приміщення використовує відповідач у своїй
господарській діяльності, що підтверджується наявним в матеріалах
справи актом від 29.08.2005 р., який складений і скріплений
підписами голови сільської ради та депутатів.
Згідно ч. 3 ст. 47 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
держава гарантує
недоторканість майна і забезпечує захист майнових прав усім
підприємцям.
Статями 20, 147 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
встановлено, що майнові
права суб'єктів господарювання захищаються законом. Кожний суб'єкт
господарювання має право на захист своїх прав і законних
інтересів, які захищаються, зокрема шляхом відновлення становища,
яке існувало до порушення цих прав та законних інтересів.
Враховуючи приписи наведених норм, посилання скаржника на те,
що позивач не має права звертатися з даним позовом до
господарського суду, оскільки право власності на спірне майно
належить громадянину Г.М.В. як фізичній особі, є помилковим.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що судами двох інстанцій
не використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені
процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування
обставин справи.
Законним рішення є тоді, коли суд, виконавши всі вимоги
процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини,
вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що
підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно ст. 38 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд у разі, якщо
подані сторонами докази є недостатніми, зобов'язаний витребувати
від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі
документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.
Як вбачається з матеріалів справи відповідач посилається на
те, що спірним приміщенням він користується на підставі укладених
з колгоспом ім. Т.Г. Шевченка (правонаступником якого є СВК
"Глиницький") договорів оренди від 01.08.1997 р. N 2-юр та від
20.10.1999 р. N 206-Г (а.с.38-44), згідно яких відповідач орендує
стайню в селі Глиниця Кіцманського району Чернівецької області
загальною площею 640 метрів та загальною площею (55 х 10)
550 метрів. При цьому, вказаними договорами оренди не визначена
адреса, за якою знаходиться передане відповідачу у тимчасове
володіння приміщення.
Проте, відповідно до рішення Глиницької сільської ради
Кіцманського району від 09.02.2005 р. N 12/2, вирішено виділити
будівлю телятника в окреме господарство і присвоїти адресу:
с. Глиниця вул. Польова, 25-б.
Отже, для того, щоб дійти обґрунтованого висновку щодо
неправомірності користування відповідачем спірним приміщенням,
господарські суди повинні були вичерпно з'ясувати усе коло
обставин, пов'язаних з встановленням місцезнаходження орендованого
відповідачем приміщення на момент укладення вказаних договорів
оренди. Тобто суди двох інстанцій мали б з достовірністю
встановити той факт, що передане у власність позивачу приміщення
(телятник) та орендоване відповідачем приміщення (стайня) не є
тотожними будівлями; встановити чи здійснювалась у минулому
реконструкція (ремонт, перебудова) переданої у власність позивачу
будівлі (телятник). Для роз'яснення цих питань, які потребують
спеціальних знань, суди мали б вирішити питання про доцільність
призначення будівельно-технічної експертизи спірного приміщення в
порядку, встановленому ст. 41 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Неповне з'ясування вказаних обставин призвело до неповного
дослідження ними обставин, які входять до предмету доказування у
справі.
Окрім того, дійшовши висновку про те, що правоустановлюючими
документами, які підтверджують право позивача на спірне
приміщення, є Рішення виконкому, свідоцтво про право власності і
реєстраційне посвідчення, суди двох інстанцій не звернули увагу на
лист Кіцманського районного суду Чернівецької області від
09.08.2005 р. N 101 (а.с.14), де зазначено, що у провадженні цього
суду знаходиться цивільна справа, яка на даний час не розглянута,
за позовом К.О.Д. до Г.М.В. про визнання незаконним правочину -
акта виконавчого комітету сільради, а саме рішення від
09.02.2005 р. N 12/2 "Про оформлення права власності на будівлю
телятника" (а.с.17-18).
Отже, розглядаючи даний позов по суті, з метою дослідження
повною мірою наявності у позивача суб'єктивного матеріального
права або охоронюваного законом інтересу на подання даного позову,
суди двох інстанцій мали б розглянути питання щодо доцільності
зупинення провадження у справі, оскільки, як вбачається з
матеріалів справи, існує цивільний спір відносно правомірності
набуття позивачем права власності на спірне приміщення, що ставить
під сумнів його право бути власником цих приміщень.
Проте, суд першої інстанції наведеного не врахував, і
безпідставно відхилив клопотання відповідача про зупинення
провадження у справі (а.с.13). Суд апеляційної інстанції,
переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку,
вказаного порушення не усунув.
Таким чином, судові інстанції припустилися порушення вимог
частини першої статті 4-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо прийняття
судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи
і частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного,
повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі усіх обставин
справи в їх сукупності.
З огляду на допущені судами двох інстанцій порушення норм
матеріального та процесуального права, ухвалені у даній справі
рішення та постанова підлягають скасуванню з направленням справи
на новий розгляд.
Відповідно до ст. 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, вказівки,
що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для
суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Лужанський
експериментальний завод" задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Чернівецької області від
23.09.2005 р. та постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 29.11.2005 р. у справі N 5/136 скасувати.
3. Справу направити до господарського суду Чернівецької
області на новий розгляд.
Головуючий, суддя М.В.Кузьменко
Суддя І.М.Васищак
Суддя В.М.Палій