ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
14.02.2006 Справа N 11/69
Відмовлено у порушенні провадження з перегляду
ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України
від 16 березня 2006 року
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого [...], суддів: [...], розглянувши касаційну скаргу
товариства з обмеженою відповідальністю "XXX" на постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.07.2005
р. у справі N 11/69 господарського суду Кіровоградської області за
позовом товариства з обмеженою відповідальністю "XXX" до
приватного підприємства "YYY"
про стягнення 171682 грн. 76 коп.
(касаційну скаргу розглянуто за участю представників від: позивача
- [...] (дов. від 01.12.2005 р.); [...] (дов. від 01.03.2005 р.);
відповідача - [...] (дов. від 13.06.2005 р.)), встановив:
В лютому 2005 року ТОВ "XXX" звернулося з позовом до ПП "YYY" про
стягнення суми боргу в розмірі 171682,76 грн., з яких: 163219,91
грн. сума боргу з урахуванням індексу інфляції за період з грудня
2002 року по січень 2005 року; 8462,85 грн. - 3 % річних за період
з грудня 2002 року по січень 2005 року. Позов мотивовано тим, що
відповідач не виконав своїх зобов'язань щодо погашення боргу,
згідно з договором про надання послуг по збиранню цукрових буряків
від 04.09.2002 року та додаткової угоди N 1 до зазначеного
договору, підписаної в листопаді 2002 року.
Відповідач позов не визнав, посилаючись на те, що додатковою
угодою N 1 до договору сторони змінили форму розрахунків з
натуральної на грошову, але при цьому не визначили строк виконання
зобов'язання щодо проведення розрахунків, в зв'язку з чим вважав,
що у позивача не виникло право на звернення до суду.
Рішенням господарського суду Кіровоградської області від
05.05.2005 року у справі N 11/69 позовні вимоги ТОВ "XXX"
задоволені в повному обсязі.
Рішення мотивовано наступним.
04.09.2002 року між позивачем та відповідачем укладено договір про
надання послуг по збиранню цукрових буряків, відповідно до умов
якого позивач взяв на себе зобов'язання надати відповідачеві
послуги по збиранню цукрових буряків, а останній зобов'язувався
провести розрахунки шляхом передачі позивачеві цукру. Пунктом 4.2
договору сторони узгодили строк проведення розрахунків - один день
після підписання акту виконаних робіт.
30.10.2002 року сторони підписали акт приймання виконаних робіт,
відповідно до якого роботи по збиранню врожаю буряка виконані на
площі 135,06 га, в зв'язку з чим позивачеві належить передати
54,024 тон цукру на суму 130197 грн.
В листопаді місяці 2002 року сторони підписали додаткову угоду N 1
до договору, якою змінили форму розрахунків з натуральної на
грошову.
Укладаючи додаткову угоду N 1 до договору, сторони не зазначили
дату її укладання, а лише місяць, що дає підстави вважати днем
укладення додаткової угоди - 30.11.2002 року.
Уклавши додаткову угоду N 1 до договору, сторони дійсно змінили
форму розрахунків з натуральної на грошову. При цьому судом
встановлено, що термін виконання зобов'язання за договором
залишився незмінним - один день з моменту підписання сторонами
акту приймання-передачі виконаних робіт, тому, враховуючи п. 4.2
договору та дату підписання додаткової угоди - 30.11.2002 року,
моментом виникнення зобов'язання у відповідача сплатити грошові
кошти є 02.12.2002 року.
Крім того, судом враховано також той факт, що позивачем на адресу
відповідача направлявся лист N 117 від 04.11.2002 року з вимогою
погасити борг, що підтверджується поштовою квитанцією від
04.11.2002 року.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
14.07.2005 року вищезазначене судове рішення скасовано повністю, а
в позові відмовлено.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.07.2005
р. у справі N 11/69 залишивши в силі рішення господарського суду
Кіровоградської області від 05.05.2005 року у справі N 11/69. Свої
вимоги скаржник мотивує тим, що апеляційним судом при прийнятті
постанови порушено норми процесуального права та неправильно
застосовані норми матеріального права.
Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представників сторін,
перевіривши правильність застосування Дніпропетровським
апеляційним господарським судом норм процесуального та
матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню
з наступних підстав.
Апеляційним судом правомірно встановлено, що правовідносини сторін
по договору, зобов'язання за яким є предметом судового розгляду,
регулювались нормами Цивільного кодексу 1963 р., зокрема главою 28
ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Відповідно до ст. 153 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
договір вважається
укладеним, коли між сторонами в потрібній, у належних випадках,
формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони, укладаючи договір,
окрім інших умов передбачили, як порядок розрахунків - передача
цукру, тобто натуральна форма розрахунків (п. 2.1 договору), так і
строк проведення розрахунків - через один день після підписання
акту приймання виконаних робіт (п. 4.2).
Укладаючи додаткову угоду N 1 до договору, яка є його невід'ємною
частиною, сторони змінили лише порядок розрахунків з натуральної
на грошову. При цьому додатковою угодою сторони не змінили змісту
п. 4.2 договору та не виключили його з тексту договору, а отже
повинні були керуватися встановленим строком розрахунків.
Статтею 161 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
встановлено, що зобов'язання
повинні виконуватись належним чином та у встановлений строк у
відповідності з вимогами закону, акту планування, договору.
Апеляційним судом зроблено висновок, що лист позивача, який
направлявся на адресу відповідача не відповідає вимогам
встановленим ст. 165 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Висновок апеляційного суду про те, що лист позивача з вимогою про
погашення заборгованості не є вимогою в розумінні ст. 165 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, не може розглядатись як такий, що ґрунтується на
законі, оскільки вказана стаття не містить обов'язкових вимог до
змісту та форми документу, з яким кредитор має право звернутись до
боржника, а містить лише просте, нічим не обумовлене правило про
те, що кредитор в будь-який час має право вимагати виконання
зобов'язання, а боржник зобов'язаний виконати таке зобов'язання.
Крім того, апеляційний суд зазначив, що згідно зі ст. 345 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
замовник зобов'язаний оплатити виконану підрядником
роботу після здачі всієї роботи, якщо інше не встановлено законом
або договором. При цьому апеляційним судом зроблено висновок, що
відповідно до акту виконаних робіт від 30.10.2002 року позивач
виконав лише частину робіт на площі 135,06 га, а умовами пунктів
1.1, 2.3 договору позивач брав на себе зобов'язання надати послуги
по збиранню цукрових буряків на площі 286 га на загальну суму
275704 грн. і тому судом першої інстанції зроблений помилковий
висновок щодо належного виконання позивачем своїх зобов'язань за
договором.
Вищевказаний висновок апеляційної інстанції протирічить вимогам
ст.ст. 4, 101 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
. Відповідно до ст. 4 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд вирішує господарські спори
на підставі Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, Закону України
"Про господарські суди" ( 1142-12 ) (1142-12)
, цього Кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
,
інших законодавчих актів.
Статтею 101 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
встановлено межі перегляду
справи в апеляційній інстанції, зокрема абзацом 3 вказаної статті
( 1798-12 ) (1798-12)
визначено, що в апеляційній інстанції не приймаються і
не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді
першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи до суду першої інстанції не
заявлялись, а отже і не розглядались позовні вимоги щодо належного
виконання зобов'язань позивачем - ТОВ "XXX" за договором від
04.09.2002 року. Більше того, в акті приймання виконаних робіт від
30.10.2002 р. сторони зазначили, що послуги виконані в повному
обсязі, претензій по їх виконанню сторони не мають.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вказавши на неповне
виконання позивачем своїх зобов'язань за договором від 04.09.2002
року вийшов за межі повноважень визначених ст. 101 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 -
111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, постановив:
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "XXX"
задовольнити.
2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 14.07.2005 року у справі N 11/69 скасувати.
3. Рішення господарського суду Кіровоградської області від
11.05.2005 року у справі N 11/69 залишити без змін.