ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
09.02.2006 Справа N 8/150-9/146
Відмовлено у порушенні провадження з перегляду
ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України
від 30 березня 2006 року
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого [...], суддів: [...], розглянувши у відкритому
судовому засіданні касаційну скаргу Закритого акціонерного
товариства "XXX" на постанову Київського апеляційного
господарського суду від 07.11.2005 р. у справі господарського суду
міста Києва N 8/150-9/146 за позовом Акціонерного товариства
закритого типу "YYY" до Закритого акціонерного товариства "XXX"
про стягнення 296063,31 грн., в судовому засіданні взяли участь
представники: від позивача - [...] (довіреність N 36/к від
06.02.2006 р.); [...] (президент); [...] (директор); від
відповідача - [...] (довіреність N 04/59 від 26.01.2005 р.),
встановив:
Справа розглядалася судами неодноразово.
Останнім рішенням господарського суду міста Києва від 31.05.2005
р. у справі N 8/150-9/146 за позовом Акціонерного товариства
закритого типу "YYY" до Закритого акціонерного товариства "XXX"
про стягнення 296063,31 грн. у задоволенні позову відмовлено за
недоведеністю позовних вимог.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
07.11.2005 р. у справі N 8/150-9/146 рішення господарського суду
міста Києва скасовано, позовні вимоги позивача задоволені
повністю.
Не погоджуючись з прийнятою постановою у справі N 8/150-9/146, ЗАТ
"XXX" у поданій касаційній скарзі до Вищого господарського суду
України просить скасувати постанову Київського апеляційного
господарського суду від 07.11.2005 р. Скарга мотивована тим, що
спірна постанова прийнята з грубим порушенням норм матеріального
та процесуального права. Скаржник просить скасувати постанову
Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2005 р. у
справі N 8/150-9/146 та прийняти нове рішення, яким відмовити АТЗТ
"YYY" в задоволені позовних вимог.
У зв'язку з надходженням від позивача клопотання про перенесення
розгляду касаційної скарги 24.01.2006 р. у засіданні судової
колегії Вищого господарського суду України у відповідності до ст.
77, 86 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
суд ухвалив відкласти розгляд касаційної скарги ЗАТ "XXX".
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та
повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування
судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та
процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове
рішення" від 29.12.76 р. N 11 ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
із змінами,
внесеними постановами Пленуму від 24.04.81 р. N 4, від 25.12.92 р.
N 13 ( v0013700-92 ) (v0013700-92)
, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши
всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши
обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального
права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх
відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини,
або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом
обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи
інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення
повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти
матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки
сторін у спірних правовідносинах.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені
обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду
стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними,
відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами,
дослідженими в судовому засіданні.
Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні
висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин,
викладених у його мотивувальній частині, та відповідати
застосованим до спірних відносин нормам права.
Разом з тим, оскаржувана постанова зазначеним вимогам не
відповідає.
Як вбачається із матеріалів справи, 10.09.2002 р. сторони уклали
між собою Контракт N 6-1, відповідно до якого позивач зобов'язався
здійснити будівництво системи зв'язку для другої нитки
"Газопроводу "Н-ськ-Р-ськ" загальною вартістю 513900 грн.
За наслідками розгляду справи, за участю сторін господарські суди
дійшли висновку, що причиною спору, який виник між сторонами, є
розбіжності у поглядах щодо наявності підстав для оплати додатково
проведених позивачем робіт, а також щодо самого факту їх
проведення.
Судами встановлено, що предметом Контракту N 6-1, визначеного
пунктом 2.1 ст. 2 останнього, є придбання, виготовлення, монтаж та
введення до експлуатації антенних опор СТА-44 для системи
технологічного зв'язку Газопроводу Н-ськ-Р-ськ (II нитка) згідно з
Проектною документацією. Підрядник (позивач) відповідно до
термінів, визначених в додатках 2 і 20, виконує роботи, що вказані
в додатку 1 "під ключ" при власному керівництві, нагляді та
власними силами, проводить необхідні роботи, постачає матеріали і
обладнання у відповідності до термінів та умов, викладених в
даному документі, а також згідно з проектною документацією на
будівництво системи технологічного зв'язку Газопроводу Н-ськ-Р-ськ
(II нитка), I черга в додатку 3.1, наданою замовником,
українськими нормами і правилами та міжнародними нормами і
правилами, що не суперечать українським нормам і правилам, усуває
дефекти, виявлені протягом гарантійного періоду.
У статті 3.1 зазначеного Контракту на підставі кошторису визначена
ціна контракту у розмірі 513900,00 грн.
Пунктом 4.2 статті 4 Контракту N 6-1 встановлений порядок і строки
оплат, згідно з яким по завершенні підрядчиком робіт сторони
проводять остаточну перевірку рахунків по Контракту і підписують
відповідний Акт виконаних робіт.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ЗАТ "XXX" здійснило
оплату виконаних АТЗА "YYY" робіт на суму 426969,00 грн.
Пунктом 5 додатка N 4 до Контракту від 10.09.2002 р. N 6-1
передбачено, що зміна ціни не допускається ні по якій іншій
причині, крім ст. 9.6 Контракту.
Пунктом 9.6.1.1 Контракту передбачено, що замовник має право
змінювати (збільшувати або зменшувати у необхідних розмірах) обсяг
робіт, якщо такі зміни є необхідними, і якщо виникають достатні
підстави і не передбачувані обставини, з наданням письмових
розпоряджень керівництву підрядника щодо виконання цих робіт.
Відповідно до п. 9.6.1.2 Контракту, передбачено, що час від часу
протягом виконання Контракту підрядник може пропонувати замовнику
будь-які зміни, що вважає необхідними або бажаними для поліпшення
якості чи ефективності або безпеці робіт.
Згідно п. 9.6.3.1 Контракту, якщо позивач пропонує внести зміну на
підставі п. 9.6.1.2 Контракту, він повинен відправити відповідачу
письмовий "План зміни", вказавши в ньому підстави для
запропонованої зміни, а також інформацію, як зазначено в п.
9.6.2.1 Контракту.
Відповідно до ст. 162 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
одностороння зміна умов договору не допускається.
Таким чином, даним контрактом підряднику не надано право змінювати
(збільшувати або зменшувати у необхідних розмірах) обсяг робіт.
Отже, місцевим судом вірно встановлено, що належного та
своєчасного попередження про перевищення кошторису позивачем не
було надано відповідачеві. Порядок впровадження змін до Контракту,
як це передбачено пунктами 9.6.1.2 та 9.6.3.1, з боку позивача не
дотримано. Відтак, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутні
у позивача підстави для зміни ціни.
Відповідно до ст. 334 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, в разі
виникнення необхідності значно перевищити складений кошторис,
підрядник зобов'язаний своєчасно попередити про це замовника. В
такому випадку замовник має право відмовитися від договору,
відшкодувавши витрати. Якщо підрядник не попередив замовника про
перевищення кошторису, він зобов'язаний виконати роботу, не
вимагаючи відшкодування надкошторисних витрат.
За таких обставин висновки господарського суду міста Києва про
відмову у задоволенні позовних вимог АТЗТ "YYY" є обґрунтованими,
а рішення таким, що прийнято з урахуванням всіх матеріалів справи
та у відповідності до вимог чинного законодавства.
Скасовуючи рішення господарського суду міста Києва, суд
апеляційної інстанції виходив з того, що на час укладення
Контракту N 6-1 від 10.09.2002 р. сторони не могли передбачити
обсяг робіт і матеріалів по будівництву антенної опори у зв'язку з
властивостями ґрунту і місцевих умов. В результаті цього позивачем
виконано значно більший обсяг роботи із затратою більшої кількості
матеріалів, ніж передбачалося умовами договору. Позивачем не
вносилися зміни до проектної документації на виконані роботи, яка
узгоджена із замовником і генеральним підрядником, проте роботи
проводилися за технічним наглядом представника замовника, а тому
мало місце подорожчання робіт, виконаних позивачем порівняно із
умовами договору.
Київським апеляційним господарським судом також встановлено, що
розрахунок заборгованості ґрунтується на актах приймання виконаних
робіт, що були підписані відповідачем (т. 1, а.с. 39 - 49) на
загальну суму 75505,22 грн., актах приймання виконаних робіт на
загальну суму 723032,40 грн., які відповідачем не підписувалися,
та первинних бухгалтерських документах про придбання матеріалів та
конструкцій на загальну суму 615357,29 грн.
Посилання апеляційної інстанції на вищезазначені обставини є
необґрунтованими, оскільки 7 із 10 документів (т. 1, а.с. 39 -
49), які були підписані відповідачем, взагалі не є актами
виконаних робіт; посилання позивача на розрахунки самого
відповідача щодо суми боргу у 86930,91 грн., як і не підписані
відповідачем акти на загальну суму 723032,40 грн., також не можуть
вважатись належними доказами у розумінні вимог ст. 34 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
. Окрім того, первинними бухгалтерськими документами,
що підтверджують відповідні витрати, не можуть бути ксерокопії
рахунків-фактур та видаткових накладних, які до того ж належним
чином не засвідчені. Не є коректним і висновок суду про те, що
оскільки роботи проводилися за технічним наглядом представника
замовника, тому мало місце подорожчання робіт, виконаних позивачем
порівняно із умовами договору.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд приймає тільки ті докази, які мають
значення для справи. Обставини справи, які відповідно до
законодавства повинні бути підтверджені певними засобами
доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами
доказування.
Отже, апеляційний суд при неповному з'ясуванні обставин дійшов
безпідставного висновку про доведеність обґрунтованості збільшення
позивачем обсягу робіт і витрат матеріалів на суму, що перевищує
договірну ціну, та підтвердження відповідних витрат останнього.
Апеляційний суд неправомірно скасував рішення місцевого
господарського суду, який встановив дійсні права та обов'язки
сторін і, вірно застосувавши закон, вирішив спір по суті.
У відповідності до ст. 4 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд вирішує господарські спори
на підставі Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, Закону України
"Про господарські суди" ( 1142-12 ) (1142-12)
, цього Кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
,
інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський
суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не
відповідають законодавству України.
За таких умов застосування апеляційним судом при прийнятті рішення
Правил визначення вартості будівництва (ДБН Д.1.1-1-2000)
( v0174241-00 ) (v0174241-00)
, затверджених наказом Держбуду України від
27.08.2000 р. N 174, та Положення про підрядні контракти у
будівництві України ( v0009241-93 ) (v0009241-93)
, затвердженого протоколом
Науково-технічної ради Міністерства України у справах будівництва
і архітектури від 15.12.93 р., що не були зареєстровані у
Міністерстві юстиції України у відповідності до вимог Указу
Президента України від 03.10.92 р. "Про державну реєстрацію
нормативних актів міністерств та інших органів державної
виконавчої влади" ( 493/92 ) (493/92)
, є незаконним.
За таких обставин оскаржувану постанову не можна визнати законною
та обґрунтованою, а тому вона підлягає скасуванню з одночасним
залишенням в силі рішення господарського суду першої інстанції.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд постановив:
Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "XXX" на
постанову Київського апеляційного господарського суду від
07.11.2005 р. у справі господарського суду міста Києва N
8/150-9/146 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
07.11.2005 р. скасувати.
Рішення господарського суду міста Києва від 31.05.2005 р. залишити
без змін.
Матеріали справи N 8/150-9/146 повернути господарському суду міста
Києва.