ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
09.02.2006 Справа N 36/154
Відмовлено у порушенні провадження з перегляду
ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України
від 30 березня 2006 року
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого [...], суддів: [...], розглянувши касаційну скаргу
товариства з обмеженою відповідальністю "XXX" на постанову від
21.06.2005 Київського апеляційного господарського суду у справі N
36/154 господарського суду м. Києва за позовом комунального
підприємства "YYY" до товариства з обмеженою відповідальністю
"XXX" про усунення перешкод у користуванні майном (за участю
представників сторін: від позивача - не з'явилися, від відповідача
[...] дов. N 092006 від 08.02.2006), встановив:
В лютому 2005 року комунальне підприємство "YYY" пред'явило в суді
позов до товариства з обмеженою відповідальністю "XXX" про
усунення перешкод в користуванні майном, а саме: зобов'язання
відповідача звільнити приміщення, що знаходяться на 1 поверсі
будинку за адресою: 03062, м. Київ, вул. Н-ська, 99.
В обґрунтування позовних вимог зазначало, що відповідно до
укладеного від 02.01.2002 договору надало відповідачу в оренду
нежитлове приміщення з терміном дії до 01.01.2003, проте орендарем
приміщення орендодавцю не повертається, що є порушенням ст. 4
Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
, яка передбачає, що усі
особи повинні утримуватись від вчинення дій, які б порушували
права власника.
В квітні 2004 року позивач уточнив позовні вимоги і просив суд
усунути перешкоди в користуванні майном шляхом виселення
відповідача із займаного приміщення за адресою: 03062, м. Київ,
вул. Н-ська, 99 у зв'язку із закінченням терміну дії договору б/н
на оренду нежитлових приміщень від 02.01.2002, укладеного до
02.01.2003 р., закінчення терміну продовження дії договору б/н на
оренду нежитлових приміщень від 02.01.2002 у порядку,
передбаченому ст. 17 Закону України "Про оренду державного та
комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
, та отримання вимоги про
звільнення приміщення від 21.12.2004 року.
Рішенням господарського суду м. Києва від 18.04.2005 (суддя [...])
позов задоволено повністю.
Виселено ТОВ "XXX" з нежилого приміщення загальною площею 387,4
кв. м. в будинку N 99 вул. H-ській у м. Києві та передано його по
акту прийому-передачі комунальному підприємству "YYY".
Стягнуто з ТОВ "XXX" на користь КП "YYY" 85 грн. витрат по сплаті
державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу.
Повернуто із Держбюджету України КП "YYY" зайво сплачене при
подачі позову державне мито в розмірі 51 грн.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
21.06.2005 (судді: [...] - головуючий, [...]) рішення залишено без
змін.
Задовольняючи позов та залишаючи рішення без змін, судові
інстанції виходили з того, що відповідач безпідставно займає
спірні приміщення, оскільки між сторонами відсутні договірні
відносини у зв'язку з закінченням строку дії договору оренди.
В касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю "XXX"
просить скасувати рішення господарського суду і постанову
апеляційного господарського суду і передати справу на новий
розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм
матеріального права.
Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту
встановлених обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий
господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню виходячи з наступного.
Як встановлено господарськими судами, 02.01.2002 року між
комунальним підприємством "QQQ" (Орендодавець) та товариством з
oбмеженою відповідальністю "XXX" (Орендар) укладено договір б/н
оренди нежилих приміщень, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул.
Н-ська, 99, відповідно до умов якого орендодавець передав, а
орендар прийняв в орендне користування визначене умовами договору
приміщення площею 387,4 кв. м для використання під продовольчий
магазин.
Пунктом 6.2 спірного договору сторони встановили строк його дії з
02.01.2002 року по 02.01.2003 року.
Відповідно до пункту 6.3 договору після закінчення терміну дії
договору орендоване приміщення має бути звільненим і передано
орендодавцю за актом.
Однією з підстав припинення договору згідно з п. 6.6 є закінчення
терміну договору, на який його було укладено.
На підставі акту приймання-передачі майна від 01.08.2002, що
належить до комунальної власності територіальної громади P-ського
району м. Києва, було передано з балансу КП "QQQ" на баланс КП
"YYY" житлові господарства, в тому числі і спірне нежитлове
приміщення, тобто орендодавцем за договором оренди нежилих
приміщень б/н від 02.01.2002 та згідно ст. 23 Закону України "Про
оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
з 01.08.2002
року стало КП "YYY".
Господарськими судами досліджено, що позивачем на адресу
відповідача, як того вимагає ст. 17 Закону України "Про оренду
державного і комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
, направлено
лист-вимогу б/н від 21.12.2004 року з попередженням про те, що
термін дії договору оренди закінчився, та проханням звільнити
орендоване приміщення за адресою: м. Київ, вул. Н-ська, 99.
Відповідно до п. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного і
комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
договір оренди припиняється в разі
закінчення строку, на який його було укладено.
Правові наслідки припинення договору оренди передбачені п. 1 ст.
27 цього Закону ( 2269-12 ) (2269-12)
, яким встановлено, зокрема, що у разі
закінчення строку дії договору оренди орендар зобов'язаний
повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у
договорі оренди.
Враховуючи вимоги Закону України "Про оренду державного і
комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
та обставини справи, що стосуються
своєчасного попередження позивачем орендаря про закінчення терміну
дії договору, господарські суди правомірно прийшли до висновку про
відсутність між сторонами договірних відносин, у зв'язку з чим
підставно задовольнили позов і виселили ТОВ "XXX" з орендованих
нежилих приміщень загальною площею 387,4 кв. м в будинку N 99 по
вул. H-ській у м. Києві.
Матеріали справи свідчать про те, що господарські суди як першої,
так і апеляційної інстанцій в порядку ст. 43 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
всебічно, повно і об'єктивно дослідили матеріали
справи в їх сукупності і підставно застосували норми
процесуального та матеріального права.
За таких обставин прийняті у справі судові рішення відповідають
матеріалам справи та вимогам закону, підстав для їх скасування не
вбачається.
Виходячи з наведеного, твердження скаржника, викладені в
касаційній скарзі, не спростовують правильних висновків суду
першої і апеляційної інстанцій і не заслуговують на увагу.
При цьому Вищий господарський суд України, враховуючи межі
перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені ст. 111-7 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, не приймає до уваги клопотання скаржника про
зміну позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України постановив:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "XXX"
залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного
господарського суду від 21.06.2005 та рішення господарського суду
м. Києва від 18.04.2005 року у справі N 36/154 - без змін.