ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
09.02.2006 Справа N 2/489-30/52
Відмовлено у порушенні провадження з перегляду
ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України
від 30 березня 2006 року
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: [...] -
головуючого, суддів: [...], розглянувши касаційну скаргу ВАТ "XXX"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від
08.02.2005 у справі господарського суду м. Києва за позовом ВАТ
"YYY" до ВАТ "XXX"
про зобов'язання виконувати умови договору належним чином та
стягнення заборгованості в сумі 573169,62 грн.
в засіданні взяли участь представники: позивача: [...],
відповідача: [...], встановив:
У листопаді 2004 року ВАТ "YYY" звернулось до господарського суду
з позовом до ВАТ "XXX" про зобов'язання виконувати умови договору
належним чином та стягнення заборгованості в сумі 573169,62 грн.
Справа розглядалась неодноразово.
Останнім рішенням господарського суду м. Києва від 28.07.2005 року
позов задоволено частково. Стягнуто на користь позивача 406370,72
грн. заборгованості, 1700 грн. державного мита та 118,00 грн.
витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з ухваленим судовим рішенням, ВАТ "XXX" подало
касаційну скаргу, в якій просить дане рішення скасувати та
передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог ВАТ "XXX" посилається на те, що судом
неправильно застосовані норми матеріального та процесуального
права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та
повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм
матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.02.2000 між
позивачем та Державним об'єднанням "ZZZ" (правонаступником якого є
відповідач) був укладений договір на послуги водопостачання та
водовідведення N 7551/5-06.
У відповідності з пп. 1.1 Договору відповідач зобов'язався
забезпечити позивачу постачання питної води та прийняття від
позивача каналізаційних стоків, а позивач - сплачувати за
вищезазначені послуги на умовах, які визначені Договором та
Правилами користування системами водопостачання та водовідведення
в містах і селищах України ( z0165-94 ) (z0165-94)
, затвердженими наказом
Голови Держжитлокомунгоспу України від 01.07.94 N 65.
На виконання умов Договору за період з листопада 2001 року по
листопад 2004 року (в межах строку позовної давності) позивачу
відповідачем було надано послуг на загальну суму 397079 грн. 28
коп.
Суму отриманих послуг від відповідача позивач не оспорює.
Відповідно до ст. 71 Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, що діяв на момент виникнення зобов'язання за
Договором між позивачем та відповідачем, загальний строк для
захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна
давність), встановлюється в три роки.
Судова колегія погоджується з висновком суду щодо правомірності
посилання позивача на застосування загального строку позовної
давності, що становить три роки.
Судом також встановлено, що на виконання умов договору позивачем
за період з листопада 2001 по листопад 2004 було сплачено 803450
грн., а за угодами про припинення зобов'язань заліком було
погашено відповідачем позивачу наданих послуг на загальну суму
398790 грн.
Різницю в зазначених сумах відповідач включав до заборгованості за
договором N 00572/1-1-06 від 15.12.92, відносно якого спір
вирішувався в арбітражному суді м. Києва і за рішенням від
18.04.2001 у справі 23/147 було стягнуто 783148 грн. 86 коп. та
відповідно видано наказ. Даний наказ знаходився на виконанні в
ВДВС H-ського РУЮ м. Києва.
Таким чином, судом було встановлено, що відповідачем безпідставно
переносилася сума переплати позивачем по договору N 7551/5-06 від
01.02.2000 до заборгованості по договору N 00572/1-1-06 від
15.12.92.
Судом також встановлено, що між сторонами неодноразово укладалися
угоди про припинення зобов'язань заліком, тобто зобов'язання
позивача за договором N 7551/5-06 погашалися грошовими
зобов'язаннями відповідача за іншими договорами. Відповідно між
сторонами існували взаємні грошові зобов'язання за різними
договорами і ці зобов'язання були припинені згідно ст. 217 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
.
Встановивши, що між сторонами договір N 00345/5-10 від 22.03.2002
не укладався, суд обґрунтовано дійшов висновку, що в спірний
період водопостачання та водовідведення позивача здійснювалось
відповідачем лише на підставі договору N 7551/5-06.
Рішенням господарського суду м. Києва від 28.12.2004 у справі N
2/489, яке набрало чинності, було зобов'язано відповідача
виконувати належним чином умови Договору. Тобто судами було
встановлено факт невиконання відповідачем умов Договору, а саме:
ненадання послуг з водопостачання та водовідведення.
Внаслідок невиконання відповідачем своїх обов'язків за договором N
7551/5-06 від 01.02.2000 (ненадання послуг) у позивача виникла
переплата.
Згідно з вимогами ст. 469 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(чинного на момент
виникнення спірних правовідносин між сторонами) особа, яка
одержала майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави,
встановленої законом або договором, зобов'язана повернути
безпідставно придбане майно цій особі. Такий же обов'язок виникає,
коли підстава, на якій придбано майно, згодом відпала.
Судом встановлено, що дія договору N 7551/5-06 від 01.02.2000
припинилась фактично у 2005 в зв'язку з укладанням договору від
23.03.2005 N 05555/5-10, а відповідно, відповідач не може надати
позивачу послуги на суму 406370 грн. 72 коп.
Згідно ч. 2 ст. 604 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання
припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного
зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонам (новація).
Таким чином, судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду
щодо стягнення з відповідача 406370 грн. 72 коп.
На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду м. Києва
від 28.07.2005 року є законним та обґрунтованим, а доводи
касаційної скарги не спростовують висновків суду.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України постановив:
Касаційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду м. Києва від 28.07.2005 року у справі
N 2/489-30/52 залишити без змін.