ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

                           ПОСТАНОВА

 09.02.2006                               Справа N 2-22/6452-2005

         Відмовлено у порушенні провадження з перегляду

         ухвалою Судової палати у господарських справах

                   Верховного Суду України

                   від 30 березня 2006 року

Вищий господарський  суд  України   у   складі   колегії   суддів:

головуючого [...], суддів: [...], розглянувши касаційну скаргу МПП

"XXX" на постанову Севастопольського  апеляційного  господарського

суду  від  19.08.2005  року  у  справі за позовом СПД [...] до МПП

"XXX",  третя  особа  -  ПП  [...],  

про   розірвання  договору  та стягнення коштів, 

                                встановив:

У березні  2005  року  приватний  підприємець  [...]  звернувся до

господарського суду Автономної Республіки Крим з  позовом  до  МПП

"XXX"   про   розірвання   договору  про  сумісну  діяльність  від

04.01.2003 року та стягнення 61425 грн.

В обґрунтування своїх вимог  позивач  зазначив,  що  на  виконання

договору  від  04.01.2003  року про спільну участь у фінансуванні,

будівництві  та  експлуатації  газонаповнювального   компресорного

пункту передав відповідачу 50 тис. грн., які останній зобов'язався

використати на фінансування проектування і будівництва  до  жовтня

2003 року автомобільного газонаповнювального компресорного пункту.

Проте, взяте  на  себе  зобов'язання  відповідач  не виконав,  чим

істотно порушив умови договору,  а тому позивач просив договір про

сумісну  діяльність  розірвати  та  стягнути  на  його  користь  з

урахуванням 3 % річних за час користування коштами 61425 грн.

Відповідач позовні вимоги не визнав та звернувся до СПД  [...]  із

зустрічним  позовом  про  визнання  договору  від  04.01.2003 року

недійсним з тих мотивів,  що договір підписано неуповноваженою  на

те особою.

Рішенням господарського   суду   Автономної  Республіки  Крим  від

16.05.2005 року,  залишеним без змін постановою  Севастопольського

апеляційного  господарського  суду від 29.08.2005 року,  первісний

позов задоволено частково.  Договір  про  сумісну  діяльність  від

04.01.2003 року,  укладений між СПД [...] та МПП "XXX", розірвано.

Стягнуто з відповідача 50000 грн.  та 695  грн.  на  відшкодування

судових витрат. Зустрічний позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись  з  рішеннями  попередніх  судових інстанцій,  МПП

"XXX" звернулося до Вищого господарського суд України з касаційною

скаргою, в якій посилається на порушення судами норм матеріального

та процесуального права, помилковість висновків щодо правомірності

спірного  договору  і просить постановлені у справі судові рішення

скасувати  та  постановити  рішення  про  відмову  у   задоволенні

первісного позову.

Заслухавши суддю-доповідача,   пояснення   представників   сторін,

перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи  скарги,  судова

колегія   не   вбачає   підстав  для  її  задоволення  виходячи  з

наступного:

Із  наявних  у  справі  матеріалів  вбачається, що 04.01.2003 року

сторони уклали  договір  про  сумісну  діяльність  з будівництва і

експлуатації  автомобільного   газонаповнювального   компресорного

пункту у м. H-ську, за умовами якого позивач зобов'язався протягом

січня - лютого 2003 року перерахувати відповідачу 50 тис.  грн., а

останній  -  забезпечити  будівництво  об'єкта  та введення його в

експлуатацію до жовтня 2003 року.

Зі сторони відповідача договір підписано особою,  уповноваженою на

це  довіреністю від 31.08.2002 року,  яка на підставі квитанцій до

приходних касових ордерів від 8 та 11 січня 2003 року, посвідчених

печаткою відповідача, прийняла від позивача 50 тис. грн.

Проте, умови  договору  з боку відповідача не виконані,  що ним не

оспорюється і в касаційній скарзі,  а тому, за таких обставин, які

свідчать    про    істотне   порушення   договірних   зобов'язань,

передбачених  спірним  договором,  та   враховуючи,   що   договір

підписано  і  виконано  представником  відповідача,  який  діяв на

підставі довіреності,  яка не була скасована,  а  звільнення  цієї

особи  з  посади  керівника підприємства 03.01.2003 року правового

значення  для  обсягу  відповідальності  відповідача  за   спірним

договором   не   має,   суд   першої   інстанції   та  апеляційний

господарський  суд  правомірно  відмовили  у   визнанні   договору

недійсним  та  постановили:  про  його  розірвання та стягнення на

користь позивача 50 тис.  грн.  і підстав для  скасування  судових

рішень  з  наведених у касаційній скарзі мотивів судова колегія не

вбачає.

Вищий  господарський  суд України, керуючись ст. ст. 111-9, 111-11

ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , постановив:

Касаційну скаргу   залишити    без    задоволення,    а    рішення

господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.05.2005 року

та постанову Севастопольського  апеляційного  господарського  суду

від 29.08.2005 року - без змін.