37/237-05 Про стягнення 564,30 грн., - Текст документа

Вищий господарський суду України в складі колегії: головуючого - [...], суддів: [...], розглянувши касаційну скаргу Н-ської митниці на постанову від 14.11.2005 Харківського апеляційного господарського суду у справі господарського суду Харківської області N 37/237-05 за позовом прокурора P-ського району Харківської області в інтересах держави в особі Н-ської митниці Державної митної служби України до СПД ФО [...] про стягнення 564,30 грн.,

за участю представників: від позивача - [...], від

відповідача - не прибули, встановив:

Рішенням господарського суду Харківської області від 25.07.2005 (суддя [...]) у справі N 37/237-05 позовні вимоги задоволені, стягнуто з відповідача на користь позивача 564,30 грн. штрафу на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України (436-15) за поставку неякісного палива за договорами від 11.03.2004 NN 20-04, 21-04.

Рішення мотивовано тим, що відповідачем порушено вимоги договорів від 11.03.2004 в частині поставки позивачеві палива належної якості.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду (у складі головуючого судді - [...], суддів: [...]), здійснюючи апеляційну перевірку в зв'язку зі скаргою відповідача, постановою від 14.11.2005 рішення у справі скасувала, в задоволенні позовних вимог відмовила.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції неправомірно дійшов висновку про порушення відповідачем вимог договорів від 11.03.2004 в частині поставки палива належної якості, оскільки сторонами в договорах не узгоджено, якому саме ДСТУ повинен відповідати товар, назва та якість товару, не надано сертифікат походження товару. Крім того, судом не взято до уваги, що позов подано з пропуском строку позовної давності, встановленого п. 8 ст. 269 ГК України (436-15) .

Позивач з постановою суду апеляційної інстанції не погодився, в своїй касаційній скарзі просить її скасувати, рішення у справі залишити без змін.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує, зокрема, тим, що за його переконанням, суд апеляційної інстанції при вирішенні справи неправомірно застосував ст. 269 ГК України (436-15) , якою встановлено строк шість місяців для пред'явлення позовів, що випливають з поставки товарів неналежної якості, оскільки, враховуючи предмет спору - стягнення штрафних санкцій, вважає необхідним застосовувати норму ст. 258 ЦК України (435-15) , якою передбачено спеціальну позовну давність в один рік для вимог про стягнення штрафу.

Представник скаржника в судовому засіданні касаційної інстанції вимоги касаційної скарги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції не скористався, відзив на касаційну скаргу від відповідача до суду не надходив.

Перевіривши у відкритому судовому засіданні доводи касаційної скарги, повноту встановлення та правильність юридичної оцінки обставин справи, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій і вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем укладено договори N 20-04 та N 21-04 від 11.03.2004, відповідно до умов яких відповідач зобов'язався поставити позивачеві бензин марки А-95 та бензин марки А-93(92), якість якого повинна відповідати ДСТУ і сертифікату виробника (п. 3.1 договорів).

Відповідач на виконання умов вищезазначених договорів поставляв позивачеві бензин марки А-95 у кількості 1000 л по ціні 2,10 грн. на суму 2100 грн. та бензин марки А-92 у кількості 370 л по ціні 1,95 грн. на суму 721,50 грн., а всього поставив палива на загальну суму 2821,50 грн.

Згідно з аналізом бензину марки А-95 та бензину марки А-92, який проведено 21.05.2004 лабораторією ТОВ "SSS", встановлено, що бензин марки А-92 не відповідає вимогам ДСТУ-4063-2001 за показниками "фракційний склад" та бензин марки А-95 не відповідає вимогам ДСТУ-4063-2001 за показниками "фракційний склад та октанове число за моторним методом", в зв'язку з чим і відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України (436-15) відповідач має сплатити штраф у розмірі 20 % вартості неякісних товарів, тобто в сумі 564,30 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач в порушення вимог ст. 33 ГПК України (436-15) не довів факту поставки йому неякісного палива відповідачем.

Аналіз проб бензину марки А-95 та А-92, виконаний лабораторією ТОВ "SSS" 21.05.2004, не може вважатись доказом поставки відповідачем бензину належної якості, оскільки, встановлення якості здійснювалось без участі представників відповідача або відповідного органу, а докази та відповідні документи на підтвердження того, що лабораторія ТОВ "SSS" має право на проведення відповідних аналізів проб бензину та на висновки щодо його якості в матеріалах справи відсутні.

Крім того, позов про стягнення штрафу за поставку бензину неналежної якості подано з пропуском строку позовної давності.

Колегія суддів з цього приводу зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України (1798-12) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 ГПК України (1798-12) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 34 ГПК України (1798-12) господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, до предмету доказування у даній справі відноситься встановлення судом на підставі належних засобів доказування поставки відповідачем товарів неналежної якості та/або істотного порушення ним вимог договору щодо якості товару.

Згідно ст. 712 ЦК України (435-15) ("Договір поставки") за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Відповідно до ст. 264 ГК України (436-15) матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом (436-15) , також на основі договорів купівлі-продажу. Законодавством можуть бути передбачені особливості поставки окремих видів продукції виробничо-технічного призначення або виробів народного споживання, а також особливий порядок здійснення поставки продукції для державних потреб. Основні вимоги щодо укладення та виконання договорів поставки встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Таким чином, переважному застосуванню до зобов'язань поставки підлягають положення ст. ст. 264 - 271 ГК України (436-15) , а положення статей ЦК України (435-15) підлягають застосуванню, якщо інше не передбачено законами, що формулюють спеціальні правила щодо поставки.

Гарантії якості товарів, а також претензії у зв'язку з недоліками поставлених товарів регулюються ст. 269 ГК України (436-15) .

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГК України (436-15) строки і порядок встановлення покупцем недоліків поставлених йому товарів, які не могли бути виявлені при звичайному їх прийманні, і пред'явлення постачальникові претензій у зв'язку з недоліками поставлених товарів визначаються законодавством відповідно до цього Кодексу (436-15) .

Частиною 7 статі 269 Господарського кодексу України (436-15) передбачено, що у разі поставки товарів неналежної якості покупець (одержувач) має право стягнути з виготовлювача (постачальника) штраф у розмірі, передбаченому статтею 231 цього Кодексу (436-15) , якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Відповідно до частини 2 статі 231 Господарського кодексу України (436-15) , у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг).

Згідно ч. 8 ст. 269 ГК України (436-15) позови, що випливають з поставки товарів неналежної якості, можуть бути пред'явлені протягом шести місяців з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених йому товарів.

Отже, необхідною умовою для задоволення позовних вимог про стягнення штрафу за поставку неякісного товару є не тільки пред'явлення такого позову протягом 6-місячного строку з дня встановлення покупцем недоліків поставлених товарів, а й виявлення цих недоліків у встановленому порядку.

Постановою Верховної Ради України від 12.09.91 "Про порядок дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" (1545-12) передбачено, що до прийняття відповідних актів України на її території застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України. Таким чином, оскільки у ст. 271 ГК України (436-15) передбачено, що Кабінет Міністрів України відповідно до вимог цього кодексу та інших законів затверджує Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та поставки виробів народного споживання (v0888400-88) , однак вказані документи ще не прийняті, при вирішенні спорів, пов'язаних з поставкою продукції і товарів господарським судам згідно Роз'яснення президії ВАСУ від 12.11.93 N 01-6/1205 (v1205800-93) (з наступними змінами) необхідно керуватися Положеннями про поставки продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання (v0888400-88) , стандартами, іншою обов'язковою для сторін нормативно-технічною документацією, Інструкціями про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю (N П-6) та якістю (N П-7) (va007400-66) , а також договором.

Відповідно до пунктів 6, 14, 16, 19, 20, 22, 29 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів Союзу РСР від 25.04.66 N П-7 (з доповненнями та змінами), приймання продукції по якості здійснюється на складі покупця не пізніше 20 днів після видачі продукції органом транспорту або надходженні її на склад покупця при доставці продукції постачальником або при вивозі продукції покупцем. Приймання продукції по якості здійснюється відповідно зі стандартами, технічними умовами згідно супровідних документів, що посвідчують якість продукції (товарів). При виявленні невідповідності якості, комплектності, маркування продукції, тари або упаковки вимогам стандартів, технічним умовам, договору або даним, зазначеним у маркуванні і супровідних документах, що посвідчують якість продукції, покупець зобов'язаний призупинити прийом продукції і скласти акт, в якому зазначити характер виявлених дефектів, а також викликати для участі при прийманні продукції представника постачальника.

Інструкцією визначаються також інші вимоги, зокрема, щодо права осіб у прийманні продукції за якістю, їх компетентності у питаннях визначення якості підлягаючої прийманню продукції, а також щодо змісту складеного акта.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, відповідач прийом бензину здійснив без дотримання жодної з вимог порядку такого приймання продукції, в т. ч. щодо обов'язку викликати представника постачальника для участі у встановленні факту поставки бензину неналежної якості.

Доказом отримання від відповідача неякісного бензину позивач вважає аналіз від 21.05.2004, складений лабораторією ТОВ "SSS".

В силу частин 1, 3 ст. 268 ГК України (436-15) , якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.

У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості.

Розділом 3 кожного з договорів від 11.03.2004 передбачено, що якість товару повинна відповідати вимогам ДСТУ, сертифікату відповідності виготовлювача. Однак узгодження певного номера ДСТУ, якому мав би відповідати товар по якості, матеріалами справи не підтверджено, як і не доведено факт поставки бензину за конкретними накладними, в яких було б зазначено номери сертифікатів відповідності певного виготовлювача, а також, що позивач вимагав від відповідача при передачі товару (бензину) будь-які документи, які б підтверджували його якість. Тому, посилання в акті від 21.05.2004 на невідповідність вимогам саме ДСТУ 4063-2001 бензину невідомого походження не є беззаперечним.

В порушення вимог вищезазначеної Інструкції цей акт не визначає виготовлювача бензину і його постачальника, в ньому відсутні відомості про документи, за якими отримано бензин і дату його отримання, в зв'язку з чим не можливо вважати, що аналізу піддавався бензин, отриманий саме від відповідача.

Окрім того, заслуговують на увагу висновки суду апеляційної інстанції про відсутність доказів та відповідних документів на підтвердження того, що лабораторія ТОВ "SSS" має право на проведення відповідних аналізів проб бензину та право на висновки щодо його якості.

За таких обставин акт від 21.05.2004, на який посилається позивач, обґрунтовуючи даний позов, судом апеляційної інстанції підставно визнано таким, що не має юридичної сили з огляду на допущені позивачем порушення при прийманні бензину і складанні цього акта, а тому він не може бути доказом вини відповідача в постачанні неякісного товару.

Твердження скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції строків позовної давності, встановлених ГК України (436-15) , є безпідставними, оскільки, як зазначалось вище, положення ч. 8 ст. 269 ГК України (436-15) , що передбачає позовну давність тривалістю шість місяців з дня встановлення у належному порядку недоліків поставлених товарів, слід кваліфікувати як спеціальне правило, що застосовується до договорів поставки і конкретизує загальне правило, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 258 ЦК України (435-15) , тому ч. 8 ст. 267 ГК України (436-15) підлягає переважному застосуванню перед п. 4 ч. 2 ст. 258 ЦК України (435-15) .

Окрім того, колегія суддів зазначає, що аналіз бензину виконано 21.05.2004, а позов пред'явлено до суду 22.06.2005, тобто за межами навіть річного строку позовної давності.

Таким чином, з урахуванням меж перегляду справи у касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судом апеляційної інстанції на підставі об'єктивного дослідження поданих позивачем доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка, а доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки фактично зводяться до нової оцінки доказів та переоцінки обставин справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.11.2005 у справі N 37/237-05 такою, що відповідає вимогам чинного матеріального та процесуального законодавства, підстав для її скасування або зміни не вбачається.