ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.02.2006 Справа N 43/888
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 06.04.2006
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді - Кузьменка М.В.
судді Васищака І.М.
судді Палій В.М.
розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства
"Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі
відособленого підрозділу "Запорізька АЕС"
на рішення господарського суду міста Києва від 07.10.2005 р.
у справі N 43/888
за позовом Федерального державного унітарного підприємства
"Науково-дослідний, проектно-конструкторський та дослідницький
інститут "Атоменергопроект" (м. Москва, Росія)
до Державного підприємства "Національна атомна
енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
про стягнення 836 210,38 руб.,
за участю представників сторін:
від позивача: Назарова І.В., Гургула О.Б. (копії довіреностей
у справі),
від відповідача: Хижняк О.В. (довіреність від 18.11.05),
В С Т А Н О В И В:
Федеральне державне унітарне підприємство "Науково-дослідний,
проектно-конструкторський та дослідницький інститут
"Атоменергопроект" (м. Москва, Росія) звернулося до господарського
суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Національна
атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення з
останнього заборгованості у сумі 836 210,38 руб., яка виникла у
зв'язку з невиконанням відповідачем укладеного між сторонами умов
договору N 00-66п/11 від 30.12.1999 р. в частині оплати виконаних
позивачем інжинірингових послуг.
Заперечуючи заявлений позов, відповідач посилається на
закінчення строку позовної давності. При цьому, проти суми боргу
відповідач не заперечує.
Позивач вважає, що позовна давність починає свій перебіг з
10 листопада 2003 року, коли позивач отримав відмову відповідача
укласти Додаткову угоду до договору щодо визначення порядку,
строку та форми оплати. Укладання вказаної Додаткової угоди було
передбачено у пункті 2.3. Протоколу розбіжностей, у редакції,
запропонованій відповідачем (а.с.37, 43 т.1).
Рішенням господарського суду міста Києва від 07.10.2005 р.
(суддя Пасько М.В.) позов задоволено: присуджено до стягнення з
відповідача заборгованість за договором N 00-66п/11 від
30.12.1999 р. у розмірі 836 210,38 руб. та судові витрати.
Рішення мотивовано тим, що початок перебігу строку позовної
давності починається не з дня підписання актів здачі-приймання
технічної продукції у 2000 році, а з дня, коли позивач, отримавши
від відповідача 10 листопада 2003 року відмову на укладення
Додаткової угоди, дізнався про те, що відповідач не має наміру
виконувати зобов'язання за договором, а саме укладати зазначену
вище Додаткову угоду та оплачувати вже надані послуги.
Оскільки факт виконання позивачем інжинірингових послуг на
суму 836 210,38 руб. підтверджується підписаними сторонами актами
здачі-приймання інжинірингових послуг, і заборгованість
відповідача за договором N 00-66п/11 від 30.12.1999 р. про надання
інжинірингових послуг у сумі 836 210,38 руб. визнана представником
відповідача в ході судового засідання, суд першої інстанції дійшов
висновку про задоволення позовних вимог.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач звернувся до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій
просить суд його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у
позові. Скаржник посилається на неправильне застосування судом
першої інстанції ст.ст. 261, 267, 530 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
і
наполягає на визначені початку перебігу строку позовної давності
не з дня відмови відповідача оплатити виконані позивачем роботи,
як це визначив господарський суд, а з дати підписання сторонами
актів здачі-приймання інжинірингових послуг.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування
судом норм матеріального та процесуального права при ухваленні
оскаржуваного судового акта, знаходить касаційну скаргу такою, що
не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну
діяльність" ( 959-12 ) (959-12)
, у редакції Закону, чинній на момент
підписання сторонами договору N 00-66п/11 від 30.12.1999 р.
(далі - Закон), зовнішньоекономічний договір (контракт) -
матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів
зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів,
спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав
та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.
Зовнішньоекономічна діяльність - діяльність суб'єктів
господарської діяльності України та іноземних суб'єктів
господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними,
що має місце як на території України, так і за її межами.
Одним з видів зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють
в Україні суб'єкти цієї діяльності є науково, науково-технічна,
науково-виробнича (ст. 4 Закону ( 959-12 ) (959-12)
).
Відповідно до ст. 6 Закону ( 959-12 ) (959-12)
, зовнішньоекономічний
договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної
діяльності або його представником у простій формі, якщо інше не
передбачено міжнародним договором України чи законом.
Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічної угоди
визначаються правом місця її укладання, якщо сторони не погодили
інше.
Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічних договорів
(контрактів) визначаються правом країни, обраної сторонами при
укладенні договору (контракту) або в результаті подальшого
погодження.
Права і обов'язки сторін по зовнішньоторговельній угоді
визначаються за законами місця її укладення, якщо інше не
встановлено погодженням сторін (ст. 569 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
).
Як встановлено судом першої інстанції між сторонами у справі
укладено договір N 00-66п/11 від 30.12.1999 р. про надання
інжинірингових послуг, за умовами якого позивач зобов'язався
виконати роботу, визначену у п. 1.1. договору, а відповідач -
прийняти її та оплатити.
Пунктом 7.2. договору сторони визначили, що при розгляді
спору суд керується правом та законодавством країни за місцем
знаходження відповідача.
За своєю правовою природною вищезазначений договір є
договором підряду.
Так, відповідно до ст. 332 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(чинного на
час виникнення правовідносин) за договором підряду підрядчик
зобов'язується виконати на свій ризик певну роботу за завданням
замовника з його або своїх матеріалів, а замовник зобов'язується
прийняти та оплатити виконану роботу.
На підставі зібраних у матеріалах справи доказів, судом
першої інстанції встановлено, що позивач належним чином виконав
послуги за договором на загальну суму 836 210,38 руб., що
підтверджується підписаними сторонами актами здачіприймання
інжинірингових послуг, складеними у відповідності до умов договору
(а.с.24-27 т.1). Наявність суми боргу, а також виконання позивачем
належним чином визначених договором послуг, відповідач не
заперечує.
Заперечуючи заявлені позовні вимоги щодо оплати виконаних за
договором послуг, відповідач посилається на пропуск строку
позовної давності, перебіг якого, на його думку, почався з моменту
підписання сторонами актів здачі-приймання інжинірингових послуг
N 125 від 31.03.2000 р., N 126 від 30.06.2000 р., N 189 від
29.09.2000 р., N 350 від 12.2000 р. (а.с.24-27 т.1).
Вказані доводи відповідача правомірно відхилені судом,
оскільки ним встановлено, що відповідно до пункту 2.3.
Протоколу розбіжностей, у редакції запропонованій відповідачем
(а.с.37, 43 т.1), сторонами було досягнуто згоди, що порядок,
строк та форма оплати робіт будуть визначатись у додаткових
угодах. Між тим, на момент підписання сторонами актів
здачі-приймання інжинірингових послуг додаткових угод укладено не
було. Пропозиції позивача, надіслані листом N 03-39/8828 від
05.08.2003 р. (а.с.18-19), щодо укладання додаткової угоди та
погашення заборгованості за договором згідно запропонованого
графіку відповідачем були відхилені, що свідчить про відсутність у
останнього наміру укласти додаткову угоду та сплачувати
заборгованість. Зокрема, у матеріалах справи знаходиться лист
відповідача N 69-131/12142 від 10 листопада 2003 р. (а.с.17 т.1.),
в якому останній відмовився прийняти запропонований позивачем
графік погашення заборгованості за договором, посилаючись на те,
що діючий тариф на електроенергію не передбачає коштів на
погашення будь-якої кредиторської заборгованості минулих років, що
не дозволяє здійснити погашення заборгованості перед позивачем у
запропонованих останнім формі та строках.
Отже, за встановлених судом першої інстанції обставин,
колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що
10 листопада 2003 р. позивач дізнався про відсутність у
відповідача наміру укладати додаткову угоду щодо строків оплати
послуг та оплачувати надані послуги.
У випадку невизначеності сторонами строку виконання
зобов'язань застосовуються правила ст. 165 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Аналогічні правила передбачені і в статті 530 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, який набрав чинності 01.01.2004 р.
Позивач надіслав відповідачу претензію N 03-39/00.11-ПР від
24.12.2003 р. (а.с.14-15 т.1), де вимагав погашення заборгованості
за надані послуги. Своєю відповіддю N 28-21/4447 від 19.04.2004 р.
(а.с.13 т.1) відповідач відхилив вимоги позивача, посилаючись на
введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Помилковим є твердження скаржника про те, що обов'язок
сплатити борг у відповідача виник з моменту підписання сторонами у
2000 році актів здачі-приймання інжинірингових послуг, і саме з
цього часу почався перебіг строку позовної давності.
Таке твердження спростовується матеріалами справи, які не
дають підстав вважати, що акти здачі-приймання інжинірингових
послуг є вимогою виконавця щодо оплати замовником виконаних робіт.
Більш того, можливість такого тлумачення було виключено
безпосередньо спільним рішенням сторін, за яким передбачалось, що
"порядок, строк и форма оплаты определяется сторонами в
дополнительных соглашениях" (а.с.43, 37 т.1).
Зазначене узгоджується і з положеннями договору:
- п. 1.3. - строк здачі робіт за договором - 31 грудня
2000 р.;
- п. 11.1 - строк дії угоди: початок - 01.10.2000 р.,
закінчення: до повних взаєморозрахунків сторін.
За змістом статті 165 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, строк виконання
зобов'язань встановлюється або визначається шляхом зазначення
точної календарної дати або проміжком часу ("від" або "до"),
протягом якого необхідно провести виконання, або шляхом вказівки
на настання у майбутньому якої-небудь події. Якщо ні один з цих
способів визначення строку не обраний для даного зобов'язання або
прямо визначений моментом витребування, то такі зобов'язання є
зобов'язаннями з невизначеним строком виконання.
Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк
з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного
виконання не випливає із закону, договору або із змісту
зобов'язання. Аналогічна вимога закону передбачена і в статті 530
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, який набрав чинності 01.01.2004 р.
Проте, строк оплати виконаних робіт, у розумінні ст. 165
ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, сторонами не був встановлений.
За умовами укладеного між сторонами договору, зокрема
пунктів 2.3., 4.1., підставою для оплати відповідачем виконаних
позивачем робіт є підписання відповідних актів. Тобто ними
(актами) встановлюється факт виконання і прийняття робіт. Названі
ж пункти договору не містять вказівки на строк, протягом якого
відповідач зобов'язаний оплатити прийняті ним згідно актів
послуги, а також не встановлюють обов'язок негайної їх оплати.
Акти здачі-приймання також не містять вимоги позивача оплатити
зафіксовану цими актами суму боргу.
В силу п. 6 Прикінцевих та перехідних Положень Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
(у редакції, чинній з 01.01.2004 р.),
правила Цивільного кодексу України про позовну давність
застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений
законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим
Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, перебіг
позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або
могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його
порушила.
За умовами частини 5 названої статті ( 435-15 ) (435-15)
, за
зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений
моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня,
коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання
зобов'язання.
Отже, з моменту відхилення відповідачем вимог позивача про
погашення заборгованості за надані послуги, у позивача виникло
право на пред'явлення вимоги про їх оплату.
Таким чином, посилання скаржника у касаційній скарзі на
порушення судом першої інстанції ст.ст. 261, 267, 530 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
безпідставні.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої
інстанції, обов'язок відповідача щодо сплати позивачу боргу за
виконані послуги продовжує існувати.
Згідно ч. 5 Прикінцевих положень та частинами 1, 7 ст. 193
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, суб'єкти господарювання
та інші учасники господарських відносин повинні виконувати
господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону,
інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог
щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних
умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються
відповідні положення Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
з
урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Не допускаються одностороння відмова від виконання
зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова
від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання
другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином
(ч. 7 ст. 193 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
).
В силу ст. 526 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання має
виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог
цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за
відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового
обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння
відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не
допускається, якщо інше не встановлено договором або законом
(ст. 525 ЦК України). Зобов'язання припиняється виконанням,
проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Строк виконання зобов'язання з оплати виконаних робіт
договором не визначений. При цьому згідно п.2.3. договору,
підставою для оплати є акти здачіприймання технічної продукції.
Оскільки відповідач не виконав зобов'язання з оплати
виконаних послуг у встановлений законом строк після звернення
позивача з вимогами N 03-39/8828 від 05.08.2003 р. (а.с.18-19
т.1), N 03-39/00.11-ПР від 24.12.2003 р. (а.с.14-15 т.1), суд
першої інстанції дійшов вірного висновку щодо обґрунтованості
заявлених позовних вимог.
За таких обставин, оскаржуване рішення відповідає нормам
матеріального та процесуального права і підстав для його
скасування чи зміни колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна
енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відособленого
підрозділу "Запорізька АЕС" залишити без задоволення, а рішення
господарського суду міста Києва від 07.10.2005 р. у справі
N 43/888 - без змін.
Головуючий, суддя М.В.Кузьменко
Суддя І.М.Васищак
Суддя В.М.Палій