ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.02.2006 Справа N 4/2314-9/401
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 06.04.2006
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді - Кузьменка М.В.
судді Васищака І.М.
судді Палій В.М.
розглянувши касаційну скаргу Відкритого акціонерного
товариства "Західенерго"
на ухвалу господарського суду Львівської області від
05.07-25.07.2005 р. та постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 11.10.2005 р.
у справі N 4/2314-9/401
за позовом Відкритого акціонерного товариства
"Прикарпаттяобленерго"
до Відкритого акціонерного товариства "Західенерго"
про стягнення 283 296,61 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
В С Т А Н О В И В:
Відкрите акціонерне товариство "Прикарпаттяобленерго"
звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до
Відкритого акціонерного товариства "Західенерго" та просило суд
стягнути з останнього нарахування за перевищення договірних
величин по споживанню електричної енергії у сумі 204 416,91 грн.,
пеню у сумі 22 166,63 грн. за прострочення платежів,
16 851,78 грн. - відсотків річних, 39 861,29 грн. інфляційних
втрат та судові витрати.
Позов мотивований недобросовісним виконанням споживачем
(відповідачем) умов укладеного між сторонами договору про
користування електроенергією N 33 від 13.06.2001 р. щодо
розрахунків за спожиту електроенергію.
Відповідач подав зустрічний позов про визнання договору N 33
від 13.06.2001 р. неукладеним та просить суд прийняти його і
розглянути спільно з первісним позовом, провадження у даній справі
припинити на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Ухвалою господарського суду Львівської області від
05.07.-25.07.2005 р. (суддя Л.С.Данко), залишеною без змін
постановою Львівського апеляційного господарського суду від
11.10.2005 р. (головуючий, суддя Гнатюк Г.М., Кравчук Н.М.,
Мирутенко О.Л.), у прийнятті зустрічного позову відмовлено та
повернуто його позивачу за зустрічним позовом без розгляду на
підставі ст. 63 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Вказані ухвала та постанова мотивовані тим, що зустрічний
позов не є взаємно пов'язаним з первісним позовом; позивачем за
зустрічним позовом, в порушення вимог ст.ст. 57, 60 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, не додано доказів, що підтверджують викладені у заяві
обставини, а також не додано доказів сплати державного мита за
подання зустрічного позову у встановлених порядку і розмірі.
Одночасно, судом першої інстанції роз'яснено позивачу за
зустрічним позовом, що він не позбавлений права звернутися до
господарського суду з позовом про визнання договору N 33 від
13.06.2001 р. неукладеним за загальними правилами подання позовів.
Не погоджуючись з вказаними ухвалою та постановою, відповідач
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить суд їх скасувати, а справу передати на
розгляд місцевого господарського суду.
У своїй касаційній скарзі скаржник посилається на порушення
судами норм матеріального та процесуального права, і вважає, що
зустрічна позовна заява за чинним законодавством не підлягає
оплаті державним митом.
Позивач надіслав відзив на касаційну скаргу відповідача, в
якому просить оскаржувані ухвалу та постанову залишити без змін, а
скаргу без задоволення з мотивів, викладених у відзиві.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування
судом норм матеріального та процесуального права при ухваленні
оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що
підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до ст. 60 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, відповідач має
право до прийняття рішення зі спору подати до позивача зустрічний
позов для спільного розгляду з первісним позовом. Подання
зустрічного позову провадиться за загальними правилами подання
позовів.
Загальний порядок подання позову визначений розділом VIII
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
. Зокрема, пунктом 3 ч. 1 статті 57
ГПК України, встановлено, що до позовної заяви додаються
документи, що підтверджують сплату державного мита у встановлених
порядку і розмірі.
В силу ст. 46 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, державне мито
сплачується в доход державного бюджету у порядку і розмірі,
встановлених законодавством України.
Розмір державного мита визначений Декретом Кабінету Міністрів
України "Про державне мито" ( 7-93 ) (7-93)
, а порядок сплати -
Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита,
яка затверджена наказом Головної державної податкової інспекції
України від 22 квітня 1993 р. N 15 ( z0050-93 ) (z0050-93)
.
Недодержання позивачем вказаних норм права при поданні позову
є підставою для повернення позовної заяви без розгляду на підставі
п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Оскільки вимоги, які пред'являються процесуальним законом для
подання зустрічного позову, аналогічні вимогам для подання
первісного позову, твердження скаржника про те, що зустрічна
позовна заява не підлягає оплаті державним митом, є
безпідставними.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що оскаржувані ухвала та
постанова підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням
вимог ст. 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
стосовно
законності судочинства.
Так, відповідно до ст. 1 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому
числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку
діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку
набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право
звертатися до господарського суду згідно з встановленою
підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або
оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для
вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на
запобігання правопорушення.
Це право кореспондується з повноваженнями суду щодо захисту
цих прав та охоронюваних законом інтересів, які передбачені
Законом України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ) (3018-14)
.
Частиною 2 статті 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
передбачено, що органи державної влади та місцевого
самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією та законами України.
Вирішуючи питання про прийняття позовної заяви, суд першої
інстанції не визначив правову природу заявленої зустрічної вимоги.
Заявлена відповідачем зустрічна позовна вимога про визнання
договору N 33 від 13.06.2001 р. неукладеним без визнання права чи
визнання відсутності зобов'язань по ньому не є способом захисту
прав та законних інтересів суб'єктів господарювання, передбаченим
ст. 20 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
та ст. 16
Цивільного Кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Судами двох інстанцій не звернуто уваги на те, що вимога про
встановлення факту неукладення договору не призводить до
поновлення порушених прав і є нічим іншим як встановленням факту,
що має юридичне значення. Цей факт встановлюється господарським
судом при розгляді між сторонами договору спору про право цивільне
і його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи
та обґрунтованості вимог.
Такий висновок не суперечить положенням Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, зокрема щодо поширення юрисдикції судів на всі
правовідносини, що виникають у державі.
Проте, суд першої інстанції, повертаючи оскаржуваною ухвалою
зустрічну позовну заяву без розгляду, залишеною судом апеляційної
інстанції без змін, положень названих норм не врахував, та дійшов
помилкового висновку про те, що позивач за зустрічним позовом не
позбавлений права звернутися до господарського суду з позовом про
визнання договору N 33 від 13.06.2001 р. неукладеним за загальними
правилами подання позовів.
Допущення судами двох інстанцій зазначених вимог чинного
законодавства призвели до винесення судами незаконних,
необґрунтованих судових актів.
У разі встановлення судами того, що позовна вимога, у тому
числі зустрічна, не відповідає встановленим чинним законодавства
способам захисту прав та законних інтересів суб'єктів
господарювання, то у прийнятті такої позовної заяви господарський
суд повинен відмовити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 62 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Враховуючи, що у суду касаційної інстанції відсутні
повноваження щодо ухвалення судового акта про відмову у прийнятті
зустрічної позовної заяви, справа підлягає направленню до суду
першої інстанції зі стадії вирішення питання про прийняття
зустрічної позовної заяви.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9 - 111-11, 111-13 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
1. Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
"Західенерго" задовольнити частково.
2. Ухвалу господарського суду Львівської області від
05.07-25.07.2005 р. та постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 11.10.2005 р. у справі N 4/2314-9/401
скасувати.
3. Справу направити на розгляд до господарського суду
Львівської області зі стадії вирішення питання про прийняття
зустрічної позовної заяви.
Головуючий, суддя М.В.Кузьменко
Суддя І.М.Васищак
Суддя В.М.Палій