ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.02.2006 Справа N 25/213-04-4270
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 06.04.2006
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді - Шульги О.Ф.
суддів: Семчука В.В., Козир Т.П.
розглянувши касаційну скаргу АППБ "Аваль" в особі Одеського
обласного філіалу
на рішення господарського суду Одеської області від
8 листопада 2004 року та
постанову Одеського апеляційного господарського суду від
12 січня 2005 року
у справі N 25/213-04-4270
за позовом Одеської обласної філії АППБ "Аваль" (далі - Банк)
до ВДВС Роздільнянського районного управління юстиції
Одеської області (далі - ВДВС), державного дослідного господарства
ім. Суворова (далі - Господарство)
про про виключення заставленого майна з акту опису та арешту
майна
за участю представників:
позивача: Казак В.М.
відповідача: не з'явились
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Одеської області від 8 листопада
2004 року (суддя Малярчук І.А.), яке залишено без змін постановою
Одеського апеляційного господарського суду від 12 січня 2005 року
(судді: Сидоренко М.В., Таценко Н.Б., Савицький Я.Ф.) в позові
Банку про виключення майна з акту опису й арешту, що належить
Господарству та заставлене Банку згідно договору застави N 12 від
9 січня 2004 року відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою
апеляційного господарських судів, Банк звернувся до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
рішення та постанову скасувати у зв'язку з порушенням і
неправильним застосуванням судами норм матеріального та
процесуального права, а справу передати на новий розгляд.
Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши
повноту встановлення господарськими судами обставини справи та
правильність застосування норм матеріального та процесуального
права, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга
задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 3 грудня
2002 року між Банком та Господарством укладено кредитний договір
N 010/03-1/366, згідно умов якого Банк відкриває Господарству
невідновлювальну кредитну лінію у сумі 700000 грн. строком до
3 грудня 2003 року з встановленням строків зменшення ліміту
кредитної лінії згідно графіка, наведеного в додатку N 1, із
сплатою 25 відсотків річних.
9 січня 2004 року для забезпечення своєчасного виконання
зобов'язань по кредитному договору N 010/03-1/366 та додатковій
угоді від 14 жовтня 2003 року Банк та Господарство уклали договір
застави, відповідно до умов якого Заставодавець заставив
Заставодержателю належні йому на праві власності посіви озимої
пшениці майбутнього урожаю 2004 року, очікуваної кількості
3019 тонн по ціні 370 грн. за 1 тонну, загальною вартістю
1117030 грн. (предмет застави зазначений в описі, являється
додатком до наявного договору і є невід'ємною його частиною).
Постановою ВДВС від 25 листопада 2002 року відкрито виконавче
провадження по примусовому стягненню з Господарства на користь
фізичних і юридичних осіб заборгованості в сумі 774 338,93 грн.,
об'єднано 23 виконавчих документа в одне зведене виконавче
провадження N 74/18/747, встановлено черговість задоволення вимог
стягувачів в черговості згідно до ст. 44 Закону України "Про
виконавче провадження" ( 606-14 ) (606-14)
.
22 червня 2004 року актом опису й арешту майна серія
АА N 621993 та додатком до акту опису й арешту майна серія
АА N 21993 по примусовому виконанню зведеного виконавчого
провадження ВДВС було описано та арештовано майно Заставодавця, в
тому числі і майно, що являється предметом договору застави від
9 січня 2004 року.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про виконавче
провадження" ( 606-14 ) (606-14)
примусове виконання рішень в Україні
покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи
органів Міністерства юстиції України. При цьому, за приписами
ст. 59 вказаного Закону особа, яка вважає, що майно, на яке
накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до
суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення цього
майна з під арешту.
Статтею 52 Закону України "Про виконавче провадження"
N 606-XIV ( 606-14 ) (606-14)
із змінами, внесеними до згаданої статті
Законом України N 1095-IV ( 1095-15 ) (1095-15)
від 10.07.2003 р.,
передбачено, що для задоволення вимог стягувачів, що не є
заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може
бути звернено у разі: виникнення права застави після винесення
судом рішення про стягнення з боржника коштів.
Господарськими судами встановлено, що у Банку право застави
виникло після винесення судами рішень, на виконання котрих ВДВС і
був складений акт опису і арешту майна.
Виходячи з викладеного, господарські суди підставно прийшли
до висновку про відмові Банку в позові.
Матеріали справи свідчать про те, що господарські суди в
порядку ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
всебічно, повно і
об'єктивно дослідили матеріали справи в їх сукупності і підставно
застосували норми процесуального та матеріального права.
Як наслідок, прийняті у справі рішення відповідають вимогам
постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. N 11
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
"Про судове рішення" із змінами і доповненнями.
Виходячи з наведеного, судова колегія не вбачає підстав для
скасування чи зміни оскаржуваних судових актів.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу АППБ "Аваль" в особі Одеського обласного
філіалу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Одеської області від 8 листопада
2004 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду
від 12 січня 2005 року у справі N 25/213-04-4270 залишити без
змін.
Головуючий суддя О.Шульга
Судді: В.Семчук
Т.Козир