ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
07.02.2006 Справа N 2/109-38
Відмовлено у порушенні провадження з перегляду
ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України
від 30 березня 2006 року
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді [...], суддів: [...], розглянувши касаційне
подання прокурора Волинської області на постанову Львівського
апеляційного господарського суду від 29 вересня 2005 року у справі
N 2/109-38 за позовом прокурора Волинської області (далі -
Прокурор) в інтересах держави в особі Української державної
інноваційної компанії (далі - Компанія) до ТОВ "XXX" (далі -
Товариство) про стягнення 2360212,93 грн., за участю
представників: від позивача - [...], [...]; від відповідача -
[...]; від прокурора - [...], встановив:
Прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі Компанії
до Товариства про стягнення 2360212,93 грн., з них: 2100000 грн. -
сума інноваційної позики, 221031,93 грн. - збитки, заподіяні
інфляцією, 39180,82 грн.- 3 % річних.
Рішенням господарського суду Волинської області від 9 червня 2005
року (суддя [...]) позов задоволено; стягнуто з Товариства на
користь Компанії 2100000 грн. основної суми інноваційної позики,
221031,93 грн. збитків, заподіяних інфляцією, 39180,82 грн. - 3 %
річних, всього - 2360212,93 грн.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29
вересня 2005 року (судді: [...]) рішення місцевого господарського
суду скасовано, позов залишено без розгляду.
Прокурор звернувся з касаційним поданням до Вищого господарського
суду України, в якому просить постанову апеляційного
господарського суду скасувати, оскільки ним порушені норми
матеріального права та залишити рішення місцевого господарського
суду без змін.
В судовому засіданні оголошувалась перерва до 7 лютого 2006 року.
Заслухавши пояснення представників сторін та прокурора,
обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали
на предмет їх юридичної оцінки господарським судом, колегія суддів
встановила, що касаційне подання підлягає задоволенню з наступних
підстав.
Прокурор звернувся до господарського суду в інтересах держави в
особі Компанії з позовом до Товариства про стягнення коштів,
наданих за інвестиційним договором N 198 від 3 липня 1998 року.
Пунктом 2 ст. 121 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
на
прокуратуру України покладається представництво інтересів
громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
Відповідно до ст. 361 Закону України "Про прокуратуру" ( 1789-12 ) (1789-12)
підставою представництва в суді держави є наявність порушень або
загрози порушень економічних, політичних та інших державних
інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або
юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними і державою.
Згідно з ч. 1 ст. 2 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд
порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників,
які звертаються до господарського суду в інтересах держави. В
позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому саме полягає
порушення інтересів держави і обґрунтовує необхідність їх захисту
(ч. 2 ст. 2 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
).
Конституційний Суд України в рішенні від 08.04.99 р.
( v003p710-99 ) (v003p710-99)
(далі - рішення КСУ) визначив, що прокурор чи його
заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з
посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в
чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи
інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність
їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати
відповідні функції у спірних відносинах. При цьому інтереси
держави можуть збігатися повністю, частково, або не збігатися
зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та
організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою
державної власності у статутному фонді. Держава може вбачати свої
інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних
підприємств, товариств.
Залишаючи позов без розгляду, апеляційний господарський суд не
врахував норми Указу Президента України від 23.02.2001 р. N
111/2001 "Про додаткові заходи щодо дальшого розвитку лізингу в
аграрному секторі економіки" ( 111/2001 ) (111/2001)
, яким одним з основних
завдань утворюваної Національної акціонерної компанії
"Украгролізинг" визначено сприяння залученню інвестицій для
виконання державних програм у галузі інженерного та
матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарського
виробництва. Указом передбачено передачу компанії у користування
об'єктів державного майна та фінансування заходів, пов'язаних із
закупівлею вітчизняної сільськогосподарської техніки на умовах
фінансового лізингу, за рахунок коштів, передбачених на відповідні
цілі у Державному бюджеті України.
Судом апеляційної інстанції залишені поза увагою ті обставини, що
Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" утворена Кабінетом
Міністрів України з метою сприяння реалізації державної політики в
агропромисловій сфері, а статутом компанії (п. 5.2) визначено, що
єдиним її акціонером є держава в особі Кабінету Міністрів України.
Виходячи з викладеного, апеляційний господарський суд безпідставно
залишив позов без розгляду.
Як встановлено господарськими судами, між Волинським регіональним
відділенням Державного інноваційного фонду України та Товариством
укладено інноваційний договір N 1/98 від 3 липня 1998 року з метою
виконання інноваційного проекту "Впровадження технології
виробництва сучасних теплоізоляційних матеріалів".
Угодою від 22 червня 1999 року внесено зміни і доповнення до
інноваційного договору N 1/98 від 3 липня 1998 року та викладено
договір N 1/98 в новій редакції, де визначено, що Волинське
регіональне відділення Державного інноваційного фонду України
надає Товариству цільову безвідсоткову позику в розмірі 2100000
гривень.
Указом Президента України N 1573/99 від 15 грудня 1999 року
( 1573/99 ) (1573/99)
ліквідовано Державний інноваційний фонд України.
Постановою Кабінету Міністрів України N 654 від 13 квітня 2000
року ( 654-2000-п ) (654-2000-п)
на базі Державного інноваційного фонду та його
регіональних відділень, що ліквідуються, створено Українську
інноваційну компанію.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 2000 року N
979 ( 979-2000-п ) (979-2000-п)
затверджено статут Компанії, п. 1.2 якого
передбачено, що Компанія є наступником майнових прав і обов'язків,
у тому числі за договорами про надання інноваційних позик
Державного інноваційного фонду та його регіональних відділень.
Факт отримання позики на суму 2100000 грн. судом встановлено на
підставі платіжних доручень.
Відповідно до п. 2.2.12 Інноваційного договору N 1/98 від 03 липня
1998 року з доповненнями та змінами згідно угоди від 22 червня
1999 року кінцевий строк повернення коштів - 30 липня 2004 року.
Відповідно до ст. ст. 161, 162 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та ст.ст. 525,
526 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання повинні виконуватись
належним чином, відповідно до вказівок закону, акта планування,
договору; одностороння відмова від виконання зобов'язань не
допускається.
Оскільки Товариством зобов'язання по поверненню коштів не
виконані, тому господарський суд підставно стягнув 2100000 грн.
основної суми інноваційної позики.
Враховуючи норми ст. 625 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, місцевим
господарським судом правомірно стягнуто 39180,82 грн. річних та
221031,93 грн. інфляційних.
Місцевим господарським судом дано повну оцінку обставинам справи
та підставно застосовано норми матеріального та процесуального
права.
В порушення ст. 43, 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Львівський
апеляційний господарський суд не спростував доводів суду першої
інстанції, неправильно застосував закони та інші
нормативно-правові акти.
Відтак, скасування рішення місцевого господарського суду є не
обґрунтованим та безпідставним.
За таких обставин постанова Львівського апеляційного
господарського суду від 29 вересня 2005 року у цій справі підлягає
скасуванню, а рішення господарського суду Волинської області від 9
червня 2005 року - залишенню в силі, як законне та обґрунтоване.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України постановив:
Касаційне подання прокурора Волинської області задовольнити.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29
вересня 2005 року у справі N 2/109-38 скасувати.
Рішення господарського суду Волинської області від 9 червня 2005
року у названій справі залишити без змін.