ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.02.2006 Справа N 20-7/013-10/044
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 30.03.2006
відмовлено у порушенні проводження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді - Дерепи В.І.
суддів: Грека Б.М., Стратієнко Л.В.
за участю повноважних представників:
позивача - Тихого Є.В.
відповідачів - Пономарьова П.О.
розглянувши у відкритому засіданні касаційну скаргу
Державного підприємства Міністерства оборони України "102
підприємство електричних мереж"
на рішення (ухвалу) від 15 серпня 2005 року господарського
суду м. Севастополя
та постанов у від 27 вересня 2005 року Севастопольського
апеляційного господарського суду
у справі за позовом Державного підприємства Міністерства
оборони України "102 підприємство електричних мереж"
до ВАТ "Енерегетична компанія" "Севастопольенерго"
3-я особа - НКРЕ України
про стягнення 1727914,45 грн.,
В С Т А Н О В И В:
У січні 2001 року позивач звернувся до господарського суду
м. Севастополя з позовом до відповідача про стягнення
1727914,45 грн., посилаючись на те, що останній не виконує свої
зобов'язання по оплаті наданих послуг по передачі електроенергії
відповідно до умов договору N 13-16/03 від 20.01.2003 року.
В процесі розгляду справи позивач неодноразово змінював та
уточнював свої позовні вимоги і заявою від 19 липня 2005 року
просив стягнути з відповідача на його користь 805457,63 грн., 3%
річних 42128,95 грн. та 163226,26 грн. інфляційних.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням господарського суду м. Севастополя від 15 серпня
2005 року, залишеним без змін постановою Севастопольського
апеляційного господарського суду від 27 вересня 2005 в позові
відмовлено.
У касаційній скарзі позивач просить вказані судові рішення
скасувати, як прийняті з порушенням норм матеріального і
процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить в її
задоволенні відмовити за необґрунтованістю вимог.
Відзив на касаційну скаргу від третьої особи до суду не
надходив.
По справі оголошувалась перерва з 19 січня до 2 лютого
2006 року.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши
матеріали справи та на підставі встановлених в ній фактичних
обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими
судами при прийнятті оскаржуваних судових рішень норм
матеріального і процесуального права, суд вважає, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Діяльність суб'єктів господарювання, яка пов'язана з
передачею та розподілом електричної енергії, регулюється Законом
України від 16 жовтня 1997 року N 575/97-ВР ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
"Про
електроенергетику". Відповідно до ст. 13 цього Закону діяльність з
виробництва, передачі та постачання електричної енергії в Україні
базується на дозвільному принципі, тобто підлягає ліцензуванню.
Відповідно до "Умов та Правил здійснення підприємницької
діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними)
електромережами" (Правила), затверджених постановою Національної
комісії регулювання електроенергетики України (НКРЕ) від 13 червня
1996 року N 15 ( z0408-96 ) (z0408-96)
, зареєстрованою в Міністерстві юстиції
України 26 липня 1996 року за N 408/1433, власнику ліцензії
надається право здійснювати ліцензовану діяльність з передачі
електричної енергії місцевими (локальними) електромережами на
відповідній географічній території (п. 2.2) та одержувати від
енергопостачальників електроенергію, яку він передає місцевими
(локальними) електромережами, плату за тарифами на передачу
електроенергії. Сторони у справі мають відповідні ліцензії.
Відносини з передачі електричної енергії між ліцензіатами є
договірними та оплатними; істотною умовою є плата за передачу
електроенергії, яка встановлюється НКРЕ у вигляді регульованого
тарифу. В основу регуляторної політики НКРЕ покладено принцип,
згідно з яким тарифи на передачу визначаються таким чином, аби
забезпечити ліцензіатам достатні надходження коштів для
відшкодування його виправданих витрат та прибутку, а також
стимулювати його до скорочення цих витрат і підвищення
рентабельності його діяльності (п. 3.7.3 Правил ( z0408-96 ) (z0408-96)
).
Відповідно до норм пункту 3.7.1 Умов та правил здійснення
підприємницької діяльності з передачі електричної енергії
місцевими (локальними) електричними мережами, затвердженими
Постановою Національної комісії з питань регулювання
електроенергетики України N 15 ( z0408-96 ) (z0408-96)
від 13.06.1996 тарифи
на передачі підлягають регулюванню і затверджуються НКРЕ.
Судами попередніх інстанцій достовірно встановлено і не
оспорюється сторонами, що договір на передачу електричної енергії
від 20.01.2003 р. N 13-16/03 в силу ст. 153 Цивільного
кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
є неукладеним, так як не з'ясовані і не
підписані доповнення до нього, без підписання яких в договорі
відсутні суттєві умови, передбачені для цієї категорії договорів.
Проте, як вбачається з матеріалів справи між сторонами
існували довготривалі правовідносини на предмет надання послуг по
передачі електроенергії мережами ДП МОУ "102 підприємство
електричних мереж" до споживачів ВАТ "ЕК" Севастопольенерго". Такі
послуги у відсутність договору надавалися в тому числі і в
2003 році та частково оплачені відповідачем у сумі 877328,52 грн.
і погашені шляхом проведення заліку однорідних вимог в сумі
707301,88 грн.
Згідно Протоколу засідання НКРЕ України від 30.06.03 N 36
ДП МОУ "102 підприємство електричних мереж" та ВАТ "ЕК
"Севастопольенерго" рекомендовано укласти додаткову угоду до
договору від 20.01.03 N 13-16/03 на передачу електричної енергії
мережами ДП "МОУ "102 підприємство електричних мереж" щодо
помісячної оплати у розмірі 50% від вартості послуг з передачі
електричної енергії коштами, а також постачанням ТМЦ (кабель,
бензин тощо), необхідних для безперебійної роботи ДП МОУ
"102 підприємство електричних мереж", 50% - шляхом заліку
однорідних зустрічних вимог у рахунок погашення боргів ДП
"МОУ "102 підприємство електричних мереж" перед ВАТ
"ЕК "Севастопольенерго".
Відповідно до Постанови НКРЕ від 28.11.2003 року N 1238
( v1238227-03 ) (v1238227-03)
"Про затвердження тарифів на передачу
електроенергії місцевими (локальними) електромережами і тарифів на
поставку електроенергії по регульованому тарифу", яка набрала
чинності з 01.12.03. відповідачу по цій справі для розрахунків за
користування електромережами позивача передбачено 1880 тис. грн.
без урахування податку на додану вартість.
За вказаних обставин суд вважає, що господарський суд, з яким
погодилась апеляційна інстанція, прийшов до правильного висновку,
що у відповідача до 1.12.2003 р. джерело фінансування для
відшкодування ДП МО України "102 підприємство електричних мереж"
послуг по передачі електричної енергії було відсутнє.
Суд вважає, що господарські суди повно та всебічно з'ясували
та перевірили всі обставини справи, дали належну правову оцінку
зібраним у справі доказам, та прийняли законні і обґрунтовані
судові рішення, які необхідно залишити без змін.
Доводи, викладені позивачем в касаційній скарзі, суд вважає
необґрунтованими, оскільки вони спростовуються матеріалами справи
та не відповідають вимогам діючого законодавства, що регулює дані
правовідносини.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України, П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду м. Севастополя від 15 серпня
2005 року та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 27 вересня 2005 року залишити без змін, а
касаційну скаргу - без задоволення.
Головуючий, суддя В.І.Дерепа
Судді Б.М.Грек
Л.В.Стратієнко