ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.02.2006 Справа N 2-2/10788-2005
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 30.03.2006
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого - М. Остапенка
суддів: Є. Борденюк, В. Харченка
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Дочірнього підприємства (ДП) "Нижньогірський елеватор" Державної
акціонерної компанії (ДАК) "Хліб України"
на постанову від 22.11.2005 року Севастопольського
апеляційного господарського суду
у справі N 2-2/10788-2005
за позовом ДП "Нижньогірський елеватор" ДАК "Хліб України"
до Приватного сільськогосподарського підприємства (ПСП)
"Вера"
про стягнення 18 755,57 грн.
В судове засідання з'явились представники сторін:
позивача
Бурунська Ю.Ю. (дов. від 30.01.2006 року),
Самарський В.В. (дов. від 30.01.2006 року)
Заслухавши суддю-доповідача - Є. Борденюк, пояснення
представників позивача та перевіривши матеріали справи, Вищий
господарський суд України В С Т А Н О В И В:
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що ПСП "Вера" в порушення
взятого на себе зобов'язання відповідно до умов укладених між
сторонами договорів на заставну закупку зерна та відповідальне
зберігання заставного зерна N 109 від 03.08.2004 року та N 143 від
16.08.2004 року не оплатив надані ДП "Нижньогірський елеватор" ДАК
"Хліб України" послуги по зберіганню та газації пшениці 3-го класу
згідно з виставленим позивачем рахунком N 175 на суму
18 755,57 грн., а також, залишив без задоволення направлену на
його адресу претензію N 528 від 12.04.2005 року.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
30.08.-05.09.2005 року у справі N 2-2/10788-2005 (суддя
В. Толпиго) позовні вимоги задоволені, з ПСП "Вера" на користь ДП
"Нижньогірський елеватор" ДАК "Хліб України" 18 755,57 грн. боргу,
також на відповідача покладені судові витрати.
При ухваленні рішення у справі господарський суд першої
інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 526 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання має виконуватися належним
чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших
актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та
вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що
звичайно ставляться.
Згідно з пунктами 1.1. вищевказаних договорів виконавець
(позивач) прийняв на відповідальне зберігання від товаровиробника
(відповідача) пшеницю м'яку 3-го класу в асортименті, за заставною
ціною та на умовах, визначених даними договорами у кількості
359,4 тонн, що підтверджується подвійними складськими свідоцтвами
на зерно серії АБ N 0019100 від 03.08.2004 року та серії
АБ N 0019148 від 16.08.2004 року.
Умовами договорів (пунктами 3.4.) сторони погодили, що,
зокрема, платежі за послуги зберігання зерна здійснює
товаровиробник (відповідач) за тарифом, встановленим в
пунктах 1.5., а саме, 6,18 грн. за 1 тонну в місяць з ПДВ.
Також, пунктами 3.5. договорів встановлений обов'язок
товаровиробника (відповідача) сплатити виконавцю (позивачу)
вартість газового знезараження у випадку його проведення, що є
додатковою послугою останнього за укладеними між сторонами
договорами.
Плата за зберігання вноситься товаровиробником щомісяця після
уточнення кількості та якості товару, що зберігається у виконавця
(пункти п. 3.11. договорів).
За таких обставин, господарський суд першої інстанції
доходить висновку про відсутність підстав для невиконання
відповідачем обумовленого договорами обов'язку з оплати послуг
позивача зі зберігання та газації зерна, а тому, заявлені позовні
вимоги визнає правомірними та обґрунтованими.
Посилання відповідача в обґрунтування своїх заперечень проти
позовних вимог на положення Закону України "Про зерно та ринок
зерна в Україні" ( 37-15 ) (37-15)
(ч. 3 ст. 56) та постанови Кабінету
Міністрів України N 164 ( 164-2003-п ) (164-2003-п)
від 07.02.2003 року, які
передбачають, на думку господарського суду Автономної Республіки
Крим, порядок проведення розрахунків за зберігання заставного
зерна, що перейшло у власність держави, в період після такого
переходу, відхилені у зв'язку з тим, що обов'язок по оплаті послуг
зі зберігання зерна за договорами на заставну закупку зерна та
відповідальне зберігання заставного зерна до переходу заставного
зерна у власність держави лежить на товаровиробникові.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 22.11.2005 року (колегія суддів: Н. Горошко, В. Сотула,
О. Щепанська) рішення господарського суду Автономної Республіки
Крим від 30.08.-05.09.2005 року у справі N 2-2/10788-2005
скасоване, у задоволенні позову відмовлено.
Постанова суду мотивована тим, що відповідно до ч. 3 ст. 56
Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" ( 37-15 ) (37-15)
якщо
до закінчення терміну дії договору заставних закупок зерна
сільськогосподарський виробник не витребував заставне зерно для
подальшого продажу, воно переходить у власність держави, а видані
складські документи втрачають чинність. Витрати зернових складів
за зберігання такого зерна відшкодовуються за рахунок коштів
державного бюджету.
Також, ч. 2 ст. 64 цього Закону ( 37-15 ) (37-15)
встановлено, що
порядок проведення розрахунків із заставних закупок зерна
визначається Кабінетом Міністрів України. Так, п. 3 Порядку
проведення розрахунків за зберігання заставного зерна, що перейшло
у власність держави, затвердженим постановою Кабінету Міністрів
України N 164 ( 164-2003-п ) (164-2003-п)
від 07.02.2003 року, передбачено, що
після закінчення строку дії договірних операцій із зерном
уповноважені обраховують невитребуване зерно, що перейшло у
власність держави, та подають Державному агенту заявку щодо
відшкодування витрат на його зберігання на зернових складах.
У зв'язку з наведеним, господарський суд апеляційної
інстанції доходить висновку, що за рахунок коштів державного
бюджету відшкодовуються всі витрати зернового складу (виконавця за
договорами) зі зберігання зерна, понесені ним з моменту укладення
договорів, оскільки до закінчення строку їх дії (01.03.2005 року)
сільськогосподарським товаровиробником заставне зерно не було
витребуваним і перейшло у власність держави.
Звертаючись до суду з касаційною скаргою, позивач посилається
на неправильне застосування судами при ухваленні оскаржуваного
судового рішення норм права.
Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних
обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України
дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає до задоволення,
виходячи з такого.
Відповідно до Порядку здійснення заставних операцій із
зерном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 164
( 164-2003-п ) (164-2003-п)
від 07.02.2003 року (втратила чинність згідно з
постановою Кабінету Міністрів України N 832 ( 832-2005-п ) (832-2005-п)
від
31.08.2005 року) заставні операції із зерном (заставна закупка
зерна, відповідальне зберігання заставного зерна) здійснюються
Державним агентом та уповноваженим із забезпечення заставних
закупок зерна, зерновими складами з використанням коштів
державного бюджету та/або залучених кредитних банків за заставними
цінами, які щороку встановлюються Кабінетом Міністрів України.
За укладеними між сторонами договорами на заставну закупку
зерна та відповідальне зберігання заставного зерна N 109 від
03.08.2004 року та N 143 від 16.08.2004 року позивач виступив як
уповноважений державного агента та одночасно зерновий склад, а
відповідач - як товаровиробник.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено
господарськими судами попередніх інстанцій, відповідач не
витребував заставне зерно до закінчення строку дії укладених
договорів, тобто до 01.03.2005 року, на умовах, визначених
положеннями ч. 3 ст. 56 Закону України "Про зерно та ринок зерна в
Україні" ( 37-15 ) (37-15)
та п. 7 Порядку здійснення заставних операцій
із зерном ( 164-2003-п ) (164-2003-п)
.
Повноваження щодо визначення порядку проведення розрахунків
із заставних закупок зерна покладені на Кабінет Міністрів України
(ч. 2 ст. 64 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні"
( 37-15 ) (37-15)
. Так, Порядком проведення розрахунків за зберігання
заставного зерна, що перейшло у власність держави, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України N 164 ( 164-2003-п ) (164-2003-п)
від
07.02.2003 року (втратила чинність згідно з постановою Кабінету
Міністрів України N 832 ( 832-2005-п ) (832-2005-п)
від 31.08.2005 року)
визначено механізм нарахування і виплати коштів державного
бюджету, що спрямовуються на відшкодування витрат, понесених
Державним агентом та/або уповноваженим із забезпечення заставних
закупок зерна за зберігання заставного зерна, що перейшло у
власність держави.
За таких обставин, господарський суд апеляційної інстанції,
виходячи з процедури, визначеної Кабінетом Міністрів України у
Порядку проведення розрахунків за зберігання заставного зерна, що
перейшло у власність держави, правомірно та обґрунтовано дійшов
висновку про безпідставність заявлених позовних вимог, у зв'язку з
тим, що за рахунок коштів державного бюджету відшкодовуються всі
витрати зернового складу, тобто позивача, понесені ним з моменту
укладення договорів з сільськогосподарським товаровиробником,
зважаючи на невитребування останнім заставного зерно і набуття
державою права власність на нього.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-6, 111-7, 111-9 - 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ДП "Нижньогірський елеватор" ДАК "Хліб
України" залишити без задоволення.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 22.11.2005 року у справі N 2-2/10788-2005 залишити без зміни.
Головуючий, суддя М.Остапенко
Судді: Є.Борденюк
В.Харченко