ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
02.02.2006 Справа N 17/187д
Відмовлено у порушенні провадження з перегляду
ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України
від 30 березня 2006 року
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого [...], суддів: [...], за участю повноважних
представників: позивача [...], відповідачів [...], розглянувши у
відкритому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства
"XXX" на постанову від 12 жовтня 2005 року Запорізького
апеляційного господарського суду у справі за позовом Товариства з
обмеженою відповідальністю "YYY" до Приватного підприємства "XXX"
про визнання недійсним договору, встановив:
У травні 2005 року позивач звернувся до господарського суду
Запорізької області з позовом до відповідача про визнання
недійсним договору оренди, посилаючись на те, що останній не
відповідає вимогам закону.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 4 липня 2005
року в позові відмовлено.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 12
жовтня 2005 року рішення господарського суду скасовано та прийнято
нове рішення, яким позов задоволено.
Постановлено визнати недійсним договір оренди від 01.08.2003 р. N
12, укладений між ТОВ "YYY" та ПП "XXX", припинивши його дію на
майбутнє, та зобов'язано ПП "XXX" повернути на користь "YYY"
нежиле приміщення, площею 114 кв. м, розташоване в м. Р-ську по
вул. Ч-ській, 88.
У касаційній скарзі відповідач просить постанову апеляційної
інстанції скасувати, як прийняту з порушенням норм матеріального і
процесуального права.
Відзив на касаційну скаргу від позивача до суду не надходив.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали
справи та на підставі встановлених в ній фактичних обставин,
проаналізувавши правильність застосування апеляційним
господарським судом при прийнятті оскаржуваної постанови норм
матеріального і процесуального права, суд вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.03.2003 року між ТОВ "YYY" і
ПП "XXX" було укладено договір оренди N 12 нежилого приміщення,
відповідно до якого позивач (орендодавець за договором) передає
відповідачу (орендарю) у володіння та користування нежиле
приміщення, розташоване по вул. Ч-ській, 88 в м. Р-ську, загальною
площею 114 кв. м зі строком оренди з 01.08.2003 по 01.08.2008.
Пунктом 4.1 договору визначено щомісячну орендну плату в розмірі
1436,40 грн.
Приймаючи постанову про скасування рішення місцевого
господарського суду та задоволення позову у справі, апеляційний
господарський суд виходив з того, що господарським судом
безпідставно не застосовано до даних правовідносин вимоги ст. 284
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, оскільки спірний
договір оренди суперечить вимогам зазначеної статті Господарського
кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
.
Окрім того, апеляційна інстанція вважала, що до даних
правовідносин необхідно застосовувати вимоги ст. 10 Закону України
"Про оренду державного і комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
.
Проте з вказаними висновками апеляційної інстанції погодитись не
можна, враховуючи наступне.
Відповідно до п. 10 роз'яснень Вищого арбітражного суду України
від 12.03.99 р. N 02-5/111 ( v_111800-99 ) (v_111800-99)
відповідність чи
невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися
арбітражним судом стосовно законодавства, яке діяло на момент
укладення спірної угоди. У разі коли після укладення угоди набрав
чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють договірні
відносини, ніж ті, що діяли в момент укладення угоди, сторони
вправі керуватися умовами договору, а не цим нормативним актом,
якщо останній не має зворотної сили.
Обґрунтовуючи свої висновки, зроблені в оскаржуваній постанові,
відповідно до вимог ст. 284 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
, апеляційний господарський суд не звернув уваги на ті
обставини, що Господарський кодекс України набув чинності з 1
січня 2004 р. та не діяв на момент укладення договору оренди і не
має зворотної сили.
Не можна погодитись з висновками апеляційної інстанції і в тому,
що на правовідносини сторін поширюється дія Закону України "Про
оренду державного і комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
.
Апеляційний господарський суд не врахував, що відповідно до ч. 4
ст. 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"
( 2269-12 ) (2269-12)
оренда майна інших форм власності може регулюватися
положеннями цього закону, якщо інше не передбачено законодавством
та договором оренди. У даному випадку при укладенні договору
оренди сторони обґрунтовано керувались Цивільним кодексом УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, який діяв на момент укладання договору оренди, а
слово "може" передбачає можливість, а не обов'язковість дотримання
норм цього Закону ( 2269-12 ) (2269-12)
при оренді майна іншої форми
власності, ніж державна та комунальна. Домовленості між сторонами
договору оренди про дотримання вимог Закону України "Про оренду
державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
договір не містить.
Приймаючи рішення у справі, апеляційна інстанція також не
врахувала ті обставини, що правовідносини сторін відповідно до
договору оренди тривають з 19 грудня 1997 року з пролонгацією
зазначеного договору на наступні терміни, шляхом укладання нових
договорів. Вказані обставини підтверджуються також актом
прийому-передачі в оренду нежитлового приміщення по вул. Ч-ській,
88 від 22 грудня 1997 року.
За вказаних обставин суд вважає, що постанова апеляційного
господарського суду, як прийнята з порушенням норм матеріального і
процесуального права, не може залишатись без змін і підлягає
скасуванню.
Перевіряючи законність і обґрунтованість прийнятого господарським
судом рішення, суд вважає, що місцевий господарський суд повно та
всебічно з'ясував та перевірив всі обставини справи, дав належну
правову оцінку зібраним у справі доказам та прийняв правильне
рішення, яке відповідає обставинам справи та вимогам закону, тому
його необхідно залишити без змін.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України постановив:
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 12
жовтня 2005 року скасувати, задовольнивши касаційну скаргу.
Рішення господарського суду Запорізької області від 4 липня 2005
року залишити без змін.